Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Ми втрьох сідали на човна

загрузка...

Ми втрьох сідали на човна:
дружина, я і син,
весна гриміла голосна
в кимвалах білих днин,
болюча і нестерпна синь
небес, пацьорки віт,
з добра аж жовтий — цілий світ:
дінь-дон, дінь-дон, дінь-дінь.
Шалена зелень облягла
сліпе тепло ковбань,
планета — човен без весла
над плесами кохань.
Так пливемо в ковчезі ми
за паводком століть,
і пишна сяє при кормі
бузково-яра віть.
Світилося, мов цуценя,
малесеньке хлопча,
дружина ладо навмання
дивилась, як дівча.
А я, неначе Саваоф,
бив веслами рогіз,
тулив до себе їх обох
і не встидався сліз.
Бо серце стало на порі,
бо шалом пойнялось,
тож віддавайся щедрій грі:
життя тобі — вдалось!
Забута пам’яте, це ти?
Спасибі, що згадав,
аби в годину самоти
скорботу гамував —
дарами спогадів і снів,
дарами прочувань,
щоб так довіку — жив і плив
над плесами кохань.
27.IX.72

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.