Стус Василь. Вибране. Час творчості.

І я сягнув нарешті порожнечі

загрузка...

І я сягнув нарешті порожнечі
і зупинився, вигорілий весь.
Довкола — пустка. Погаром бажань
(намарні спроби вирватися з смерті)
пропахла невідь-далина. Зигзичить
скажений пугач. Рівно сім разів.
Як моторошно, перейшовши шляхом,
пригадувати збавлені путі,
уже недовідомого торкнувшись,
де тільки лет. Лише спадання й лет.
І тяжко навантажений собою,
гнітишся ти — собою, ким крило
правує всевельможно. Ось де окрай.
І ось де чар п’янкого небуття.
Ти ще на лезі самопрочування,
на пласі спогадів-передчуттів
блаженного кінця, котрий значили
іще до тебе. Коло. Спокій. Край.
Самоприпинення. Стара чернетка,
прочитана і вздовж і поперек,
мов пале листя в струмуванні річки
переживає смертний свій маршрут.
Оце буття за краєм. Ця хистка
межа — себе і не-себе. Мов пляма
запаморочень, певно спередвічних,
повзе скісною тінню. І гулкою
подоланістю заступився стук
грудної неоговтаності. Досить:
гулкої порожнечі я сягнув
і зупинився. Вигорілий простір
отінив свічку — болю епіцентр.
1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.