Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

О. С. Мельничук ПРО ПРИРОДУ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ТА ПРИНЦИПИ ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ

загрузка...
В ході дискусії, яка розгорнулася на сторінках журналу «Українська мова 
в школі» навколо питання про будову складнопідрядного речення, поряд з 
обговоренням принципів класифікації цих речень, на чільне місце висунулося 
також більш загальне питання - про природу самого складнопідрядного речення 
в українській та інших слов'янських мовах. Це цілком зрозуміло, оскільки 
жодна класифікація складнопідрядних речень, хоч би як детально і старанно 
вона була розроблена, не може бути ні принципіально до кінця послідовною, ні 
практично цілком придатною, якщо вона не базується на якомога чіткішому і 
правильнішому розумінні загальної природи складнопідрядного речення. 
Спинимось на обох цих питаннях. 
Про природу складнопідрядного речення 
Питання про ггрироду складнопідрядного речення може бути сформульоване в 
такому найбільш конкретному вигляді: чи належить синтаксична конструкція, 
відома під назвою «складнопідрядне речення», до звичайної категорії речень, до 
якої належить також і просте речення, чи, навпаки, складнопідрядне речення 
якимись визначальними ознаками докорінно відрізняється від простого речення, не 
підходячи, таким чином, під загальну категорію речення. Залежно від того, якою 
буде відповідь на це питання, визначиться також і природа частин 
складнопідрядного речення, відомих під назвами «головне речення» і «підрядне 
речення». 
Найбільш послідовно виявлені прямо протилежні позиції в розв'язанні цього 
питання зайняли в дискусії доц. О. І. Савченко [Савченко 1952] і доц. 
М. С. Поспєлов [Поспелов 1953]. Пор. також статтю того ж автора [Поспелов 1950]. 
М. С. Поспєлов виходить з того положення, що «складне речення утворює єдине 
смислове та інтонаційне ціле» [Поспєлов 1953]. Один з загальних висновків 
дискусійної статті М. С. Поспєлова полягає в тому, що «частини складного 
речення не утворюють окремих речень, бо, не маючи смислової та інтонаційної 
закінченості, вони в складі складного речення або втрачають синтаксичну 
самостійність, або й зовсім її не мають» [Поспєлов 1953]. О. Н. Савченко, з свого 
боку, вважає, що «таке розуміння М. С. Поспєловим складного речення виходить з 
хибного методологічного принципу і суперечить фактам. Насамперед, 
складносурядне речення, без сумніву, є сполученням простих речень, отже, 
складові частини його треба розглядати як речення ...граматична будова 
простого речення не змінюється від того, що воно входить до складносурядного. 
Складнопідрядне речення в цьому відношенні не являє собою чогось 
принципіально відмінного... І підрядне речення в багатьох випадках зберігає 
основні ознаки речення як за своєю будовою, так і за змістом»[Савченко 1952, 
с. 32, 33]. 
У своєму «Зауваженні» О. Н. Савченко цілком правильно зазначає, 
що суперечності в розумінні складного речення залежать насамперед від 
«недосконалості існуючих визначень речення» [Савченко 1952, с. 34]. 
Друкується порядком обговорення статті Кротевича Є. В. Будова складнопідрядного речення в сучасній 
українській мові//Українська мова в школі.- 1952.-№1: див. також 1952.-№4, №5; 1953.-№1. 
463 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Проте ні М. С. Поспєлов, ні О. Н. Савченко не тільки не розкрили, в чому 
саме полягає недосконалість існуючих загальних визначень речення, яка 
негативно відбивається й на розумінні складного речення, а навіть не показали, 
на якому розумінні лінгвістичного поняття речення будують вони свої власні 
міркування про складне речення15. Тим часом, якщо підійти до складного речення 
з таким критерієм, як істотні ознаки загального поняття речення, то виявиться, що 
складнопідрядне речення в цілому своїми істотними ознаками цілком вільно 
підходить під загальну категорію речення, а складносурядне здебільшого 
виявляється граматично майже тотожним рядові окремих простих речень у 
контексті (зв'язному тексті). Правда, і серед складнопідрядних і, особливо, серед 
складносурядних речень можна виявити цілий ряд проміжних конструкцій, які 
поруч з ознаками одного типу характеризуються і деякими ознаками другого 
типу. Оскільки в даному разі йдеться насамперед про складнопідрядні речення, в 
цьому питанні правильною виявляється позиція М. С. Поспєлова, а не 
О. Н. Савченка. 
