Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

Є. В. Кротевич БУДОВА СКЛАДНОПІДРЯДНОГО РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

загрузка...
У зв'язку з розвитком форм мислення й успіхами пізнавальної роботи 
людини, обумовленими потребами ускладненої суспільної практики, в слов'янських 
(як і в інших флективних) мовах виникли різноманітні синтаксичні конструкції. 
Потреба виразити мовними засобами тонко диференційовані зв'язки й 
відношення між явищами об'єктивної дійсності привела до утворення розвинутої 
системи складнопідрядних речень. 
Мовознавці другої половинні XIX століття і, головним чином, XX, в тому числі 
й радянські, досліджували в історичному розвитку синтаксичні явища як окремих 
мов і діалектів, так і цілих груп індоєвропейських, а також семітських мов (себто 
мов флективних). Усі вони констатують, що і складнопідрядне (гіпотактичне) 
речення виникло значно пізніше, ніж складносурядне (паратактичне), що 
паратаксис є первісна форма поєднання в одно ціле двох простих речень, а 
гіпотаксис утворюється на основі паратаксису шляхом перетворення одного з 
самостійних (простих) речень у підрядне. Дослідники відмічають поступове 
ускладнення структури речення флективних мов, поступовий розвиток складних, 
диференційованих форм зв'язку з простих, примітивних; підкреслюють також, 
що становлення й дальший розвиток підрядності йде поруч з оформленням 
підрядних сполучників і сполучних слів [Корш 1877, с. 17; Сокольская 1935, 
с. 148-170; Лавров 1941, с. 7-20; Рифтин 1937, с. 59-60]. У цих роботах подається 
й системний огляд основної літератури з історії даного питання. Порівн. також 
[Ильин 1948, с. 263-264]. 
«Історично форми сурядності, - як правильно відмічає доц. І. А. Попова 
[Попова 1950, с. 396], - відображають такий період розвитку мислення, коли воно 
оперувало ще в малій мірі абстрактністю, і такий етап розвитку мови, коли вона 
могла відображати явища дійсності лише немов би йдучи за ними, зображуючи 
їх в їх власній послідовності. 
Друкується в порядку обговорення 
433 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
У міру формування абстрактного мислення і здатності групувати, зіставляти 
в мисленні уявлення про явища та їх відношення не в найтіснішому зв'язку з 
самими явищами, ідучи за ними, зображаючи їх не в їх природному порядку, 
а абстраговано від них. Зіставляючи думки про явища в порядку важливості 
самих думок для цілей даного повідомлення, - в міру розвитку цього процесу 
формувалася й підрядність». Доводити наявність складносурядних і 
складнопідрядних речень у сучасних флективних мовах, у тому числі й 
слов'янських, на нашу думку, немає потреби. їх існування не викликає сьогодні 
сумнівів у переважної більшості лінгвістів, хоч і була, правда, вже в наші часи 
спроба похитнути одностайну в основному думку щодо цього питання. Проф. 
М. М. Петерсон у своїй роботі «Очерк синтаксиса русского язьїка» (1923) 
намагався довести, що з точки зору синтаксису, як учення про словосполучення, 
проблема паратаксису і гіпотаксису вирішується дуже легко, краще сказати, цієї 
проблеми зовсім не існує. В цьому синтаксисі може бути мова тільки про 
спроби з'єднання словосполучень та їх функції» [Петерсон 1923, с. 33]. 
Сумніви, викликані малопереконливими в цьому відношенні твердженнями 
М. М. Петерсона, були розвіяні 0. М. Пєшковським. У своїй статті 
«Существует ли в русском язьіке сочинение и подчинение предложений» 
[Пешковский 1930, с. 109-123], він обгрунтовано довів на матеріалі сучасної 
російської мови, що є всі підстави розрізняти підрядність і сурядність у складних 
реченнях, але при цьому треба враховувати не тільки словесно-формальне 
вираження підрядності, а й інші формальні засоби - порядок слів та інтонацію 
(порів. У зв'язку з цим висловлення Б. В. Лаврова [Лавров 1941, с. 8-9; 
Шапиро 1937, с. 13]). 
У сучасних мовах (ми маємо на увазі, в першу чергу, слов'янські мови, 
зокрема східнослов'янські) складнопідрядні конструкції неоднаково-поширені в 
різних мовних сферах: так, наприклад, у мові художній і науковій ці конструкції 
застосовуються значно ширше, ніж у розмовній мові та діалектах [Каринский 
1936, с. 89-91; Лавров 1941, с. 12; Сокольская 1935, с. 150]. Проте, коли взяти 
сучасну загальнонародну мову в цілому, треба визнати, що процес становлення, 
дальшого поступового розвитку й оформлення підрядності в складному реченні є 
факт, в основному вже здійснений.' 
II 
Учення про складнопідрядне речення має вже понад сторічну історію. 
Проте будова його ще й досі, задовільно не висвітлена як у минулому, так і за 
останні 15-20 років, хоч з'явилося в нас чимало окремих спеціальних робіт (ми 
маємо на увазі й дисертаційні) і статей, присвячених дослідженню 
складнопідрядних речень. Пояснюється це тим, що, з одного боку, вивчали це 
питання в історичному плані, досліджуючи ранні періоди в розвитку гіпотаксису 
як у староруській мові (Б. Лавров, Куликовська та ін.), так і в 
західноєвропейських (Т. Сокольська, В. М. Ярцева), з другого боку, цікавились, 
виходячи переважно з суто методичних міркувань, продиктованих вимогами 
педагогічного процесу, тільки класифікацією підрядних речень у тій чи іншій 
сучасній мові, а не будовою складнопідрядного речення в цілому (С. І. Абакумов, 
В. М. Нікітін, А. П. Медушевський та ін.). (До деякої міри, винятком у цьому 
відношенні можна вважати згадану вище статтю А. Б. Шапіро, в якій автор дає 
не тільки класифікацію підрядних речень, але й намагається висвітлити 
структуру складного речення, а також статтю М. С. Поспєлова "О 
434 
Тема V. Синтаксис складного речення 
грамматической природе сложного предложения" (Вопросьі синтаксиса 
современного русского язьїка, 1950, стор. 321-337). 
