Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

С. Смаль-Стоцький СПОЛУКА РЕЧЕНЬ

загрузка...
Дві або кілька гадок можемо виразити так одну по другій, що реченя ніяк з собою 
не сполучені; в такім разі сі реченя стоять попри себе як два або кілька речень 
поєдинчих: Василь говорив довго. Єго товариш мовчав. Він не находив доброї 
відповіди. Коли однак гадки з собою вяжуть ся, то сю зв'язь можна і в мові виразити, 
сполучуючи у відповідний спосіб реченя в одну цілість. Василь говорив довго, а єго 
товариш мовчав, бо не находив доброї відповіди. Друге речене сполучили ми тут із першим 
реченєм словом а, аби тим протиставити одну гадку другій. Впрочім оба реченя лишили 
ся, як бачимо, незмінені і самостійні; вони собі рівнорядні. Трете речене подає причину 
мовчаня, тому ужито слова бо, аби єго навязати до попередного реченя. Можнаб также 
сказати: не походячи доброї відповіди, але тим се трете речене так змінилоб ся, що само 
про себе вже не моглоб стояти; таким чином стало воно реченєм залежним від другого, 
отже підрядним і грає в нім ролю придатка прислівникового причини (меньше-більше -
задля браку доброї відповіди). Так само можемо і отсї реченя з собою сполучити: 
Надходить осінь. Листе опадає з дерев. Ластівки відлітають у вирій. Тут перше речене 
супроти иньших речень стало ся придатком прислівниковим часу (= 3 початком 
осені). 
Розберім речене: Квочка скликає курчата, скоро побачить кота, то в реченю: скоро 
побачить кота пізнаємо придаток прислівниковий часу (= на вид кота) до скликає. В 
реченю Кімната, де я сплю, мас, дві вікнї, що виходять на огород -де я сплю є придаток 
прикметниковий до кімната, а так само що виходять на огород є придаток 
прикмегниковий до вікні, їх можпа би заступити якимись прикметниками (от як: спальний, 
огородиш або т. н.). Ще один приклад. Хто мас якесь осібне бажане, нехай скаже, аби я 
знав, що маю купити. Тут речене хто мас якесь осібне бажане подає, хто має говорити, 
отже є підметом до нехай скаже; речене аби я знав є придаток прислівниковий наміру до 
того самого присудка нехай скаже, а речене що маю купити є нарешті предметом до я 
знав. Осгатнє речене є отже залежне від передостатнього і ему підрядне, а передостатне (і 
так само і перше) підрядне другому реченю нехай скаже. Отже ціле речене складає ся з 
чотирьох дрібних речень, що стояять до себе в розмаїтих відносинах. 
235. Щоби розуміти сполуку поодиноких речень в одну одностайну цілість, 
мусимо, як видко, перед усім мати на оці ріжницю межи реченями головними а 
реченими побічними; реченя головні є самостійні, а реченя побічні є членами 
(частями) иньших речень . Речене побічне є підрядне реченю головному або иньшому 
реченю побічному, в котрім воно сповняє службу якогось члена реченя. Се ж головне або 
побічне речене, що до него якесь речене побічне належить як член або часть реченя, 
називаємо надрядним. Колиж два реченя головні так з собою сполучені, що нї одно з них не 
є членом (частиною) другого реченя, то такі реченя є собі рівнорядні. 
Реченя сполучені рівнорядно. 
236. Реченя рівнорядні, сполучені в одну цілість, можуть бути реченями 
головними, н.пр.: Василь взяв у руки крейду, приступив до таблиці, розмахнувся і 
почав писати; вони можуть бути также реченями побічними, що супроти реченя 
Се найліпше бачимо на реченю: просимо па хліб, па сіль, та па що Бог дав. Речене що Бог дав так само сполучене з 
приім. на і поставлене як предмет до просимо, як і іменники хліб, сіль. 
427 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
надрядного сповняють однакову службу, н. пр.: Я видів, як Василь взяв у руки крейду, 
як приступив до таблиці і т. д. Тут реченя побічні є всі предметами до я видів; всі 
вони між собою сполучені рівнорядно, а супроти головного реченя всі вони однаково 
підрядні. 
237. Аби виразити сполуку рівнорядних речень в одну цілість, до того уживаємо 
звичайно злучників (332), также прислівників або прислівникових придатків; 
добором сих слів або виразів можемо также вказати на звязь, в якій рівнорядні реченя 
до себе стоять. 
