| МОРФ — одиниця мовлення, найменша значуща частина слова. Маючи план змісту і план вираження, морф нагадує слово. І все ж між морфом і словом спостерігаються суттєві відмінності:
1) контекстом для морфа служить слово, а контекстом для слова — речення; 2) членування морфів на дрібніші значущі частини неможливе, слова ж в основному подільні; 3) морф або вказує на певне лексичне значення, або виконує граматичні функції (пор.: рад-ість, дерев’-ян-ий, лет-и), слово завжди становить лексико-граматичну єдність, тобто одночасно має і лексичне, і граматичне значення; 4) слова можна пригадати й утворити (неологізми, оказіоналізми); морфи — конечні значимі частини слова, вони добуваються нами з пам’яті як готові цілісні одиниці (за незначними винятками); 5) морф не виражає поняття, на відміну від слів; 6) морфи поєднуються між собою за іншими правилами, ніж слова; 7) для слів української мови характерний відносно вільний порядок слів у реченні, позиція кожного морфа у слові строго незмінна; 8) морфів у мовленні значно менше, ніж слів. Класифікація морфів здійснюється за такими ознаками: за роллю у слові, за семантичною функцією, за позицією у складі слова. За роллю у складі слова розрізняються основні морфи (корені) і службові (афікси); за семантичною функцією-лексико-поняттєві (корені), словотворчі і граматичні, або формотворчі. Ці дві функції виконують афікси. Словотворча функція полягає в тому, що виникає нова лексична одиниця (пор.: рука-рукав, рукавиця)’, приєднання формотворчого афікса лексичних зміщень не спричиняє (пор.: трава, трави, траві…). |