У чому ж полягають основні, визначальні ознаки всякого речення 
(встановлювані головним чином у результаті аналізу простих речень)? 
Першою основною ознакою всякого речення є відносна самостійність 
функціонування речення як мовної одиниці незалежно від того, чи виступає 
речення без контексту, в умовах тільки об'єктивної ситуації, чи в ширшому 
мовному контексті, який відображає відповідну об'єктивну ситуацію. Ця 
основна ознака речення знаходить свій прояв, насамперед, у відносній смисловій 
завершеності його, яка виражається і зовнішньо у відповідній інтонаційній 
закінченості. При цьому відносний характер смислової закінченості змісту речення 
полягає зовсім не в тому, що, як говорить доц. О. Н. Савченко, «закінченість 
думки, яка виражається в реченні, не є постійною ознакою останнього» [Савченко 
1952, с. 34]. Навпаки, закінченість думки (звичайно, не обов'язково оформленої у 
вигляді логічного судження) є постійною і обов'язковою ознакою всякого, навіть 
так званого неповного речення; але справа в тому, що сама ця закінченість має 
відносний характер, бо всяке закінчене речення може бути доповнене 
теоретично необмеженою кількістю нових членів. Більший чи менший обсяг 
речення, при якому воно виступає як відносно закінчене, визначається умовами 
об'єктивної ситуації або змістом контексту, якщо речення вжите в складі 
більшого мовного відрізка. Так, наприклад, про одне і те ж виконавець певної 
роботи може доповісти своєму замовникові без будь-яких додаткових пояснень 
таким одним реченням: Робота буде закінчена ввечері. Якщо ж було замовлено не 
один вид роботи, те саме повідомлення буде вже оформлене щонайменше при 
допомозі вказівного жесту так: Ця робота буде закінчена ввечері. Від додаткових 
умов ситуації та від різних додаткових міркувань того, хто говорить, залежатиме, 
чи доповниться це саме речення ще якимись іншими словами, як-от: Ця термінова 
робота буде закінчена мною сьогодні ввечері і т. п. Той самий зміст виявиться 
закінченим у неповному реченні Ввечері, якщо воно є відповіддю на запитання: 
Коли буде закінчена робота? Але вираз Ввечері виявиться недостатнім у 
смисловому відношенні, незакінченим і тому незрозумілим для слухача, якщо 
його вимовити в такій ситуації або контексті, які не дають необхідних вказівок для 
Правда, в статті М. С. Поспєлова згадується інтонація як нібито основна ознака всякого 
речення, але, як буде показано далі, ця ознака є хоч і обов'язковою, проте, далеко не єдиною ознакою 
речення 
464 
Тема V. Синтаксис складного речення 
розуміння даного виразу. Так само незакінченим в умовах відповідної ситуації, 
яка вимагає від говорящого повідомлення строк у закінчення роботи, буде 
вислів Робота буде закінчена. Вимовлений як ціле речення з закінченою 
розповідною інтонацією, цей вислів сприйметься у відповідній ситуації як 
недоречний, помилковий, а вимовлений як початок ширшого речення, отже, з 
незакінченою розповідною інтонацією, він сприйметься як незакінчене речення. 