1. Найслабше виражає таку звязь і або тай; вони сполучують лише одно з 
речень з другим, н.пр.: Він розмахнув ся і (тай) почав писати. Така звязь речень 
називаєть ся злучна. Як є більше, ніж два реченя, то що йно остатнє речень 
нав'язуємо таким злучником до попередного, як се бачили ми в реченю: Василь взяв і 
т.д. Тут одно речень іде за другим так. Як поодинокі чинності по собі виступають; 
сей стосунок можнаб ще виразити прислівником потім. 
В иньшім разі рівночасні явища можна оттак одно по другім висловити, н.пр.: 
Зьвізди блищали і місяць слав свос лагідне світло на степи; можнаб тут вставити 
прислівник або ігрислівниковий вираз рівночасно або при тім. Маємо отже ще иньші 
відтінки злучної звязи речень. 
2. Колиж хочемо дві гадці виразити так, щоби була між ними противність, то 
в'яжемо реченя иньшими злучниками. Найслабше виражає противність злучник а, 
сильніше злучник але, а прецінь, а таки, а всеж таки, однак і т.п. Таку сполуку 
речень називаємо протиставною, н. пр.: Він міг би вчити ся, але не хоче. 
3. Часто одно рівнорядне реченє стоїть до другого рівнорядного реченя в причиновій 
звязи; тоді друге реченє започинаємо звичайно злучником бо, н. пр.: Масвий хрущ с шкідливе 
сотворінь; бож він як борозняк підгризає корінці рослин, а як хрущ об'їдає листе овочевих 
дерев.. Тут сполучені в одно три реченя: для першого реченя оба другі подають причину. 
4. Навідворот перше із сполучених рівнорядних речень може виражати 
причину, а друге наслідок (наслідкова звязь), н.пр.: Бог бачить твої діла, знас 
твої думки і наміри; тому годі перед ним укрити ся. Висохла земля, аж пил іде. 
Тисне мороз, аж око в 'яне. 
5. Буває і так, що в однім із рівнорядних речень висказана умова того, що 
містить ся в другім реченю (умовна звязь), годі друге реченє започинаємо звичайно 
злучником то, н. пр.: Не посій, то не будеш жати. Кобирозум та воля, то найдеть 
ся й доля. Внадить ся вовк до овець, то переносить усю череду. Не дай я ему гроший, 
не мав би був за що гуляти. Будь вона порядна й чесна, швидкоб хвіст з води 
піднесла, малаб рибу й хвіст увесь. В їх руки впав, то гинь! 
6. Між рівнорядними реченями може также бути звязь замірові, н. пр.: 
Обнимітеж, брати мої, найменьшого брата, нехай мати усьміхнеть ся, заплакана 
мати. Заведи сестру до комори та постели, пай трошки ляже. В обох сих прикладах 
друге з рівнорядних речень представляє ціль тої чинности, що виражена в першім 
рівноряднім реченю. 
7. Принустову звязь між рівнорядними реченями бачимо на примірі: Крути, верти, 
треба вмерти. Нехай неправда на часок запанує, то правди неуб 'є. Тебе і беш, а ти не вчиш 
ся. В усіх трох примірах друге з рівнорядних речень представляє чинність, що вона 
відбуваєть ся, хтось та чинність, що виражена в першім з рівнорядних речень, повиннаб 
тому перешкодити. 
8. Порівнальну звязь між рівнорядними реченями видко знов на примїрі: 
Махас руками, ніби щось робить. Вона притаїла ся, нібито вона нежива. От і пішла. 
428 
Тема V. Синтаксис складного речення 
буцімто і не вона. Тут чинности обох рівнорядних речень порівнують ся з собою, аби їх 
тим докладніше представити. 
9. Межи рівнорядними реченями може ще также бути і часова звязь: Приїдуть 
парубки, брат їм клонить ся тай провадить у дім Божий. Я став коло печі та чекаю, аж 
брат перестане читати. Одно із рівнорядних речень означує час чинности або стану, які 
виражені в другім реченю. 
Оттак між рівнорядними реченями можлива розмаїта звязь. Змисл речень, показує 
часто зовсім ясно, яка звязь подумана. Нераз однак буває, що звязь не цілком ясна. Треба 
добре уважати, яку саме звязь бесідник має на думці. Чекає сирота небога, чей їй 
усміхнеть ся доля. Чекає, чей ему щось відповість. Тут може бути, як коли, звязь 
замірові, висказова, питайна. 