У російській лінгвістичній літературі 30-х рр. XIX століття знаходимо вже не 
тільки термін «підрядне речення» («придаточное предложение»), але й цілком 
свідоме витлумачення його. Олександр Востоков у своїй російській граматиці 
(перше видання - 1831 р.) говорить, що «замість одного означального чи 
додаткового слова, може прилучене бути до підмета чи до присудка ціле 
речення підрядне, котре буває повне і скорочене» [Русская 1874, с. 120]. 
Таким чином підрядні речення, як влучно зауважив С. І. Абакумов, з самого 
початку їх вивчення були усвідомлені як засіб вираження тих же смислових 
відношень, які виражаються й членами простого речення. Тим самим підказувалась 
і відповідна їх класифікація [Абакумов 1938, с. 85]. 
М. Греч [Греч 1840, с. 254-255] розрізняє головні, підрядні й вставні 
речення і всі підрядні ділить на три роди: іменникові ("существительньїе"), 
прикметникові ("прилагательньїе") та обставинні ("обстоятельственньїе"). 
Як бачимо, термінологія М. Греча невитримана: перші два види підрядних 
речень він називає тими ж термінами, що й частини мови, які ніби замінюються 
відповідними підрядними, а третій вид - за назвою відповідного члена речення. 
Дальший розвиток цієї класифікації знаходимо в роботі акад. І. Давидова 
"Опьіт общесравнительной грамматики русского язьїка" [Давьідов 1853, с. 339-
350], в якій автор розрізняє ті самі три види підрядних речень, що й М. Греч, але 
називає їх відповідно синтаксичними термінами: підрядними додатковими, 
означальними й обставинними, причому останні ділить на обставинні місця, часу, 
способу дії й причини. 
Найбільш повну й витриману класифікацію підрядних речень, як остаточний 
підсумок попередніх спроб того періоду, дає в своїй "Історичній граматиці 
російської мови" Ф. Буслаєв. 
Вважаючи, що підрядне - це "речення, яке є частиною другого речення" і що 
"кожний із членів головного речення, крім присудка, може бути виражений 
реченням підрядним", Ф. Буслаєв [Буслаєв 1875, с. 33-34] установлює майже всі ті 
види підрядних речень, які в основному збереглися й досі і даються в сучасних 
нормативних курсах російської, української і білоруської мов. 
У наступних дослідників ми, на жаль, не маємо спеціальних робіт, які 
глибоко і всебічно аналізували б ці конструкції. 
О. О. Потебня, коли не брати до уваги його влучної критики вчення про так 
звані "скорочені" підрядні речення [Абакумов 1938, с. 88-89; Кротевич 1948, с. 68-
69] й окремих цінних зауважень щодо цих конструкцій, питання про 
складнопідрядне речення, можна сказати, зовсім обминув. 
Послідовник О. О. Потебні Д. М. Овсянико-Куликовський дане синтаксичне 
явище теж розглядає лише між іншим, аналізуючи сполучники й сполучні слова 
[Овсянико-Куликовский 19126, с. 284, 288; Вид. 2, с. 288, 292; Овсянико-
Куликовский 1912а, с. 222, 226]. Його класифікація неповна, непослідовна й 
формалістична. В ній зовсім не враховані ні синтаксична роль підрядних речень, 
ні їх значення. Обставинні речення виділені за однією ознакою - за тим словом 
("сполучним прислівником"), яким вони зв'язуються з головним, а решта 
("підрядні підмета, присудка, додатка й прикладки") - за іншою ознакою за тим 
словом у головному реченні, яке пояснюється підрядним. Крім того, Овсянико-
Куликовський обминув підрядні речення, які з'єднуються з головним підрядними 
сполучниками [Абакумов 1938, с. 90-91]. 
435 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Класифікацію підрядних речень, дану також на суто формальній основі, 
знаходимо в Є. Ф. Будде [Будде 1913, с. 38-40], який розрізняє тільки два види 
підрядних речень: 1) означальні ("определительньїе"), тобто такі, які відносяться до 
підмета головного речення, відповідають означальним словам простого речення і 
з'єднуються з підметом переважно способом узгодження; 2) додаткові 
("дополнительньїе"), що відносяться до присудка головного речення, відповідають 
додатковим словам і з'єднуються з присудком переважно способом керування. 
Така класифікація хоч і послідовна, але пуста - це, власне кажучи, спроба 
фактично відмовитись від будь-якої класифікації взагалі. 
Коли простежити розвиток формального напряму, то неважко помітити, як 
мовознавці послідовно відмовляються спочатку від учення про члени речення, потім 
від класифікації підрядних речень і, нарешті, навіть від самої проблеми сурядності й 
підрядності. Це свідчить по те, що між ученням про члени речення і про види 
підрядних речень, як говорить С. І. Абакумов, існує органічний зв'язок [Абакумов 
1938, с. 91-92]. 
Як відомо, О. М. Пєшковський хоч визнавав сурядність і підрядність речень, 
але від класифікації підрядних речень зовсім відмовився. Спроба відійти від 
традиційної класифікації була зроблена на початку XX ст. проф. 
В. О. Богоридицьким, який категорично заперечував зіставлення підрядних речень з 
членами простого речення й намагався класифікувати їх "на підставі смислових 
відмінностей" [Богородицкий 1935, с. 230]. Він вважав, що слід мати на увазі: 1) до 
чого відноситься підрядне речення, 2) які формальні слова застосовуються (також і 
інші засоби - інтонація і т.п.) і 3) які смислові відтінки в кожному випадку належить 
самим підрядним реченням (а не тому чи іншому члену головного речення) 
[Богородицкий 1935, с. 230]. 
Виходячи з цих положень, В. О. Богородицький встановлює такі типи 
підрядних речень [Шапиро 1937]: а) "определительно-описательньїй", б) 
"уподобительно-сравнительньїй", в) "временной", г) "изьяснительньїй", г) 
"условньїй", д) "уступительньїй", є) "причини и следствия", є) "цели". 
Очевидно, що система, запропонована В. О. Богородицьким, малопродуктивна. 
