Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

М. С. Поспелов СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ І ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО БУДОВИ

Питання про природу і основні структурні типи складнопідрядного речення, що 
стало предметом жвавого обговорення на сторінках журналу "Українська мова в 
школі", є одним з найбільших актуальних питань синтаксису слов'янських мов. 
Оскільки в ході обговорення цього питання було піддано критичному аналізові 
основні положення моєї статті "Про граматичну природу складного речення" (у 
збірнику "Вопросьі синтаксиса современного русского язьїка", М., 1950), вважаю за 
необхідне, включившись у продовжувану журналом дискусію, коротко викласти свої 
погляди і подати критичні зауваження до надрукованих у журналі статей 
Є. В. Кротевича, І. Г. Чередниченка та О. Н. Савченка. 
Друкується порядком обговорення статті Кротевича Є. В. Будова складнопідрядного речення в сучасній 
українській мові // Українська мова в школі. - 1952. - № 1. 
456 
Тема V. Синтаксис складного речення 
1. Як визначати складне речення і як розглядати його частини, так звані 
"головні" і "підрядні" речення? 
Я гадаю, що ніхто не буде заперечувати, що складне речення утворює єдине 
смислове та інтонаційне ціле, яке складається з двох або більше частин, відповідних 
своєю будовою простим реченням. Але звідси як прямий висновок випливає, що 
частини складного речення не утворюють окремих речень, бо, не маючи смислової та 
інтонаційної закінченості, вони в складному реченні або втрачають самостійність, 
або й зовсім її не мають. Проте з цим висновком не згоден О. Н. Савченко. Він 
твердить, що таке розуміння природи складного речення нібито суперечить першому 
закону діалектики, і без усяких підстав приписує мені чужу думку, ніби речення 
можуть бути тільки ізольованими12. Але саме тому, що "предмети, явища органічно 
зв'язані одне з одним, залежать одно від одного і обумовлюють одно одне" [Історія 
1949, с. 100], я не тільки заперечую синтаксичну самостійність предикативних частин 
складного речення, але й тверджу, що у зв'язній мові самостійні речення утворюють 
складні синтаксичні єдності [Поспелов 1948]. О. Н. Савченко не бачить у складному 
реченні здійснюваного за законами внутрішнього розвитку мови переходу до нової 
граматичної якості порівняно до сполучення самостійних простих речень. На його 
думку, між ними немає "принципової різниці", і для нього складне речення за 
висловлюваним у ньому смислом залишається простою сумою значень простих 
речень, що входять в його склад. Уся різниця між ними полягає ніби тільки у 
"смислових відтінках", що їх вносять у складне речення ті або інші сполучники. Але, 
як правильно відзначає на закінчення своєї статті І. Г. Чередниченко, "зміст 
складного речення являє собою не суму значень поєднаних речень, а утворюється з 
того загального змісту, який виражається поєднаними реченнями і синтаксично 
встановленими стосунками між ними" [Чередниченко 1952, с. 30]. 
Прагнучи зберегти за частинами складного речення значення синтаксично 
відмежованих простих речень, О. Н. Савченко жертвує інтонаційною закінченістю як 
конститутивною ознакою речення, зводячи таким чином поняття речення до 
простого вираження предикативного зв'язку. Тут точка зору О. Н. Савченка 
збігається з методологічно неправильною позицією О. М. Пєшковського, який теж 
жертвував "ідеєю інтонаційно-синтаксичної єдності речення, аби тільки зберегти 
назву "речення" за всіма зовнішньо однорідними, формально однотипними 
зчепленнями слів - незалежно від їх смислу, функцій і їх інтонації" [Виноградов 
1950, с. 60]. Довівши свою думку до логічного кінця, О. Н. Савченко неодмінно 
повинен прийти до того висновку, до якого закономірно прийшов Пєшковський, 
відриваючи інтонацію від граматики і розглядаючи складне речення як "сполучення 
речень", що утворює "багатоскладову фразу". 