238. Наколи два реченя або кілька речень, що їх хочемо сказати в звязи, мають одно 
або кілька спільних слів, то спільні части кажемо звичайно лише раз і робимо таким 
способом з двох або кількох речень одно речене стягнене, н.пр.: Жив собі чоловік і жінка 
(= Жив собі чоловік + жила собі жінка). Я говорю про образи, а він про гарбузи (= Я 
говорю про образи + він говорить про гарбузи). Ти зробиш ему добро нині, а він тобі 
завтра (= Ти зробиш єму добро нині, а він тобі добро завтра). Я зробив собі сопілку і став 
грати (= Я зробив собі сопілку + я став грати). У мене нема ні дітий, ні хати (= У мене 
нема дітий + у мене нема хати). Північний вітер приносить студінь, а західний дощ (= 
Північний вітер приносить студінь, а західний вітер приносить дощ). Вода все сполоще, 
лише злого слова ніколи (= Вода все сполоще, лише злого слова ніколи не сполоще). 
Із першого і другого прикладу видко надто, що присудок у другім реченю 
можна і в такім разі опустити, коли він для того другого реченя повинен би мати 
иньшу форму (жила, говорить), відмінну від форми в першім реченю (жив, говорю). 
Так само у стягненім реченю: Я жию у великім місті, ти в глухім куті. Але як 
спільний присудок у стягненім реченю стоїть за підметами, то звичайно мусить з ними 
згоджувати ся: Я й ти будемо вчити ся рисувати. Я і мій брат ходимо до школи. 
Гордість а глухість рідні сестри, ти і твоя сестра умісте вже читати. Але можна 
также зовсім добре сказати, н. пр.: / гай і ліс вже зелений. 
Речення сполучені підрядно. 
239. В реченях сполучених підрядно одно із сполучених речень є членом другого 
реченя (234, 235). 
1. Рідко коли реченє побічне буває присудком реченя головного (реченє 
присудкове), н. пр.: А дівка, як сам знаєш. Дім с такий самий, якяєго перед десятьма 
роками лишив. Що мене найбільше, дивує, що ти своїх блудів не пізнаєш1. Сьвідоцтво 
таке, па. яке ти собі заслужив. Яка робота, така заплата. Яке житс, таки й 
смерть. Який пастух, така й череда. Зависть для душі, що ржа для зеліза. 
Частїйше реченє побічне сповняє службу якогось иньшого члена реченя. 
2. Реченя підметові: Хто робить, голий не ходить. Бідним давати милостиню є 
обовязком багатих. Хто задоволений, той щасливий. Чи підемо па право, чи на ліво, все 
одно. Не може бути, щоб па місяці жили подібні до нас сотворіня. Блажен, хто 
гордощів не мас, в кого дух пихи не сидить, хто в скринях золота не дбає, хто на 
Тут і одно і друге речень можна взяти за присудкове. Залежить се від того, що той, хто говорить, хоче 
уважати підметом. Така невиразність може бути пр. в реченю: найбільше диво непйнаванє своїх блудів, або 
непізнаванє своїх блудів найбільше диво. Можна ваготи ся, що тут є підметом, а що присудком, бо одно і друге 
можливе. В кожнім разі одно (чи диво, чи непізнаванє) с присудком. Так річ має ся і з обома реченями. наведеними 
на горі. Одно з них безпечно ереченем присудковим 
429 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
громаду звик робить, хто брата темною навчає, у хату вбогу вносить сьвіт. Не все 
золото, що ся світить. Хто у сьвітї не бував, той і дива не видав. 
3. Реченя предметові: Не розумію, як із зернятка може стати дерево; а 
прецінь, знаю, що кожда яблоня повстала із зернятка. Мені, о Господи, подай, любити 
правду на землі. Хто щось знає, того й поважають. Змалечку треба вчитись, як на 
сьвіті жити. Заповідь Божа приказує дітям, щоб любили своїх родичів. 
