І. К. Кучеренко РЕЧЕННЯ З КІЛЬКОМА ПРИСУДКАМИ

Синтаксичні дослідження останніх років розкрили виразні ознаки наукової
недостатності поширеної зараз теорії однорідних членів речення - неспроможність її в
тлумаченні речень з однорідними присудками. У сучасних нормативних граматиках
і в наукових працях (навіть спеціально присвячених цьому питанню) прийнято
вважати правильним, тобто теоретично обгрунтованим і безсумнівним, розуміння
таких речень як простих. І справді, коли подивитися на речення, в якому є ряд
присудків, легко помітити в них риси «однаковості». Наприклад, у реченні Поїзд
повільно підійшов до перону і зупинився кожний з присудків виражає одну з ознак
названого підметом предмета (причому ці ознаки здебільшого одного
семантичного поля), а також виявляє певну узгодженість формальних ознак з
відповідними ознаками підмета (узгоджується у формах спільних з підметом
категорій). Очевидність цих рис сприяє тому, що звичне вже їх синтаксичне
тлумачення здається правильним, і доки розглядається це явище з боку
семантико-формальних ознак самих присудків, воно не викликає якогось
сумніву щодо його істинності. Здається достатнім також пояснення наявності в
простому реченні кількох присудків: вона викликана потребою дати інформацію
про цілий ряд ознак, усвідомлюваних у їх співвідношенні з предметом, названим
підметом.
Але досить розглянути ці присудки з власне синтаксичного боку - подивитись
на них як на конструктивні елементи речення, осмислити роль присудка у
формуванні структури речення, як «однорідні» присудки виявлять саме ті риси,
пояснення яких перебуває за межами можливостей поширеного зараз тлумачення. Ці
риси яскраво проступають на фоні зіставного дослідження специфіки структурних
типів речень - простих і складних: природно, що «з боку синтаксичної структури
просте і складне речення об'єднуються тим, що вони являють собою предикативні
синтаксичні будови. Однак у цьому плані між ними є істотні відмінності: якщо просте
речення монопредикативне, тобто являє собою одну предикативну одиницю, що має
свій модально-часовий план, то складне речення поліпредикативне, тобто являє собою
сполучення кількох певним чином співвіднесених одна з одною предикативних одиниць
або їх контексгуальних еквівалентів. Кожна предикативна одиниця або їх
контекстуальний еквівалент у складі складного речення має категорії модальності і
часу і має свій модально-часовий план» [Белошапкова 1947, с. ЗО]. У зв'язку з цим
виразно виділяється специфіка присудка, яка визначається його конститутивною
роллю в формуванні речення - одиниці предикативної: «Оскільки носієм
предикативних категорій, що складають суть речення як статичної структури
(предикативної одиниці), є присудок (дієвідмінювана форма чи її субститути)...
то є підстава розглядати як конститутивний елемент речення один присудок»
[Белошапкова 1947, с. 33]. Звичайно, крайність висловленої думки, що один тільки