Обвинувачуючи мене у знехтуванні граматичної специфіки речення, 
О. Н. Савченко не помічає, що він позбавляє речення основної граматичної ознаки -
закінченої інтонації, в якій саме і виражається модальність речення, тобто 
відношення висловлюваного в реченні до реальної дійсності. А між тим неодмінною 
ознакою речення є "певна ритмомелодична завершеність" - як правильно 
підкреслює дійсний член АН УРСР Л. А. Булаховський [Курс 1951, с. 9]. Якщо ж 
бачити в реченні не інтонаційну єдність, а лише вираження предикативного зв'язку, 
то воно вже не може розглядатися як повідомлення про дійсність, тобто не може 
здійснювати комунікативну функцію мови. І цілком природно, що чіпляючись за 
Примітка. Зауваження до статті Кротевича Є. В. Будова складнопідрядного речення в сучасній 
українській мові // Українська мова в школі. - 1952. - №5. - С. 32. 
457 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
наявність підмета і присудка як основну ознаку речення, О. Н. Савченко змушений 
брати під свій захист структуралістське розуміння сутності речення у Карцевського, 
який гадає, що речення характеризується наявністю предиката, являючи собою 
тільки певну предикативну побудову [Савченко 1952 , с. 33-34]. 
Але, всупереч думці О. Н. Савченка, структуралістський формалізм 
Карцевського не має нічого спільного з визначенням граматичної будови основою 
мови. 
2. Які є основні структурні типи складнопідрядного речення і як вони 
встановлюються? 
Я гадаю, що ніхто не заперечуватиме, що зв'язок між частинами 
складнопідрядного речення може бути більш або менш щільним; що особливо 
щільним він виявляється при наявності в "головному реченні" вказівного 
займенникового слова; що при допомозі відносних займенників і прислівників, 
звичайно супроводжуваних вказівними словами в головному реченні, здійснюється 
більш щільний зв'язок між частинами складного речення, ніж за допомогою 
сполучників. 
Але слід звернути увагу на те, що так зване "підрядне речення може бути за 
значенням подвійного роду: або воно роз'яснює собою те, що означається цілим 
іншим (головним реченням) і не творить при цьому частини іншого речення, або ж 
воно роз'яснює собою те, що означається частиною іншого, головного речення, і в 
цьому випадку утворює, отже, частину іншого, головного речення" [Фортунатов 
1899-1902, с. 229]. Або, інакше кажучи, "необхідно розрізняти подвійне значення 
підрядних речень і подвійне їх відношення до головного речення. По-перше, 
підрядне речення за самим смислом своїм відноситься до одного з членів головного 
речення так само, як відносяться другорядні члени речення до головних або 
другорядних..." [Каратаева 1948, с. 76]. У цих висловлюваннях П. Ф. Фортунатова і 
О. О. Шахматова я бачу перше формулювання розмежування двочленних і 
одночленних речень, яке я у своїй, згаданій вище статті інтерпретую як основну 
структурно-смислову відмінність у сфері складнопідрядного речення. 
Викладу коротко свої міркування. При наявності двочленної струкгури складне 
речення має дві взаємозалежні частини; при одночленній структурі, в силу 
односторонньої залежності однієї частини від другої, залежна частина виявляється 
рівнозначною тому або іншому члену простого речення або є розгортанням одного з 
членів речення. До першого, двочленного типу складнопідрядного речення належать 
складні речення з підрядною частиною, що має значення причини, наслідку, мети, 
умови, часового або допустового співвідношення, а також що виражає порівняння. 