4. Реченя прислівникові: Де тобі раді, там рідко бувай! Доки є ненька рідненька, 
доти й головка гладенька і сорочка біленька. Ходім та помолимо ся, щоб Господь допоміг 
нам у нашому доброму ділі 
5. Реченя прикметникові: Навіть злочинців повстримус від лихих діл страх, що їх карати 
муть. Хорошого потішає і іадія, що подужає. Стежка,що йде до доброї криниці, утоптана 
240. Підрядних речень, що опак слали членом иньшого реченя, не можна ні-сіло-ні-пало 
вилучити із того реченя і поставити самих про себе. Деякі вже задля своєї форми не можуть стояти о 
власних силах, н.пр. наведене висше речень підметове бідним давати милостиню (239, 2). Иньші 
моглиб, що правда, так, як є, бути речеиями головними, однак набралиб тоді иньшого змислу. В 
реченю Хто робить, голий не ходить означає Хто робить тілько що робучий чоловік, самож хто 
робить про себе булоб питане. 
241. Ріжницю межи реченєм головним а побічним відчуваємо навіть і в таких разах, де 
намість реченя побічного, не змінюючи змислу, можна поставити речене головне, н. пр.: 
Він певно відповість, що нічого не знав = Він певно відповість: Я нічого не знаю. В другій 
формі головне речене Я нічого не знаю, з огляду на свій змисл, є так само предметом до 
відповість, як у першій формі речене побічне що нічого не знає; однак тут бесіда другого 
наведена дословно (бесіда пряма), тому виступає як речене головне і очивидно в 
першій особі. За те у другім разі із бесіди другого зроблено речене побічне (бесіда 
залежна) так, що і формально поставлена тота бесіда як предмет до відповість. 
242. Буває і таке, що речене побічне не має на собі осібних познак і тому так само 
може уважати ся і реченєм головним: Вихісновуй кожду хвилю, бо житс коротке. Речене, 
що починаєть ся злучником бо, може бути подуманим як речене головне (в такім разі' сї два 
реченя булиб сполучені рівнорядно), або як речень побічне (т. зн. сї два реченя булиб 
сполучені підрядно). 
243. Реченя побічні не завеїди бувають цілковиті і повні. 
1. Вони, так як і реченя головні (233), можуть бути елїптичні, т. зн. можна з них 
якусь часть реченя опустити, як слухач або читач із звязи може собі єї легко 
доповнити. Н. пр.: Як підеш гостинцем, то може тебе хто підвезе, а як поправці (= а 
як підеш направці), то іти меш у тіни. Пси можуть ліпше бічи, Є ніж: коти (ніж коти 
можуть бічи). Дешева рибка, погана юшка (як взяти дешеву рибку, то буде з неї 
погана юшка). 
2. Два або кілька рівнорядних речень побічних, що мають одну спільну часть 
реченя, можна так само, як і реченя головні (238) стягнути в одно речене: Н. пр.: 
Тішу ся, що Антін і Іван прийшли щасливо до дому (= що Антін прийшов щасливо до 
дому і що Іван прийшов щасливо до дому). Для стягнених речень побічних з огляду 
на згоду важне те саме, що сказано висше (238) для стягнених речень головних. 
3. Реченям побічним питома річ є скорочене. Воно основуєть ся на тім, що 
присудкового дієслова не кладемо в одну із трох осіб, а в дїеіменник, дієприкметник 
або дієприслівник. Н. пр.: Мама радила мені, меньше нині їсти (= щоб я нині' меньше 
їв). Не годиться ся другим перебивати бесіду (аби хто другим перебивав бесіду). Брехати і 
обманювати других (коли хто бреше і обманює других), від Бога гріх, від людий сором. 
Таких дїеіменникових речень так богато, їх уживають так часто, що такі дїєіменники 
без злучників можна уважати невідмінними іменниками. їмо, щоби жити (= щоби ми 
430 
Тема V. Синтаксис складного речення 
жили). Бідна дитина, опущена всіма людьми (= що була опущена всіма людьми), 
просила о милостиню. Лаючи дванадцять літ (= коли мав дванайцять лїт), пішов Ісус 
із своїми родичами до Єрусалима. 
244. Цілковиті і повні реченя побічні, вводять ся, як ми се бачили, певними 
словами (що, як, щоби, коли, хто і й.), що зараз таки і вказують дещо на те, яка звязь 
є між реченєм головним а побічним, але зовсім не вказують на те, чи речене побічне є 
присудком, чи предметом, чи придатком прислівниковим, чи придатком 
прикметниковим для реченя головного. З огляду на звязь речень побічних з 
головними можемо реченя побічні поділити на десять родів. 
