Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Утік з казарми — і подався

загрузка...

Утік з казарми — і подався
світ за очі. Аби не тут,
аби забувся, запропався,
пірнув у смертну самоту.
Як моторошно в самосвіті!
Як страшно і нестерпно як!
Хто зизоокий і неситий
мене сторожить між гілляк?
Це ти, мій розпачу охлялий?
Ти, спроневіро? Муко, ти?
Чи ти, мій гніве розбуялий,
мене узявся стерегти?
Я вже пливу — безкраїм плавом
крізь ніч, і віхолу, й сніги,
і наростає без угаву
відьомська тиша довкруги.
Жасні погойдуються сосни
і ронять спередвічний скрип.
О вічносте! Яка ж ти тоскна.
Ти пахнеш сонцем, наче кріп,
і грієш вихололе тіло,
і багрянієш, мов одчай.
Коли ж крізь ніч і заметілі
засяє молода свіча
в вікні оснулому? Даремне:
і люд поснув, і світ поснув.
Ти тільки-но себе і чув
у цьому безгомінні древнім.
Ніхто, ніде і анізвідки
тебе не кличе, ані жде.
Високі кедри — як релікти,
що вік іде, мов сніг іде.
В брунатнім небі, за імлою,
зіходять зорі голубі.
Ти чуєш плач? То за тобою
голосить вічність. По тобі.
26.IV.1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.