Ознака відносної самостійності і відносної смислової закінченості речення чітко 
відрізняє його від окремого слова чи словосполучення, що не є реченням, 
взятого як у складі самого речення, так і безвідносно до речення. Другою 
основною ознакою всякого речення є його смислова і граматична 
цілісність, органічна зв'язаність його частин. Ця ознака зумовлюється тільки 
що розглянутою відносною самостійністю речення і знаходить свій прояв у таких 
зовнішніх ознаках речення, як інтонаційне оформлення і тісний граматичний 
зв'язок його членів. В умовах контексту обидві ці зовнішні ознаки речення 
роблять легко вловимими межі між окремими сусідніми реченнями. Щодо 
граматичного зв'язку між окремими складовими частинами речення, то він з усією 
послідовністю виявляється в тому, що всі члени неодночленного речення, 
незалежно від їх кількості і властивостей, обов'язково об'єднуються в реченні 
навколо одного граматичного центра, пов'язуючись із ним безпосереднім чи 
опосередкованим іншими членами граматичним зв'язком. В українській, як і в 
інших слов'янських та індоєвропейських мовах, таким граматичним центром 
завжди є або граматичний зв'язок між підметом і присудком речення, або ж 
головний член односкладного речення. Окреме місце займають тільки вставні 
слова і речення, які хоч і стосуються до речення в цілому, не пов'язуються 
безпосереднім граматичним зв'язком з якимсь певним членом його. 
Про те, що ця друга основна ознака є обов'язковою ознакою всякого 
простого речення, свідчить неможливість навести хоча б один приклад 
нормального простого речення, в якому вона була б відсутня. Ознакою 
смислової і граматичної цілісності речення чітко відрізняється від більших мовних 
комплексів, що складаються з ряду окремих речень. 
Третьою основною ознакою всякого речення конкретна і безпосередня, 
встановлювана з точки зору самого говорящого, віднесеність вираженого в ньому 
основного змісту до дійсності. Інакше кажучи, основний зміст всякого речення, 
що являє собою загальне відображення якоїсь ділянки дійсності або абстрактне 
уявлення про яке-небудь явище, обов'язково пов'язується говорящим за 
допомогою зовнішньосинтаксичних значень речення з якимсь певним моментом 
чи відрізком самої дійсності. Під зовнішньосинтаксичними значення ми 
реченнями розуміємо такі граматичні засоби, за допомогою яких це 
співвідношення з дійсністю виявляється (категорії способу, часу і т. д.). Як 
правило, зовнішньосинтаксичні значення речення в українській, як і в інших 
слов'янських мовах, знаходять свій вираз у граматичних формах означеного 
дієслова (в тому числі дієслова-зв'язки), і тому віднесеність основного змісту 
речення до дійсності реалізується, головним чином, через його граматичний центр, 
до якого обов'язково входить наявне в реченні означене дієслово. Так, наприклад, 
у реченні Робота буде виконана ввечері основний зміст складається з 
відповідним чином об'єднаних між собою понять і уявлень «робота», «бути 
виконаним» і «ввечері». Сам по собі цей основний зміст не має ніяких вказівок 
на те, в якому часовому відношенні перебуває момент висловлення цього змісту 
до моменту реалізації відображеного в цьому основному змісті сполучення 
465 
1111! 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
відповідних елементів у дійсності, як і на те, з якою мірою ймовірності, 
категоричності і т. п. можна розглядати даний основний зміст як відповідний чи 
невідповідний дійсності, бажаний чи можливий у дійсності і т. д. На це 
вказують значення майбутнього часу і дійсного способу, які виражені в дієслові-
зв'язці буде, але стосуються не тільки до цього дієслова чи взагалі присудка, а 
до всього змісту речення в цілому. Маючи на увазі, що й такі модальні 
значення речень, як питальність, розповідність, наказовість і т. п., належать до 
групи зовнішньосинтаксичних значень, легко зрозуміти, що неможливо було б 
знайти речення, яке не мало б будь-якого зовнішньосинтаксичного значення, 
тобто не відзначалося б віднесеністю свого основного змісту до дійсності. 
