Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Синочку, чуєш, я тебе забув

загрузка...

Синочку, чуєш, я тебе забув.
Неначе сонце, що в душі світило,
по довгих днях раптово відгоріло.
Хтось у мені помер ачи заснув.
І хтось притишений і не почув
того, що, ледь зродившись, забриніло —
ясне рожеве і безгрішне тіло,
мов найдорожчі роси, з мене здув.
І волохата прірва, ніби ніч,
пішла рости. І я стою узбіч
самого себе. Непомітно трачу
усе, чим жив, усе, чим тільки й значу,
усе, що відволодує мене
і входить, непомітне і страшне,
у пустку пустки серця, в тугу туги,
зазнавши найсвятішої наруги,
і перехлюпує, мов сон нічний
зізнався нагло: я — його. Він — мій.
8.VI.1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.