Справді, для чого досліджувати "смислові відтінки" підрядних речень і не 
цікавитись притому ні значенням, ні синтаксичною роллю того члена головного 
речення, що його обслуговує підрядне речення? [Шапиро 1937; Абакумов 1938, 
с. 92]. 
Акад. О. О. Шахматов, як відомо, в своїх опублікованих роботах 
складнопідрядних речень не висвітлив, але з його рукописних матеріалів [Каратаева 
1948, с. 74-80], що зберігаються в архіві Академії наук СРСР, видно, як він 
інтерпретував ці конструкції в лекціях, читаних у Петербурзькому університеті в 
1916р. 
Складнопідрядне речення О. О. Шахматов називає "супідрядним сполученням 
речень" ("соподчинительньїм сочетанием предложений"), яке кваліфікує як 
"особливе синтаксичне ціле" [Каратаева 1948, с. 75]. Він розрізняє підрядні, які 
відносяться до всього змісту головного речення, "сполучникові" (вводяться 
неодмінно підрядним сполучником або еквівалентом його - підрядною паузою) та 
підрядні, що відносяться до одного з членів головного речення (підмета, присудка 
чи другорядного члена). Такі підрядні речення мають значення додатків, означень, 
прикладок і називаються відносними ("относительньїми"), тому що вводяться 
звичайно відносними займенниками й відносними прислівниками. 
436 
Тема V. Синтаксис складного речення 
Отже, О. О. Шахматов, як бачимо, розглядає підрядні речення не ізольовано, а 
у відношенні їх до головного речення, а це якраз і обумовило в основному 
правильний висновок, до якого приходить автор, що співвідносність між 
підрядними реченнями й членами простого речення може бути встановлена тільки в 
конструкціях другого виду ("відносних"), які "можна розглядати як поширене 
речення". 
Щодо класифікації самих підрядних речень, то вона невитримана й 
суперечлива. Для конструкцій першого виду О. О. Шахматов визначає характер 
"залежності думки вираженої підрядним реченням, від думки головного речення" і 
встановлює причинову залежність, залежність, що виражає мету, наслідок, 
порівняння і т. п. У конструкціях другого виду підрядні речення кваліфікуються в 
одному випадку залежно від синтаксичної ролі того члена головного речення, який 
вони обслуговують; у другому випадку - залежно від того, яку синтаксичну роль 
виконують підрядні речення, замінюючи відсутній член у головному. Крім того, сам 
поділ складнопідрядних речень на два види (сполучникові й відносні) викликає 
деякі сумніви: якщо й можна було б прийняти цей поділ, то тільки у плані 
семантичного розмежування, а не граматичного, бо у відносних реченнях підрядні, 
як відомо, вводяться не тільки за допомогою відносних займенників і прислівників, 
але й за допомогою підрядних сполучників. 
Нарешті, треба підкреслити, що О. О. Шахматов, як і його попередники, не 
звернув уваги на граматичну будову й склад головного речення, від чого в значній 
мірі залежить і функція підрядного (тип, а в деяких побудовах навіть і вид його). 
З новіших робіт, присвячених цьому питанню, треба назвати згадану вище 
статтю проф. А. Б. Шапіро "О принципах классификации подчиненньїх 
предложений" [Шапиро 1937]. 
Усі складні (тобто складнопідрядні) речення А. Б. Шапіро ділить на дві основні 
групи: речення, що в головному мають співвідносне займенникове слово, зміст 
якого розкривається в підрядному, і речення, що в головному такого займенника не 
мають. 
Таку класифікацію складнопідрядних речень у сучасній російській мові, на 
нашу думку, треба вважати невдалою. По-перше, усі ті речення, що не мають 
співвідносного займенникового слова в головному, ні в якому разі не можуть бути 
об'єднані в одній ірупі, бо їх граматична будова не завжди однакова. Візьмемо такі 
приклади: 1) ...печи, что твои слони...(Й. Тургенев), 2) Садо, у которого 
остапавливался Хаджи-Мурагп, уходил с семьей в горьі...(Я. Толстой), 3) Чем би 
дитя ті тешилось, лишь би не плакало (Присл.). Безперечно, будова цих трьох 
складних речень різна. У складі останнього (третього) речення є тільки два 
взаємозв'язаних підрядних, а головного й зовсім немає. Не можемо ми зарахувати 
до однієї групи й перші два речення, як це робить А. Б. Шапіро, виходячи з того, що 
в головному, мовляв, немає співвідносного слова, а "підрядні ...доповнюють 
головне якимось новим членом речення" [Шапиро 1937, с. 21]. 
Помилка автора в даному разі полягає, на нашу думку, якраз у тому, що він у 
таких конструкціях не звернув уваги на будову головного речення, а в зв'язку з цим 
і на ту роль, яку виконує підрядне речення, обслуговуючи головне. Порівнюючи 
побудову головного речення в першому і в другому прикладах, можна легко 
помітити, що в першому головне речення семантично невикінчене, граматично 
неповне й тому само по собі не може бути виразником окремого вислову, бо в ньому 
бракує виразника предиката-присудка; цю прогалину заповнює підрядне речення, 
виступаючи в ролі невід'ємної, органічної частини головного речення, - в ролі 
437 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
відсутнього присудка. У другому випадку головне речення являє собою 
конструкцію, викінчену семантично й граматично, при якій підрядне виступає як 
доповнюючий, але "необов'язковий" її член. 
Отже, підрядне речення, виступаючи в ролі зовсім нового члена, відсутнього в 
головному, залежно від граматичної побудови останнього, в одному випадку є 
невід'ємною частиною головного речення, а в другому - не тільки 
"факультативним" його членом. А цього якраз і не можна не враховувати при аналізі 
будови складнопідрядних речень. 
По-друге, не можна погодитись з тим, що речення, які не мають в головному 
співвідносного займенникового слова, але можуть його мати, становлять перехідну 
групу. Відсутність чи наявність такого займенника не випадкова - це, як відомо, 
обумовлюється смислом висловлення, а залежно від цього дістане ту або іншу 
побудову й головне речення. 