Такі, наприклад, речення: "Кінь не міг зрушити воза, тому що заднє колесо 
зіскочило" (Л. Толсгой); "Я розбудив пташку, щоб він не впав з дрог" (А. Чехов); 
"Якщо дід виходив з дому, бабуся влаштовувала в кухні дуже цікаві збори" 
(М. Горький); "Коли парторг Хомутов попросив слова, у двері хтось постукав" 
(М. Осторовський); "Нехай слабкий я - меч мій дужий" (А. Жуковський); "Як 
швидко я іду, так швидко вперед моя думка летить" (Леся Українка). У всіх цих і 
подібних складних реченнях "підрядна" частина співвідноситься з "головною" 
частиною в усьому її складі, а не зв'язується тільки з якимось одним членом речення 
головної частини. До цього ж типу слід віднести і ті складнопідрядні речення з 
відносною підрядністю, в яких поширення основного речення "підрядною" частиною 
не є необхідним для самого цього "головного" речення. Такі є, наприклад, складні 
речення: "Мати дуже турбувалась про батька, що й у мене викликало занепокоєння" 
(С. Аксаков); "Хмаринка перетворилася на білу хмару, що підносилася, зростала і 
458 
Тема V. Синтаксис складного речення 
облягала небо" (О. Пушкін). У першому реченні відносний займенник "що" 
відноситься до всього головного речення, а не до окремого його члена, і хоч обидві 
частини цього складного речення пов'язані одна з одною досить щільно, вони 
зберігають значення окремих тверджень, об'єднаних в одну складну єдність 
значенням логічної послідовності. У другому реченні в головній частині неможливе 
займенникове вказівне слово ("таку"), бо в основі цього складного речення з 
означальним "підрядним" лежить не одне, а два взаємозв'язаних судження, і перша 
частина даного речення відносно закінчена і не потребує доконче підрядної 
означальної частини. 
Зовсім інший характер внутрішньої будови мають складнопідрядні речення з 
підрядними означальними або з підрядними "підметовими", коли в головній частині 
легко можуть бути відновлені займенниково-вказівні співвідносні слова. Такими є, 
наприклад, речення: "Мені подобається, що у вас показують проїжджим усе в місті" 
(М. Гоголь); "Це був полк, до якого потрапив Серьожка" (О. Фадєєв); "Книги, в яких 
були яскраво описані мужні, сильні духом і волею революціонери, залишали в мені 
незабутнє враження" (М. Островський). У першому реченні підрядна його частина 
набирає синтаксичного значення підмета тільки тому, що в головній його частині 
може бути відновлений у називному відмінку вказівний займенник той, конкретний 
зміст якого і розкривається у "підрядному" реченні. Через це підрядна частина цього 
складного речення закономірно входить до складу самого головного речення як його 
член, і все складне речення виявляється логічно нерозчленованою єдністю, що 
відповідає одному судженню. 
У наступних реченнях з відносним займенником який у підрядній частині, що є 
означенням до головної, самі означувані в головній частині іменники (полк, книги) 
уже виступають з таким значенням певності, яке робить можливим приєднання до 
подібних іменників означально-вказівних займенників (той полк, ті книги). Через це 
зв'язок між підрядною і головною частиною виявляється дуже щільним і все 
підрядне речення набуває значення поширеного означення до окремих членів (в 
даному випадку - підметів) головного речення. Такі складні речення відповідають 
одному, більш або менш складному судженню і таким чином за своєю внутрішньою 
будовою є одночленними складними реченнями. 
Усі речення, що розгортають у підрядній частині будь-який член головного 
речення: підмет, присудок, додаток, означення, обставину, намічені в головному 
реченні наявними або легко відтворюваними займенниками, - відповідають одному 
судженню, що виступає в більш або менш складній формі, і тому є одночленними 
реченнями. Такі є, наприклад, речення: "Все добре, що добре кінчається"; 
"Щасливий, хто сни має милі" (Леся Українка); "Не все те золото, що блищить" (із 
значенням підмета у підрядній частині); "Я та, до якої ви писали", "Урожай такий, 
що серце радіє"; "Герой той, хто творить життя всупереч смерті, хто перемагає 
смерть" (у значенні присудка в підрядній частині); "Я країни іншої не знаю, де 
людина вільно так живе"; "Потрібно таке життя будувати, щоб усім було просторо" 
(із значенням означення у підрядній частині); "Слава тим, хто поліг у розвідці в 
бойовії дні"; "Всі терпляче ждали (того), щоб швидще закричав обідній гудок"; "Ти 
вже тим винний, що мені хочеться їсти" (із значенням додатка в підрядній частині); 
"Ви поїдете туди, де стоять ваші частини"; "Він повернувся (тоді), коли вже всі 
спали"; "Річка так блищить на сонці, що боляче очам" (із значенням обставини місця, 
часу, способу дії у підрядній частині складного речення). 