Ознакою віднесеності свого основного змісту до дійсності речення 
відрізняється насамперед від слова чи словосполучення, взятого безвідносно до 
речення. Досить приєднати до будь-якого слова чи словосполучення яке-небудь 
зовнішньосинтаксичне значення, щоб це слово або словосполучення дістало 
змогу функціонувати як речення. Пор. слово дощ і питальне речення Дощ? Або 
ствердне Дощ. 
Трьома наведеними тут основними ознаками цілком визначається загальне 
поняття речення. Наявності цих трьох основних ознак у кожному конкретному 
випадку цілком досить як для того, щоб констатувати речення, так і для того, 
щоб за допомогою цих ознак відмежувати речення від інших елементів і 
комплексів мови - слів чи словосполучень, які не є реченнями, з одного боку, і 
більших мовних комплексів, що складаються з ряду окремих речень, - з другого. 
Там, де відсутня хоч би одна з цих трьох ознак, відсутнє і речення взагалі (Цілком 
зрозуміло, що відсутність ознаки граматичної організованості навколо єдиного 
граматичного центра в однослівному реченні не може бути підставою для виключення 
таких синтаксичних одиниць з категорії речень, бо ця ознака може проявлятися, як уже 
зазначено при її формулюванні, тільки в розгорнених (не однослівних) реченнях). Крім 
цих трьох основних ознак у кожному неоднослівному реченні констатуються, 
правда, ще деякі спільні для великих категорій речень ознаки (наприклад, 
односкладність і двоскладність, поширеність і т. д.), але ці ознаки вже не є 
визначальними, вони, навпаки, самі залежать від загальної природи речення. 
Чи властиві всі три перелічені основні ознаки речення тій синтаксичній 
конструкції, яку ми називаємо складнопідрядним реченням? Безперечно властиві. 
Наявність у складнопідрядному реченні першої загальної ознаки всякого 
речення - відносно самостійного характеру його мовного функціонування і 
відносної смислової закінченості його змісту - не потребує доказів. Та наявність 
цієї ознаки в складнопідрядному реченні сама по собі ще не вирішує справи в 
цілому, оскільки ця ознака відмежовує складнопідрядне речення від слова і 
словосполучення, які не є реченнями і корінна відмінність яких від 
складнопідрядного речення очевидна і без цього. Між тим у даному разі в центрі 
уваги стоїть питання про те, чи не належить складнопідрядне речення до категорії 
мовних комплексів ширших і складніших, а тому приіщипіально відмінних від 
загальної категорії речення. 
Вирішальною в цьому відношенні є друга основна ознака речення - смислова 
і граматична цілісність його, найважливішим проявом якої є наявність у реченні 
єдиного граматичного центра, до якого приєднуються синтаксично всі його 
члени. Чи властива ця основна ознака складнопідрядному реченню? Кожне 
складнопідрядне речення має в своєму складі не менше як два граматичні 
центри, тобто не менше як два граматичні предикативні зв'язки або головні 
466 
Тема V. Синтаксис складного речення 
члени односкладної будови речення. Але в жодній із складнопідрядних 
конструкцій наявні граматичні центри не виступають як рівноправні, граматично 
незалежні один від одного як це має місце в окремих самостійних реченнях або в 
сурядних, що входять до складносурядного. Навпаки, в складнопідрядній 
конструкції один чи декілька граматичних центрів обов'язково виступають як 
залежні чи то від якогось члена речення, що сам відноситься до другого 
граматичного центра як ведучого, граматично головного в даному складному 
реченні (наприклад, Робота буде виконана, коли настане вечір), чи то від усієї 
сукупності членів, граматично пов'язаних з головним граматичним центром 
(наприклад, Робота буде виконана ввечері, про що нас і повідомляють 
заздалегідь). Окреме місце займають випадки, коли граматичний центр цілого 
складнопідрядного речення являє собою зв'язок між головним і залежним 
граматичними центрами, наприклад: Йому ясно уявлялося, як лютуватиме пан 
(М. Коцюбинський), - або коли кожний з двох наявних у реченні граматичних 
центрів виявляє ознаки граматичної залежності від другого граматичного центра 
(так звані взаємопідрядні речення). Таким чином, визначальною для всякого 
речення, ознакою граматичної цілісності, наявністю єдиного граматичного 
центра, навколо якого групуються всі члени речення, складнопідрядне речення так 
само цілком збігається з реченням простим. Разом з тим, ця ознака 
складнопідрядного речення, спільна для нього з простим реченням, чітко 
відрізняє його не тільки від ряду самостійних речень у контексті, а й від 
синтаксичного комплексу, відомого під назвою складносурядного речення. 