Даремно гадає А. Б. Шапіро, що структура речення не зміниться, коли в 
головне вводиться співвідносний займенник, якого раніше не було. Безперечно, 
зміниться. Зміниться, по-перше, склад головного речення - в ньому збільшиться 
кількість членів; по-друге, зміниться й навантаження підрядного речення, яке 
виконуватиме роль не нового члена, зовсім відсутнього в головному, а розкриватиме 
тільки один з його членів, а саме: зміст цього займенника. Порівн.: Він, як і всі і Він 
такий, як і всі. У першому реченні підрядне виконує роль присудка, відсутнього в 
головному, а в другому підрядне наповнює конкретним змістом співвідносне слово 
такий, яке формально виступає в ролі присудка головного речення. 
Крім того, в класифікації, запропонованій А. Б. Шапіро, на жаль, не знаходять 
собі відповідного місця т.зв. "взаємопідрядні" речення (термін О. М. Пєшковського). 
Спинимось ще не на статті доц. М. С. Поспєлова "Про граматичну природу 
складного речення" . М. С. Поспєлов переконливо доводить, що "складові частини 
складного речення не можна розглядати як окремі речення, а тільки як 
взаємозв'язані й тому несамостійні елементи єдиної синтаксичної побудови". Він 
робить спробу провести розмежування груп складнопідрядних речень, спираючись 
"на ті відмінності між ними, які встановлюються або одночленності складних 
речень" [Поспєлов 1950, с. 337]. 
Проте навряд чи можна визнати класифікацію, запропоновану 
М. С. Поспєловим, вдалою. Автор, по-перше, надто семантизує окремі різновиди 
складнопідрядних речень і тому вважає їх різними типами, в той час, коли вони з 
точки зору синтаксичної побудови можуть бути зведені до одного типу; по-друге, 
синонімічні конструкції з наявним і відсутнім співвідносним займенниковим словом 
у головному реченні. Значення якого розкривається в підрядному, об'єднує в одну 
групу. 
<...> За допомогою граматичної будови різне виливається в мові в однакові 
форми, в однакові побудови. "Отже, абстрагуючись від часткового і конкретного, як 
в словах, так і в реченнях, граматика бере те загальне, що лежить в основі змін слів і 
сполученні слів у реченнях і будує з нього граматичні правила, граматичні закони" 
[Сталий 1950, с. 22]. Тому доц. М. С. Поспєлов, на нашу думку, повинен був 
Див. рецензію В. І. Борковського в "Советской книге", 1951, №7, стор. 100-101), вміщеній у 
збірнику за редакцією акад. В. В. Виноградова "Вопросн синтаксиса совремснного русского язьїка", що 
вийшов з друку після лінгвістичної дискусії 1950 року та історичних виступів Й. В. Сталіна з питань 
мовознавства. 
438 
Тема V. Синтаксис складного речення 
спочатку сказати, які є в сучасній російській мові структурні типи складнопідрядних 
речень, а потім уже говорити про те, які з них є виразниками логічної двочленності, 
а які - виразниками логічної одночленності, тим більше, що між синтаксичними і 
логічними категоріями повної відповідності не існує. 
Що М. С. Поспєлову не вдалося встановити основні типи синтаксичної 
побудови складнопідрядних речень, видно хоч би з таких його тверджень. До 
двочленних він відносить "ті випадки сполучникової й відносної підрядності, в яких 
поширення основного речення "підрядною" частиною не є необхідним для самого 
цього "головного" речення. Наприклад: Обе девицьі надели желтьіе шляпки и 
красньїе башмаки, что бьівало у них только в торжественньїе случаи (О. Пушкін)". 
До двочленних він відносить "також і ті складні речення з відносною підрядністю 
означального типу, які не можуть мати займенниково-вказівних відповідностей у 
головному реченні, тому що означуваний іменник в таких реченнях береться в 
найзагальнішому, невизначеному значенні. Наприклад: Облачко обратилось в белую 
тучу, которая поднималась, росла и облегала небо (О. Пушкін)" [Поспєлов 1950, 
с. 330, 331]. Таким чином аналіз цих речень показує, що в даному разі ми маємо 
справу з різними видами підрядних речень (в одному випадку - означальне, в 
другому - відносне супровідне) одного й того ж структурного типу. В обох випадках 
"поширення" основного речення "підрядною" частиною не є необхідним для самого 
цього "головного" речення, тому що підрядне речення не обумовлюється ні 
семантикою, ні будовою головного. 
До речень одночленних М. С. Поспєлов відносить три групи складнопідрядних 
речень, в яких підрядне "може розглядатися тільки в функції розгорнутого члена 
"головного" речення": 1) "складнопідрядні речення з відносною підрядністю 
означального типу і з органічно необхідними, легко поновлюваними займеннико-
вказівними відповідностями в "головному" реченні. Наприклад: Зто бьіл полк, в 
которьій попал Сережка"; 2) "всі речення, що розгортають у підрядній частині 
будь-який член головного: підмет, присудок, означення, додатки, обставини, 
намічені в головному наявними або опущеними вказівними займенниками. 
Наприклад: Все хорошо, что хорошо кончается; Блажен, кто смолоду бьіл 
молод..."; 3) "всі ті речення, що в підрядній своїй частині виражають будь-який 
предметний член речення, відсутній у головній частині - додаток або 
підмет... Наприклад: Я у зчал, наконец, куда я зашел. ...Недаром говорится, что дело 
мастера боится...Мне кажется, что вм ошибаетесь..." [Поспєлов 1950, с. 331-
332]. 
Щодо третьої групи, то сумнівів вона в основному не викликає (вона тільки 
неповно представлена). Перші ж дві автор міг би з успіхом об'єднати, тому що все 
це такі речення, які в головному мають або можуть мати вказівне займенникове 
слово, а підрядне речення виступає в ролі розгорнутого члена, що створює значення 
співвідносного займенника. Однак нема ніяких підстав об'єднувати в одну 
структурну групу синонімічні речення, що мають у головному співвідносне 
займенникове слово і не мають його. 
Нарешті, досить дивним здається, чому речення Я приехал домой, когда уже 
било темно, яке Л. В. Щерба кваліфікує як одночленну фразу, М. С. Поспєлов 
відносить до двочленних речень, а речення Вьі поедете туда, где стоят ваши 
части - до одночленних [Поспєлов 1950, с. 333], в той час коли ці обидва речення, 
згідно з прийнятими М. С. Поспєловим настановами, повинні бути зараховані до 
одночленних. Адже й перше речення може мати в головному співвідносне 
займенникове слово, порівн.: Я приехал домой тогда, корда уже, било темно. 