Іноді складні речення є логічно нерозчленованими і відповідними одному 
судженню і в цьому розумінні одночленними і в тих випадках, коли займенниково-
459 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
вказівного слова в головній частині немає і його відновлення було б штучністю. Це 
має місце тоді, коли присудок головної частини складного речення виражений 
перехідним дієсловом при відсутності прямого додатка, зворотно-безособовим 
дієсловом, а також безособово-предикативними словами (предикативними 
прислівниками) при можливості вираження суб'єкта дії додатком у формі давального 
відмінка. Такі, наприклад, речення: "Я дізнався, нарешті, куди я зайшов"; "Я бачив, 
хто це зробив" (з відсутнім прямим додатком у головній частині, заміщуваним усім 
складом підрядної частини); "Мені здається, що ви помиляєтесь"; "їй сниться, що 
вона йде сніговою поляною"; "Чутно, як хтось дише стиха"; "Дивно, що його немає 
до цього часу" (із присудками у головній частині, вираженими безособово-
зворотними дієсловами і безособово-предикативними словами). Усі ці та подібні до 
них складні речення відповідають одному судженню і є одночленними. 
Питання по структурні типи складнопідрядного речення грунтовно, з 
використанням великого ілюстративного матеріалу висвітлюється у статті 
Є. В. Кротевича [Кротевич 1952]. Є. В. Кротевич докладно висвітлює історію 
питання, піддаючи критичному розгляду основні висловлювання з даного питання в 
попередній науковій літературі. Не спиняючись спеціально на цій частині роботи 
Є. В. Кротевича, відзначу тільки такс. По-перше, автор, на мою думку, некритично 
йдучи за А. Б. Шапіро, недооцінює класифікацію підрядних речень 
В. О. Богородицького, який уперше в нашій мовознавчій науці зробив спробу 
встановити структурно-смислові типи підрядних речень у зв'язку з головним 
реченням. Відзначу також і деяку недооцінку запропонованого О. О. Шахматовим 
розмежування складнопідрядних речень на сполучникові і відносні супідрядні 
сполучення, яке дане Шахматовим не тільки у плані семантичного розмежування, як 
гадає автор, але й в структурно-синтаксичному плані, хоч і не проведене послідовно. 
З новітніх робіт автор піддає критичному розглядові статтю А. Б. Шапіро 
[Шапиро 1937] і мою статтю [Поспелов 1950]. Щодо статті А. Б. Шапіро, то, як мені 
здається, слід було б відзначити як помітний крок у розв'язанні питання про 
структуру складнопідрядного речення вказівку А. Б. Шапіро на принципове значення 
наявності або відсутності співвідносних займенникових слів у головній частині 
складного речення. 
Велику увагу приділяє Є. В. Кротевич моїй праці. Відкидаючи запропонований 
мною поділ складнопідрядних речень на двочленні, Є. В. Кротевич обвинувачує мене 
у надмірній семантизації окремих різновидів складнопідрядного речення і пропонує 
мені "спочатку сказати, які є в російській мові структурні типи складнопідрядних 
речень, а потім уже говорити про те, які з них є виразниками логічної двочленності, а 
які - виразниками логічної одночленності" [Кротевич 1952, с. 22]. Але, як мені 
здається, я так і роблю: спочатку встановлюю основні структурні типи 
складнопідрядного речення і намічаю їх найважливіші різновиди і тільки потім 
використовую аналогію між реченням і судженням та структурну відмінність між 
типами складнопідрядного речення осмислюю і з погляду їх відповідності судженню, 
простому і складному, та сполученню суджень. Вважаю, що в даному випадку я стою 
на методологічно правильній позиції, залишаючись однаково далеким і від 
структуралізму і від логіцизму і прагнучи об'єднати структурне і логічне в реченні 
відповідно до сталінського принципу нерозривного зв'язку між мисленням і мовою. 
