Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Сосна із ночі випливе, мов згадка

загрузка...

Сосна із ночі випливе, мов згадка,
і сонна заворушиться душа.
Зелені луки. Річка. Плащ-палатка.
А самоти — ніщо не зворуша.
І тільки ти. І вечір. І безокрай —
надколотих світів. І тиша тиш.
І скільки ока — добродайна охра.
Даремне. І не згадуй. І — облиш.
А пригадай пізніше: сині сосни
і сиві зими кронами гудуть.
І ось вона — сумна, простоволоса,
нічні години, мов човни, ідуть.
Куди не гляне — спокій, спокій, спокій,
ніхто ані озветься. Німота.
Синочок спить. І сон його глибокий,
а мати — ніби знята зі хреста.
Сосна із ночі випливе, мов щогла:
від краю — ряска. Далі — куширі.
І спередсвіту стелеться дорога:
живи чи вмри. І знов: живи чи вмри.
І знову ранок. І жіночі сльози,
і недовіри. Сумніви. Дарма.
Твої жалі, немов чиїсь погрози,
і щастя за замками сімома
лежали в сповитку. Холодний повів
холодну халабуду обдавав,
палахкотіло полум’я любові,
котрому ти життя офірував.
Хоч — осторонь. І скраю. І наопад.
Бо нахилявся і чогось чекав.
Забуті, давні, потаємні тропи
з-за себе, мов з-за плоту, виглядав.
І сонний ліс. Духмяні сонні роси.
Ледь-ледь шаріє досвіток. Стривай.
Це ти голосиш? Ти — голосиш? Досі?
Ти досі ще голосиш? Не прощай.
Бо я помер. Давно. І вже відтоді,
здається, народитися не встиг.
Десь окрайсвіту тінь забута бродить,
та тінь, котрою я себе зберіг.
Бо ж ось воно — ошмаття існування!
Це гноття прагнень, спогадів, бажань.
Усе життя лягло в одне прощання,
і кожен крок — мов за останню грань.
І що не рік — то надбіги і втечі.
А десь цвіте незайманий тирлич.
Пливе сосна із серця, із хуртечі
і в душу входить всевельможна ніч.
4.V. 1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.