Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Корися, сину мій. Корися, сину.

загрузка...

Корися, сину мій. Корися, сину.
Життя бо нас ошукує. Дарма
стидатися, коли уклінний, ницьма
покутуєш свої гріхи правічні,
тобою взяті в спадок. Тож — корись.
Нам, може, не зустрітися. Бо сон і
минулих літ лиш перебіг і станув,
немов туман (молозиво, притуга,
рожеві нашепти, серпанок мрій
і те непогамоване безчасся,
котрим лише впиваються усмерть).
Який далекий ти! Крізь сто ночей,
народжених, неначе покоління —
одна від одної, крізь сто зажур
у безбереге забуття дивлюся
туди, де знана усмішка твоя,
уже розмита по краєчках уст,
зависла — не дає мені заснути,
ані вернутися. Вона і я —
то двох руїн болючі гострі скалки,
дві, белькотіння сповнені, біди,
обчовгані, мов валуни терпіння,
зриваються із ночі скрижанілої
і котяться у непомітний день.
Корися, сину мій. Усе — облуда
у тому, що назвалося життям
і, дочекавшись нашої довіри,
зблудилося — само, зблудивши нас.
19. VII. 1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.