Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Кохана, щойно я дістав од тебе

загрузка...

Кохана, щойно я дістав од тебе
у сто очей проглянутий папір:
що не рядок — то самота жіноча,
притуга, біль, і гіркота, і злидні,
і клопоти домашні, і журба,
і тепла ручка синова, і думи
опонічні, і погляд сторожкий,
і задуває вітер у гніздо
розорене (щоранку син питає
«Де ж наш татко?» І погляд наполоханий).
І ніч. І темінь. А усе — ждання.
І я почув тебе, моя любове:
і довгі роздуми, і спроневіри,
і нарікання (тьмяні вечори,
німотні стіни, дальні голосіння,
мов пересіяний далекий розпач).
Тож я почув тебе. І стало прикро —
і сили не стає. Бо справді — прогріх:
сама-одна, в старенькім пальтечку,
перелицьованому із старого
на добре витерте. А що ж бо я?
Живу-чекаю, нібито подосі
існую в межисвіті — скраю смерті
і скраю існування. І не знаю,
куди заноситься лиха година,
що зрабувала — вздовж і поперек —
мою стужілу вихололу душу.
Бо так: аж десь там — ти, а десь тут — я.
Та чую голос твій, сумний і тихий,
і чую образ твій, моя мадонно
в старенькій, витертій на ліктях сукні,
і чую стогін твій — саме зітхання,
і чую потайну твою сльозу.
А призвичаюйся помалу-малу
до цього щонайкращого з світів,
де щойно сніг і сонце і мороз,
а зараз літо, і трава й цвітіння,
і знову б’ють морози. Скільки років,
а все не доберу — яка доба.
Тож я почув тебе — і ніби скляк.
ЗО.IV. 1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.