439 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Таким чином, коли не рахувати так званих взаємопідрядних речень, то п'ять 
груп, установлених доц. М. С. Поспеповим, можна звести до трьох основних 
структурних типів складнопідрядних речень як у російській, так і в українській мові. 
Слід також згадати висвітлення цього питання в "Курсі сучасної української 
літературної мови, т. II, Синтаксис", за редакцією дійсного члена АН УРСР 
Л. А. Булаховського ("Радянська школа", Київ, 1951). Значне місце (майже половина 
тому) відводиться в цьому посібнику складнопідрядному реченню. Автор цього 
розділу О. Є. Вержбицький притягає багатий і надзвичайно інтересний матеріал, але 
подає його в плані традиційної класифікації підрядних речень. 
Як сама класифікація, так і детальний аналіз сполучників і сполучних слів 
залишилися, на жаль, поза розглядом закономірностей у самій будові 
складнопідрядного речення як єдиного своєрідного синтаксичного цілого, хоч автор 
і підкреслює в "Загальних зауваженнях", що "повинна вивчатись і структура 
складного речення" [Курс 1951, с. 155]. 
"З структурного погляду, - пише автор, розрізняються два типи 
складнопідрядних речень. В першому підрядне становить собою якийсь член 
головного речення. У складнопідрядних другого типу підрядне тільки конкретизує 
член головного речення, виражений займенником чи займенниковим прислівником" 
[Курс 1951, с. 146]. Але ця класифікація (до речі, некритично запозичена в проф. 
А. Б. Шапіро) не відображає структурних властивостей складнопідрядного речення 
в сучасній українській мові. 
Закінчуючи цей короткий огляд, ми вважаємо за необхідне підкреслити, що 
традиційне розуміння складнопідрядного речення, яке знаходить своє вираження в 
найрізноманітніших "класифікаціях підрядних речень", не може нас задовольнити. 
III 
Складнопідрядне речення ми розуміємо як своєрідне складне синтаксичне ціле 
з двох або кількох взаємозв'язаних непівноправних предикативних одиниць, з яких 
одна виступає як головне речення, а інші, що обслуговують його (що становлять 
його органічну частину або пояснюють його в цілому чи тільки окремі члени), 
називаються підрядними. 
Функціонально підрядні речення дуже різноманітні, їх синтаксична роль 
залежить не тільки від лексико-семантичних особливостей їх членів, але в значній 
мірі й від побудови складнопідрядного речення в цілому. 
Усі існуючі в сучасній українській мові різновиди складнопідрядних речень, на 
нашу думку, можна поділити на ряд відмінних один від одного структурних типів, 
незалежно від того, сполучникові вони чи безсполучникові (речення, з яких підрядні 
зблизилися з членами простого речення й набули їх властивостей або 
ідіоматизувалися, в даній роботі не розглядаються [Мигирин 1949, с. 55-69]. 
До першого типу зараховуємо складні речення, що мають у головному вказівне 
(чи співвідносне) займенникове (в широкому розумінні) слово, значення якого 
розкривається в підрядному реченні. Характерною рисою підрядності в реченнях 
такого типу є не тільки наявність підрядних сполучників чи їх інтонаційних 
еквівалентів, але й присутність у головному реченні різних корелятів (вказівних 
слів). Внутрішній зв'язок між компонентами даного складного угворення 
виявляється в тому, що підрядне речення структурно обумовлюється співвідносним 
(вказівним) займенником у головному [Каратаева 1949, с. 46], напр.: Хто дбає, той і 
мас (Прислів'я). Чого не втне чи не достане - Усе погане (Л. Глібов). Все сталось 
так несподівано й швидко, що люди закам 'яніли (М. Коцюбинський). Хто кохав 
440 
Тема V. Синтаксис складного речення 
життя ледаче, Непереливки тому (Л. Глібов). Що, братіку, посіяв, те й пожни] 
(Л. Глібов). Благословенна та земля, в якій зерно не умираєі (А. Нагнибіда). 
Такий тип речень дуже поширений. Це пояснюється гнучкою природою 
займенника, який виступаючи який, виступаючи як співвідносне слово, може 
виконувати в головному реченні роль усіх членів, як головних, так і другорядних. 
Підрядні речення цього структурного типу в синтаксичному відношенні дуже 
різноманітні, тому що їх функція обумовлюється синтаксичною роллю вказівного 
займенникового слова, яке виступає в головному реченні. Смислове ж їх 
навантаження зводиться, власне кажучи, до одного - вони завжди наповнюють 
якимсь конкретним, уточнюючим (корективним) змістом вказівні слова, семантика 
яких, як відомо, найбільш загальна. Отже, й не дивно тому, що одне й те саме 
підрядне речення може виконувати різну синтаксичну функцію навіть тоді, коли 
відноситься до одного й того ж самого вказівного займенникового слова, але при 
умові, коли цей займенник у головному реченні виступає в різній синтаксичній 
ролі. Порівн.: 
1. Ми, ті, хто об'єднався у "Рух вільних австрійців", вітаємо Червону Армію 
(ТАРС, 9/ІУ 1945). 
2. Ті, хто об'єднався у "Рух вільних австрійців", вітають Червону Армію. 
3. Ми ті, хто об'єднався у "Рух вільних австрійців". 
Як бачимо, підрядне речення хто об'єднався у "Рух вільних австрійців", 
розкриваючи зміст займенника "ті", в одному випадку виступає разом із цим 
займенником як виразник суб'єкта (друге речення), в другому - як виразник 
предиката (третє речення), в третьому випадку - як виразник апозиції (перше 
речення). І коли підрядне речення в другому прикладі називають підметовим, а в 
третьому - присудковим, то в першому прикладі його, доцільно, на нашу думку, 
кваліфікувати як прикладкові. 
І навпаки, різні підрядні речення можуть виконувати однакову синтаксичну 
функцію, коли займенникові слова (однакові чи різні), з якими вони взаємозв'язані, 
виступають в одній і тій же синтаксичній ролі. 