1. Заіменники і прислівники відносні, як котрий, який, чий, хто, що, чим, де, як, 
відки, куди і т. д. вводять реченя відносні, що в реченю головнім можуть займати 
місце якоїнебудь части реченя. Н. пр.: Сьвідоцтво таке, на яке ти собі заслужив. Тут 
речене побічне, що вводить ся словом який, заступає місце присудкового імя (бо 
значить меньше-більше: заслужене). Хто задоволений, той щасливий. Відносне речене 
хто задоволений (= задоволений чоловік) є підметом реченя головного. Говори, що 
правда (= правду, т. зн. предмет до говори). Положи книжку, де їй місце (придаток 
прислівниковий місця = на своїм місці). Борони ся, чим можеш (придаток 
прислівниковий засобу, як от приміром: шаблею). Кождилюбить той край, де родив ся 
(придаток прикметниковий до предмета край, н. пр. рідний, родимий). 
2. Тими самими заіменниками (хто, що, котрий, який і т. д.), однак у їх 
питайнім значіню, або питайними прислівниками, і частицями вводять ся реченя 
питанні. Се є реченя іменникові, що в реченю головнім сповняють службу підмета, 
предмета або придатка прикметникового. Н. пр. Чи підемо на право, чи на ліво, все одно. 
Подвійне питане (стягнене речене побічне) є підметом до все одно. Скажи мені, кілько 
властиво на тт правди (предмет до скажи). Попередніми віками деякі люди займали ся 
дослідами, як можнаб нешляхетні металі перемінити в золото (придаток прикметниковий 
до дослідами). 
3. Таку саму трояку службу для реченя головного сповняють реченя висказові, що 
вводять ся злучником що. Н. пр.: Не може бути, щоб на місяці жили подібні до нас 
сотвориш (підмет до не може бути; притім би, що належить до жили, і разом з ним 
становить епос, можливий, причіплює ся до злучника що); бо ми знаємо, що на місяці 
нема потрібного до диханя повітря (предмет до знаємо). Василь пише мені, що сего 
тижня не зможе приїхати (предмет до пише). Прибіг брат з вісткою, що мама 
небезпечно занедужали (придаток прикметникові^ до вісткою). Боїть ся грішник, що Бог 
єго покарав (предмет до боіть ся). 
Реченя висказові вводять ся ще окрім того злуучниками наче, неначе, мов, немов, як, 
які в тім разі' не мають значіня порівнальних злучників: Поголоска, неначе погоріло 
місто Львів, показала ся неправдивою. Галлійці виділи, як Цезар переходив ріку, але не могли 
єго спинити. 
Злучника (що) звичано нема при ніби, нібито і буцїм: 
Поголоска, неначе погоріло місто Львів, показала ся неправдивою. Говорять, (що) 
буцім то хочеш ти продати свою хату. Само собою розуміє ся, що реченя нібито погоріло 
місто Львів і буім то хочеш ти продати свою хату (без злучника що) властиво рівнорядно 
сполучені з головним реченєм, однак помимо того відчуває ся їх підрядність. 
Отсіж реченя побічні є всі що до одного самі прислівникові. 
4. Реченя наслідкові, що вводять ся словами що, так що, що аж, н. пр.: На дворі 
тисне мороз, що аж око вяне. Олово топить ся так, що можна сго в форми виливати. 
431 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Ще піхто так не уріс, щоб головою неба достав. Так мас бути, щоби молодший брат 
старшого бояв ся (про причіплене -би (-6) до що гл. 244, 3). 
5. Реченя замірові, що вводять ся злучниками щоби, аби, н. пр.: Бараболі 
переховують у пивниці, щоб не гнили. Ходім та помолимо ся, щоб Господь допоміг нам у 
нашому доброму ділі. Аби лиха не знати, треба своїм плугом та па своїй ниві орати. 
Сонце вже потало у Чорногору, аби там нашому понови Добошеви потопити ся, та й 
сго у красний храм до пас запросити. 
6. Реченя причинові, що вводять ся злучниками: бо, що, або тому, що, ізза того, 
що і т. д. Не дивись високо, бо запорошиш око. Козаченько зажурив ся, що без долі уродив 
ся. Пара підносить ся в гору тому, що лекта від повітря. Я радую ся, що Господь 
піславмепі таких гостий. 