Є. В. Кротевич вважає, що мені не пощастило встановити типи синтаксичної будови 
складнопідрядних речень [Кротевич 1952, с. 23]. Але я зовсім не висуваю як типи 
складнопідрядного речення ті різновиди двочленних і одночленних складних речень, 
які я намічаю в межах цих двох основних типів. Для мене на теперішній стадії 
460 
Тема V. Синтаксис складного речення 
розробки питання про структуру складнопідрядного речення важливо встановити 
серед речень з підрядною частиною одного синтаксичного значення, наприклад, з 
підрядним означальним у російській, а також в українській та інших слов'янських 
мовах, наявність тих самих структурних відмінностей, які виявляються формально та 
інтонаційно вираженими в деяких інших індоєвропейських мовах, наприклад, у 
французькій та англійській. І для встановлення такої структурної відмінності має 
синтаксичне значення можливість чи неможливість вживання займенниково-
вказівних співвідносних слів у головній, визначаючій частині складного речення у 
зв'язку з вираженням категорії визначеності - невизначеності у визначуваному 
іменнику, а не просте констатування смислової завершеності чи незавершеності 
головної частини складного речення. Саме в цьому смисл зіставлення прикладів: 
"Хмаринка перетворилася на білу хмару, що підносилася, зростала і облягала небо" 
(О. Пушкін) і "Це був полк, у який потрапив Серьожа" (О. Фадєєв) [Поспелов 1950, 
с. 331]. Я цілком згоден з І. Г. Чередниченком, що в складнопідрядному реченні як 
синтаксичному цілому і не може бути ніякої "факультативності", "необов'язковості" 
підрядної частини [Чередниченко 1950, с. 30]. Саме в силу можливості вживання 
займенникового прислівника в реченні "Я приїхав додому, коли вже було темно" я 
вважаю правильною вказівку Є. В. Кротевича на відсутність достатніх підстав для 
віднесення цього речення до двочленних. 
Підсумовуючи свій розгляд моєї праці, Є. В. Кротевич пропонує п'ять 
намічених мною груп складнопідрядних речень звести до трьох основних 
структурних типів . Але оскільки ці п'ять емпірично намічених груп уже зведені 
мною до двох основних типів - двочленних і одночленних складнопідрядних речень, 
то на ділі виходить, що Є. В. Кротевич встановлені мною два типи складнопідрядних 
речень розбиває на три структурних типи. Чи є для цього достатні підстави? Гадаю, 
що немає. Справді, перші два типи у класифікації Є. В. Кротевича цілком 
відповідають (за винятком безсполучникових складних речень, що мають особливу 
структуру) одночленним складнопідрядним реченням. Сам же Є. В. Кротевич 
об'єднує їх як такі, "в яких підрядне речення є невід'ємна, органічна частина 
головного", і протиставить третьому типу, відповідному двочленним 
складнопідрядним реченням (за моєю класифікацією). Таким чином, виявляються 
тільки дві можливі структури складнопідрядного речення: або підрядне речення "є 
невід'ємною частиною головного речення", і в такому випадку речення є за своєю 
структурою двочленне. 
На закінчення пропоную таку приблизну класифікацію складнопідрядних 
речень за внутрішнім співвідношенням між головною і підрядною частинами. 
За смисловим співвідношенням між головною і підрядною частинами складного 
речення всі складнопідрядні речення можуть бути поділені на такі групи: 1) Речення, 
що виражають означальне співвідношення, з підрядною частиною, яка означає те або 
інше слово предметного значення (іменник або займенник) у головній частині. 
Такими, є наприклад, речення: "Ось дім, в якому я народився і провів своє 
дитинство"; "На площі, куди біг народ, чути було постріли з гвинтівок"; "Я не той, за 
кого ви мене вважаєте"; "Той, хто це зробив, мусить признатися". 2) Речення, що 
виражають з'ясувальне співвідношення, з підрядною частиною, яка доповнює 
присудок головної частини речення. Такими є, наприклад, речення: "Я знаю, що він 
приїхав"; "Усім відомо, що його не було тут"; "Спека була така, що листя пожовкло". 
