Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Куди тобі прибитися, людино

загрузка...

Куди тобі прибитися, людино,
і до якого берега? Життя —
огром стихії — носить нас по хвилях,
і, кинувши на припадкові рифи,
велить покорі датися, мовляв,
оце причал усіх твоїх причалів,
це припочаток твій і твій кінець.
Допіру ти, вкорінений у скелі,
окропиш кров’ю власною свій кут,
як загогочуть шторми. Гойданина
води, чуттів, думок, материка,
зірок, і висі й віри — нас полонить
і владно в інші руки передасть
задля нової спроби. Знебережений,
ти тільки зойком пробиваєш путь,
котрої загубилась перспектива
у миготінні злетів і падінь.
Куди тобі прибитися, людино,
і до якого берега? Нічне,
звалашене, відьомське покотьоло —
уривки дум, і прагнень, і шляхів, —
обшарпана космічним вітром — линь,
куди несе тебе химерна воля
мовчазних і розлючених світів.
Бо ти єси уламок пілоти,
як вискалок безмежного мовчання,
існуєш тільки, як сліпе свічадо,
що віддзеркалює вселенську смерть,
подобу галактичної стихії.
І сновигають тіні по тобі
недовідомих рухів. І чужі
звалашують тебе натужні крики,
а ти — лиш око — подивляєш безум,
котрий — поза тобою і в тобі —
доходить власних вивершень. Опроти —
не вистояти духові. Єднайся
із німотою. В пітьмі — почезай,
всевласної тікавши порожнечі.
Де берег твій, людино? Берег — де?
24. VI:1972

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.