Очевидно, що сполучники й сполучні слова, при наявності співвідносного 
займенника в головному реченні, зовсім втрачають здатність визначати синтаксичне 
навантаження підрядного речення, функція якого цілком залежить від ролі такого 
займенника і ним обумовлена. 
До другого структурного типу зараховуємо складні речення, в яких підрядне 
виступає в ролі такого відсутнього члена головного речення, без якого речення 
взагалі не можна збудувати. 
Це порівнюючи непоширений тип. Тут можливі тільки три види підрядних 
речень, а саме такі, які виступають у ролі відсутнього додатка, або підмета, або 
присудка головного речення. Наприклад: 
а) Підрядне речення в ролі відсутнього додатка: 
Знає світ: у Білім домі Намічають воєн план... (Пісня "За мир!") Тихонович 
зрозумів врешті, що сталося (М. Коцюбинський). Думаєш - ваьме хто бідну? 
Посивіє дівкою (М. Коцюбинський). 
б) Підрядне речення в ролі відсутнього підмета: 
Блажен, хто в парості гілля Сади грядущого читає. (А. Нагнибіда). Було 
незрозумілим, чому несподівано обірвала свою мову Марина Михайлівна (В. Собко). 
Гнатові здалося, що йому приснився гарний сон...(М. Коцюбинський). 
в) Підрядне речення в ролі відсутнього присудка: Вона, як і всі (3 газ.). Поле -
що безкрає море (Панас Мирний). Ніч - хоч голки збирай (3 розм.). Оришка сяде. 
441 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
а Чіпка - коли сидить, коли лежить (Панас Мирний). І в реченнях цього типу не 
можна, звичайно, орієнтуватися на сполучні слова. Порівн., наприклад, оформлення 
підрядного речення, що виражає об'єкт, відсутній у головному: 
Я знаю, що ви не прийдете. Я знаю, де ви були. Я знаю, про що ви говорите. Я 
знаю, куди ви їдете. Я знаю, скільки ви заплатили за книжку. Я знаю, котра 
година. 
Або таке підрядне речення, що виступає в ролі підмета в головному: На місці 
з 'ясовується, де, які та в якій кількості наявні приміщення (К. Симонов). 
У відміну від перших двох структурних типів, в яких підрядне речення є 
невід'ємна, органічна частина головного, тому що головне без підрядного буде 
недоказане, невикінчене, речення третього типу характеризується тим, що в них 
підрядне є "необов'язковий", так би мовити, факультативний член, бо головне 
речення може функціонувати і в своєму власному складі, себто без підрядного. 
Підрядне ж речення виконує роль доповнюючого члена, потреба в якому 
викликається не будовою головного речення і не семантикою його членів, як в 
реченнях перших двох структурних типів, а смислом усього висловлення. Таке 
підрядне речення може виступати або в атрибутивній функції (при словах з 
предметним значенням у головному), або в адвербіальній (при присудку головного 
речення), або, обслуговуючи головне речення в цілому, може вказувати на які-
небудь роз'яснення чи зауваження з модальним відтінком, напр.: 
До вечора, коли повернули з поля молдувани, звістка про приїзд "докторів" 
облетіла ціле село (М. Коцюбинський) ...ніколи не хвались, Поки гаразд не зробиш 
діла (Л. Глібов). Хазяйка, хоч було, напинала па плечі кожух і теж: приставала до 
гурту (М. Коцюбинський). Гордіїв батько Остап Ясен, що теж походив з 
підліщан-однодумців і не мав і грядки власної землі, якоюсь непомітно на 
старшого прикажчика в економії вислуживсь (Є. Кротевич). 
Ми комунізму бачим берег близький, коли виходим на колгоспний лан - по 
горизонт шумлять хліба гвардійські, мов золотий безмежний океан (Л Рядченко). 
Понад 6,5 мільярда карбованців витрачається в цьому році тільки на 
культурно-побутові потреби залізничників, що в два з лишком рази перевищує 
асигнування останнього довоєнного року (Такі приєднувальні підрядні речення як 
останнє, можна назвати супровідними (рос. "сопутствующими"; за термінологією 
А. Б. Шапіро - "относительньїе", за С. І. Абакумовим - "присочиненньїе"); їх, на 
нашу думку, треба розглядати як на перший крок до модально-вставних речень. 
Порівн. приклади в С. І. Абакумова (Современньїй русский литературньїй язьік, 
1942, стор. 162, 311), серед яких є справжні модально-вставні речення) ("Літ. 
Газета"). 
Коли в наведених прикладах відкинути підрядні речення, то в тому що 
залишиться, себто в головних реченнях, не зруйнується граматична будова, не 
зміниться й основний зміст; вони тільки перетворяться в прості речення5. 
Такий тип складнопідрядних речень, як і речення першого структурного типу, 
дуже поширений у сучасних найбільш розвинутих мовах, якими є, звичайно, 
східнослов'янські мови. 
Усі ці три структурні типи складнопідрядних речень, що ми їх розглянули, 
треба вважати основними. Але не можна забувати й того, що між сурядністю і 
підрядністю чітких меж не існує, як і взагалі це спостерігається при класифікації 
Примітка. Звичайно, щоб стати нормальним остаточно викінченим реченням як виразником окремої 
думки, таке головне речення повинне дістати в живій мові ще відповідне інтонаційне оформлення 
442 
Тема V. Синтаксис складного речення 
будь-яких мовних явищ. У свій час на це звернули увагу В. О. Богородицький 
[Богородицкий 1935, с. 229] і О. М. Пєшковський [Пешковский 1947, с. 413-
414], про це досить переконливо говорить, даючи діалектичне обгрунтування 
наявності проміжних категорій у мові, В. П. Семеніхін у своїй статті "Подчинение и 
сочинение" [Семенихин 1949, с. 20-27; Чередниченко 1948, с. 119-122]. 
