Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Неначе жмуток птаства — вибухає

загрузка...

Неначе жмуток птаства — вибухає
з розкублених багать — отак і нам
геть розтривожені знялися душі.
Знакують мойри наш останній лет.
Високі вогні спопеляють крила
і застеляють погляд. І несуть
на пагорбі розпеченого вітру
до урвища, де спад земного сну.
Куди податись нам, не залишивши
нічого з того, що колись життя
утримувало нам на рівні віри?
Ні знаку не лишилося по нас.
Лише тече ріка многорукава
і хвиля хлюпотить об давній берег
побронзовілий. Пам’яте, натужся
і залишайся після нас хоч ти.
Щось увійшло у душу спередвіку
і пригнітило серце, і журби
довкруг насіяло, неначе маку.
Журися. І тьмяній. І закипай.
По часточці. Бо дрібнена душа
ізгодом заживе, зімкнеться коло,
а те, що довго раною скиміло,
острупне, виболіє, відболить, відімре.
Тепер — нам не зібратися. Повік
пробудемо у множині. Окремо
від свого тіла, здавна очужілого,
на відстані смертельній…
7.VII. 1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.