ПІВДЕННО-СХІДНЕ НАРІЧЧЯ — одне із трьох наріч української мови. Південно-східні говори поширені на території південних рай¬онів Київської, Сумської областей, на всій території Харківської, Лу¬ганської, Донецької, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької, Хер¬сонської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської обла¬стей, у Криму, а також у суміжних районах Курської, Бєлгородської, Воронезької, Ростовської областей Росії й у Краснодарському краї га як переселенські говірки у Сибіру, в Казахстані. Південно-східне наріччя складають середньонаддніпрянський, слобожанський і сте¬повий говори.
Найважливішими ознаками південно-східних говорів є розрізнен¬ня твердого і м’якого [р], напр.: зорі а, рг&ісіггі (але у степових говір¬ках кінцевий [р’] — пом’якшений: царі, ііікар/): послідовне зберігання дзвінкості приголосних перед глухими у середині слова та у кінці слів, напр.: дуб, кнтка\ заміна фонеми [ф] на [хв] або [х]: каста, \вартух\ різноманітні вияви чергування зубних із ясенними, напр.: ІД] — [дж], [д] — [ж], [д] — [д’]: ходити — ходжу , хожу і ходу ; носити ношу і носі у, паралельні форми інфінітива на -ти і -ть: писати —
33

писать, вживання паралельних форм у лексиці: ягода — вишня, відро- цеберка та ін.