Тому й не дивно, що в наших сучасних мовах існують своєрідні складні 
конструкції, проміжні між складносурядними й складнопідрядними реченнями, 
конструкції, які ми умовно називаємо взаємопідрядними і зараховуємо їх до 
четвертого структурного типу. Вони характеризуються тим, що в них: а) 
відсутнє зовсім або чітко не вирізняється головне речення; б) складові частини 
оформлені як підрядні речення (з участю підрядних сполучників) або об'єднані за 
допомогою парних сполучників, окремі компоненти яких розміщені в різних 
реченнях, що зв'язані між собою, як говорить О. М. Пєшковський, "взаємною 
підрядністю"; в) можливі також окремі випадки, коли відповідність між 
складовими частинами досягається спеціальними структурно-лексичними засобами. 
Приклади: 
а) Хто в ліс, а хто по дрова (Присл.). Що києм, що палицею (Присл.). 
Хто додому, хто в діброву (Т. Шевченко). 
б) Що далі в ліс, то більше дров (Присл.). Щоб я тебе нелюбила, то б я 
тебе не будила (Фольклор). Коли гульк - аж в степ широкий суне злючая зима 
(Л. Глібов). Що вб'сш, то в'їдеш (Присл.). Чия би гарчала, а твоя б мовчала 
(Присл.). Що хатка, то інша гадка (Присл.). Коли капіталізм намагався 
нівелювати людину, звести її до механізму, то у нас, що не людина - то характер 
(О. Фадєєв). 
в) Дмись не дмись, а волом не будеш (Присл.). Не вспіла Ґава носом 
ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть (Л. Глібов). 
Нарешті, не можна не відмітити й того, що в мовній практиці, особливо в 
літературній, як художній, так і науковій мові дуже часто зустрічаються складні 
конструкції мішаного типу, в яких по-різному можуть переплітатися побудови 
різних структурних типів (двох, а іноді навіть і трьох). Це буває тоді, коли 
головне речення обслуговується двома чи кількома підрядними реченнями, що 
знаходяться в різній залежності як у відношенні одно до одного, так і у 
відношенні до головного речення напр.: 
/ ми знаємо, що те, що ми робимо тепер для нашого народу, принесе велику 
користь і радість усьому людству («Літ. Газета»). Він (Замфір) поклав руку на 
папери, що лежали на столі, і нахилився до Тиховича так, що той почув тепло від 
його дихання (М. Коцюбинський). Крім того, можливі й такі рідкі випадки, коли 
одно підрядне речення обслуговує одночасно два, а іноді й три головних речення, 
зв'язаних між собою способом сурядності, напр.: 
Попрацювали руки і походили ноги, поки зібрали таке багатство 
(М. Коцюбинський). Де трудящих розцвіли закони, Там квітне воля, Правда 
там жива (М. Рильський). Знов розцвітуть сади зелені, Заграє золото ланів, -
Бо Сталіна безмежний геній До перемоги пас привів (М. Рильський). Коли 
Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з 
стін руїни з галасом знялось вороння, а в середину з лоскотом посипались 
тинк і цегла (М. Коцюбинський). 
443 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Проте такого роду складні утворення виділяти в окремий структурний тип 
немає потреби, тому що вони являють собою лише комбінацію (сполучення) 
основних типів, розглянутих нами вище. 
Розгляд будови складнопідрядних речень в українській мові дозволяє нам 
зробити ряд висновків. 
1. Щоб вирішити проблему підрядності в складних синтаксичних утвореннях і 
встановити відповідну класифікацію підрядних речень сучасних слов'янських 
мовах, що має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення треба 
виходити не від підрядних речень і не від сполучників сполучних слів, за допомогою 
яких підрядні речення зв'язуються з головними, а від будови складнопідрядного, 
речення в цілому. Саме вона визначає ту функцію, яку виконує підрядне речення у 
відношенні до головного в побудові складнопідрядної конструкції як єдиного 
синтаксичного цілого, тобто визначає тип самого підрядного речення. 
Установлювати ж види підрядних речень у межах того чи іншого структурного 
типу можна тільки з урахуванням характеру синтаксичних відношень між 
підрядним і головним реченням, а також лсксико-ссмантичних властивостей 
підрядного. 
Питання про встановлення груп складнопідрядних речень, що виражають 
логічну двочленність і одночленність, з нашої точки зору, може бути позитивно 
вирішено лише тоді, коли будуть визначені структурні типи цих складних 
синтаксичних утворень. 
Підрядність, так само як і сурядність, - це факт структури речення, а її 
якраз менш за все враховують, коли досліджують підрядні конструкції [Каратаева 
1941, с. 24]. 
2. Сполучники й сполучні слова самі по собі не можуть визначити тип і вид 
підрядних речень особливо в конструкціях перших двох структурних типів, де вони 
максимально абстрагуються; в реченнях третього структурного типу вони в значній 
мірі зберігають свою семантичну прозорість. 
3. Підрядне речення, взяте окремо, це не самостійне речення, хоч 
предикативна одиниця. Без головного підрядне не може самостійно 
функціонувати, не може бути окремою комунікативною одиницею, тому краще 
кваліфікувати його як розгорнутий член речення, оформлений як предикативна 
одиниця, що дістала структуру несамостійного речення. 
Іноді постпозитивне підрядне речення може виділитися в окреме неповне 
приєднувальне речення, але тільки в тому випадку, коли головне передує йому. 
Напр.: 
Я мстив ворогові за нашу розлуку, за розбиту золоту мрійну чашу їм 'я якій -
любов (І. Цюпа). 
Таке членування можливе лише в реченнях третього структурного типу. В 
даному разі це пояснюється слабшою спаяністю підрядного з головним, ніж у 
реченнях першого і другого структурних типів, в яких підрядне є невід'ємною 
органічною частиною головного речення. Тому цілком правильним треба визнати 
таке твердження І. А. Попової "Підрядність теж являє собою ряд ступенів від більш 
вільного зв'язування речень, що не втрачають своєї самостійності, до перетворення 
підрядних у члени головного речення і аж до розчинення їх у ньому" [Попова 1950, 
с. 395]. 
444 
Тема V. Синтаксис складного речення 
Таким чином, підрядне у відношенні до головного речення, залежно від 
структурного типу складнопідрядного речення, є або невід'ємна, органічна його 
частина (І і II типи), або "необов'язковий", факультативний член (III тип). 