3) Речення, що виражають різні обставинні співвідношення, з підрядною частиною, 
Є. В. Кротевич, Цитов. стаття, стор. 24 
461 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
яка вказує місце, час, спосіб дії присудка головної частини речення. Такими є, 
наприклад, речення: "Попереду, де був колись гай, стояли поодинокі дерева"; "На 
світанку, коли закінчилась артилерійська підготовка, полк перейшов у наступ"; 
"Чумацький Шлях вимальовувався так яскраво, немов його перед святом помили і 
потерли снігом". 4) Речення, що виражають співвідношення обгрунтування, з 
підрядною частиною, яка вказує причину, наслідок або мету того, про що говориться 
в головній частині речення. Такими є, наприклад, речення: "Яблуні пропали тому, що 
миші об'їли всю кору довкола"; "Незабаром почався сильний шторм, через що 
пароплав повинен був повернутись у гавань"; "Частину продуктів зимівники 
закопали в сніг, щоб вони не псувалися". 5) Речення, що виражають співвідношення 
обумовленості або допустове співвідношення з підрядною частиною, яка встановлює 
умову, за якої можливе здійснення того, про що говориться в головній частині 
речення, або ту умову, яка могла перешкодити його здійсненню, але не перешкодила. 
Наприклад: "Якщо ворог не здається, його знищують", "Незважаючи на те, що 
грудневе повстання закінчилося жорстокою розправою над його учасниками, Пушкін 
повдився перед царем сміливо і відверто". 
Література 
1. Історія 1949: Історія ВКП(б). Короткий курс. - К.: Держполітвидав УРСР, 
1949. 
2. Поспелов 1948: Поспелов Н. С. Проблема сложного синтаксического целого 
в современном русском язьікс // Трудьі кафедри русского язьїка МГУ им. 
М. В. Ломоносова. - Кн. 2. - М., 1948. 
3. Чередниченко 1952: Чередниченко І. Г. До питання про будову 
складнопідрядного речення // Українська мова в школі. - 1952. - № 4. 
4. Виноградов 1950: Винен радов В. В. Идеалистические основи 
синтаксической системи проф. А. М. Пешковского, ее еклектизм и внутренние 
противоречия // Вопросьг синтаксиса современного русского язьїка. - М.: Изд-во АН 
СССР, 1950. 
5. Курс 1951: Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За ред. 
Л. А. Булаховського. — Т. II. — К.: Рад. шк., 1951. -408 с. 
6. Савченко 1952: Савченко О. Н. Зауваження до статті Є. В. Кротевича 
"Будова складнопідрядного речення в сучасній українській мові" // Українська мова в 
школі. - 1952. -№ 5. - С. 32 - 35. 
7. Фортунатов 1899-1902: Фортунатов Ф. Ф. Сравнительное язьїкознание. 
Лекции, читанньїе в 1899-1902 гг. 
8. Каратаева 1948: Каратаева 3. И. Академик А. А. Шахматов о предложении 
с однородньгми членами и о сложном предложении // Доклади и сообщения 
Института русского язьїка. - Вьгп. І. - М., 1948. - С. 74 - 80. 
9. Кротевич 1952: Кротевич Є. В. Будова складнопідрядного речення в 
сучасній українській мові // Українська мова в школі. - 1952. - № 1. — С. 17-29. 
Ю.Шапиро 1937: Шапиро А. Б. Про принципи класификации подчиненньгх 
предложении // Русский язик в школе. - 1937. - № 2. 
11. Поспелов 1950: Поспелов Н. С. О грамматической природе сложного 
предложения // Вопросьг синтаксиса современного русского язика. - М.: Изд-во АН 
СССР, 1950,-С. 321 -337. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1953. -№ І. - С. 23 - 28.

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.