7. Реченя припустові, що вводять ся злучниками: хоть, хотяй, хоч, хоча, н. пр.: 
Хоть у нас не найдеш великих приправ, то найдеш чисте серце та щиру душу. Хоч, 
правду женуть люди, але правда завше буде. Сова, хоть би літала попід небеса, то 
соколом ніколи не буде. 
8. Реченя норівнальні, що вводять ся злучниками: як, мов, немов, наче, неначе, 
ніж:, аніж:, чим і т. д., н. пр.: У великому місті кишить від людий, як від муравлів на 
муравлищу. У матери любо, неначе у Бога. Чим мав рости сирота, лучше як виросте 
камінь. Василь мовчить, неначе не чув. Простягав руку, неначе не ївши. 
9. Реченя часові, що вводять ся злучниками: як, доки, поки, заким, коли, скоро, 
тілько що і т. д., н. пр.: Мовчи, поки тебе не стануть питати. Скоро сонце зійде, 
пробуджусть ся уся природа. 
10. Реченя умовні, що вводять ся злучниками: як, коли, наколи, сли, н. пр.: Як 
буде завтра дощ, то не підемо в поле. Як би хотів, то би міг. Коли тобі з моїм не в 
лад, то я я своїм назад. 
Зауважмо, що деякі із тих слів, що ними вводять ся реченя побічні, можуть 
уживати ся в розмаїтім змислї. Слово що уживаєть ся в перших 6 родах речень 
побічних, і то в 1-ім як заіменник відносний, в 2-ім як заіменник питайний, в прочих 
чотирох як злучник. Тому то і при цілковитих і повних реченях побічних, де є і ті 
слова, що ними вводять ся реченя, часто що йно із звязи можна зрозуміти, які се саме 
реченя. 
245. В скорочених реченях побічних звичайно нема тих слів, що ними вводять ся 
реченя; лише злучники речень замірових, наслїдковнх і припустових (щоби, аби, що, 
хоч і т. д.) можуть і в скорочених реченях стояти, н. пр.: їмо, щоби жити. Хоч би всіх 
людий наділити богацтвом. то марнотравпі таки збідніють. В скорочених реченях 
побічних нема также підмету (гл. 247, 248). 
246. Як дієслово реченя скороченого стоїть в дієприкметнику, то гой 
дієприкметник згоджуєть ся із сим словом реченя головного. Що мусілоб бути підметом 
нескороченого реченя побічного, і таким чином непевність про підмет реченя побічного 
усуваєть ся, н.пр.: Бідна дитина, опущена всіма людьми, просила о милостиню. Бідний 
хлопець, опущений всіма людьми, просив о милостиню. Даймо поміч бідному хлопцеви, 
опущеному (котрий опущений) всіма людьми. Отсеї форми скороченя можна ужити при 
реченях відносних, а также і при реченях умовних. Дієприкметник дієслова бути просто 
опускаємо, і так дістаємо скорочене речень побічне в формі придатка прикметникового, 
т.зн. прикладку (228): Се дім бурмістра, що с чоловік правий і розумний, скорочено: Се 
дім бурмістра, чоловіка правого і розумного. 
247. Дієприслівниками можна скорочувати лише реченя прислівникові (244, 6,7,9), але 
при тім треба, щоби підмет заводи було видко виразно із звязи, н. пр.: Прибувши до моста, 
432 
Тема V. Синтаксис складного речення 
жовніри стали. Він привитав мене, клаияючи ся низенько. Дитя жме щасливо, не знаючи жури. 
Не ївши, не пивши, бороли ся вояки хоробро. 
248. Скорочене діє іменникове перед усім тоді зрозуміле, коли не треба додумувати ся 
ніякого означеного підмету (Треба їсти, щоби жити), відтак тоді, коли підмет реченя побічного є 
заразом підметом реченя головного (їмо, щоби жити), а деколи также, коли є предметом реченя 
іхшовного (Раджу вам, правильїю жити). Приклади: Боронити вітчипу, се повинність вірних 
горожан. Хорий надість ся в короткім часі подужати. Воєвода приказав жовнірам зірвати міст. 
Бажаємо всім стати щасливими. Коли до него прийти, ніколи нема сго дома. Він за розуміти на 
те, щоб вірити в такіріт. Прийшов до нас сусід, щоби ему порадити. 
Опубл.: С. Смаль-Стоцький, Ф. Гартнер Граматика руської мови. - Відень, 
1914. - С. 113 - 122.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.