4. Підрядні речення, порівнюючи з членами простого речення, навіть 
відокремленими, являють собою категорію значно складнішу, семантично багатшу й 
різноманітнішу, тому між першими й останніми не завжди можна встановити повну 
співвідносність. 
У конструкціях першого структурного типу підрядні речення можуть 
виконувати, як відомо, таке ж синтаксичне навантаження, як і вказівні займенникові 
слова, тобто можуть бути в ролі як головних, так і другорядних членів речення (в 
ролі підмета, присудка, додатка, прикладки, означення і різних обставин). 
У конструкціях другого типу підрядні речення можуть виступати лише в 
функції таких членів, без яких взагалі не можна збудувати речення; вони можуть 
виконувати роль підмета, або присудка, або додатка, відсугнього в головному. 
У конструкціях третього типу співвідносність спостерігаємо тільки в тих 
випадках, коли підрядні речення виступають в атрибутивній чи адвербіальній 
функції (в ролі означення й різних обставин). Коли ж вони обслуговують головне 
речення в цілому, то такого паралелізму бути не може; порівн. речення наслідкові, 
умовні, допустові й супровідні. 
Щодо взаємопідрядних речень (четвертий структурний тип), то говорити про 
будь-яку співвідносність їх компонентів з членами простого речення немає потреби. 
Література 
1. Абакумов 1938: Абакумов С. И. О придаточньїх предложениях // 
Русский язьік в школе. - 1938. - № 2. 
2. Богородицкий 1935: Богородицкий В. А. Общий курс русекой грамматики. 
- 5-е изд., переб. - М; Л.: Соцзкгиз, 1935. - 356 с. 
3. Будде 1913: Будде Е. Ф. Учебник грамматики русекого язьїка. - Ч.Н. 
Синтаксис. - М., 1913. - 267 с. 
4. Буслаев 1875: Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русекого язьїка. 
Синтаксис. - М., 1875. - Вид. 4. - 248 с. 
5. Греч 1840: Грсч Н. И. Чтения о русеком язьіке: В 2 ч. - СПб, 1840. - 4.2. -
404 с. 
6. Давьідов 1835: Давьідов И. И. Опьіт общесравнительной грамматики 
русекого язьїка. - Вид. 2. - СПб.: Тип. Акад. наук, 1853. - 573 с. 
7. Ильин 1948: Ильин Б. А. Современньїй английский язьїк. - Вид. 2. - М., 
1948. 
8. Каратаева 1948: Каратаева 3. И. Академик А. А. Шахматов о предложении 
с однородньїми членами и о сложном предложении // Доклади и сообщения 
Института русекого язьїка. - Вьш. І. - М., 1948. - С. 74 - 80. 
9. Каратаева 1941: Каратаева 3. И. К вопросу о безсоюзном подчинении // 
Русский язьїк в школе. - 1941. - № 3. 
10. Каратаева 1949: Каратаева 3. И. К вопросу о развитии бессоюзного 
предложения в русеком язьіке // Ученьїе записки Ленинградского университета. 
Серия филологических наук. - Вьш. 14. - Л., 1949. 
11.Каринский 1936: Каринский Н. М. Очерки язьїка русеких крестьян. - М., 
1936. 
12.Корш 1877: Корш Ф. 3. Способи относительного подчинения. - М., 
1877. -87 с. 
ІЗ.Кротевич 1948: Кротевич Е. В. Обособленньїе синтагми // Вопросьі 
славянского язьїкознания. - Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1948. - Кн. 1. - С. 65 -
90. 
14. Курс 1951: Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За 
ред. Л. А. Булаховського. - Т. II. - К.: Рад. шк., 1951. - 408 с. 
15.Лавров 1941: Лавров Б. В. Условние и уступительньїе предложения в 
древнерусском язьіке - М., 1941. 
Іб.Мигирин 1949: Мигирин В. Н. К вопросу об зволюции придаточного 
предложения (развернутого члена главного предложения) // Известия Крьімского 
пединститута. - Т. XIV. - 1949. - С. 55 - 69. 
17.Петерсон 1923: Пстсрсон М. Н. Очерк синтаксиса русского язьїка. — М.; 
Пг.: Госиздат, 1923. - 131 с. 
18.Пешковский 1947: Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном 
освещении. - Изд.4-е. - М.: Учпедгиз, 1947.-511 с. 
19. Пешковский 1930: Пешковский А. М. Существует ли в русском язьіке 
сочинение и подчинение предложений // Вопросьі методики родного язьїка, 
лингвистики и стилістики - М.; Л.: Госиздат, 1930. - С. 109 - 123. 
20. Попова 1950: Попова И. А. Сложносочиненньїе предложения в 
современном русском литературном язьіке // Вопросьі синтаксиса современного 
русского язьїка. - М.: Изд-во АН СССР, 1950. 
21.Поспелов 1950: Поспелов Н. С. О грамматической природе сложного 
предложения // Вопросьі синтаксиса современного русского язьїка. - М.: Изд-во 
АН СССР, 1950. - С. 321 - 337. 
22.Рифтин 1937: Рифтин А. О двух путях развития сложного предложения в 
аккадском язьіке // Советское язьїкознание. - Т. III. - 1937. 
23.Русская 1874: Русская грамматика Александра Востокова по начертанию 
его же сокращеиной грамматики полнее изложенная. - Вид. 12. - СПБ, 1874 
24.Семенихин 1949: Семенихин В. П. Подчинение и сочинение // Русский 
язьік в школе. - 1949. - № 2. - С. 20 - 27. 
25Сокольская 1935: Сокольская Т. Сложноподчиненное предложение в 
немецком язьіке // Вопросьі немецкой грамматики в историческом освещении. -
М., 1935.-С. 148-170. 
26.Сталін 1950: Сталін И. В. Марксизм і питання мовознавства. - К.: 
Держлітвидав УРСР, 1950. 
27. Чередниченко 1948: Чередниченко И. Г. Особьіе случаи придачности в 
современном русском язьіке // Вопросьі славянского язьїкознания. - Кн.І. -
Львів, 1948.-С. 119- 122. 
28.Шапиро 1937: Шапиро А. Б. О принципах классификации подчиненньїх 
предложений // Русский язьік в школе. - 1937. - № 2. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1952. -М 1. - С. 17-23.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.