Наявність третьої основної ознаки речення в складнопідрядному -
співвіднесеності його основного змісту з дійсністю - ніякого сумніву не 
викликає, оскільки в українській мові кожне, складнопідрядне речення 
включає в себе і певні граматичні категорії щонайменше модальності й часу. Але, 
як і перша основна ознака речення, співвіднесеність основного змісту речення з 
дійсністю виявляється недостатнім критерієм для відмежування складнопідрядного 
речення від ряду окремих речень, бо ця ознака завжди властива й рядові 
окремих речень, знаходячи свій прояв у граматичному центрі кожного речення 
зокрема. Щодо відмінності складнопідрядного речення від слова або 
словосполучення, що не становлять речень і тому не мають даної ознаки, то ця 
відмінність цілком очевидна і без спеціальних доказів. 
Підсумовуючи проведене зіставлення основних, визначальних ознак 
речення взагалі з ознаками речення складнопідрядного, можна, таким чином, 
сказати, що ці ознаки в обох різновидах речень цілком збігаються і що, в зв'язку 
з цим, складнопідрядне речення разом з реченням простим утворює єдину загальну. 
Категорію речення. Значні відмінності між граматичною будовою 
складнопідрядного речення, з одного боку, і простого речення, з другого, які, 
звичайно, заслуговують на глибоке і всебічне дослідження. Є відмінностями з 
точки зору загальних ознак всякого речення, не принципіальними, корінними, а 
частковими, внутрішніми. 
Уже встановлення самого факту належності складнопідрядного речення до 
загальної категорії речення досить для того, щоб відкинути твердження про 
належність до цієї самої категорії також і головних та підрядних «речень», які 
становлять лише частини складнопідрядного речення. До такого висновку і 
прийшла вже значна частина сучасних дослідників цього питання. Проте 
більшість авторів, у тому числі й таких, які розуміють складнопідрядне речення 
як звичайне єдине ціле речення, продовжують і частини складнопідрядного речення 
467 
НІШІ!
1 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
- головні й підрядні речення - підводити під ту саму загальну категорію речення. 
Таку, приблизно, позицію в розумінні взаємовідношення між складнопідрядним 
реченням і його частинами зайняв у своїй дискусійній статті доц. О. Н. Савченко. 
Для підтвердження свого розуміння частин складнопідрядного речення як 
звичайних простих речень, що входять у тісні зв'язки між собою і тим самим 
утворюють складне речення, О. Н. Савченко посилається на закон діалектики про 
органічний зв'язок усіх явищ дійсності [Савченко 1952, с. 32]. Проте з цього 
закону діалектики зовсім не випливає, ніби окреме явище не відрізняється 
істотно від того цілого комплексу явищ, до якого воно входить разом з іншими 
явищами як органічна частина, а тому таке посилання і не може служити 
доказом даного твердження. 
Переконливим критерієм для визначення того, чи є головні і підрядні 
речення в складнопідрядних реченнями в справжньому розумінні, можуть бути 
тільки ті основні визначальні ознаки, сукупність яких дає змогу говорити про 
наявність у кожному такому випадку речення. Як стоїть справа з цими 
ознаками в головних і підрядних реченнях? 
Основною метою в даному разі є відповідь на питання про те, чи належать 
головні і підрядні речення за своїми корінними ознаками до категорії звичайних 
речень, чи до категорії певного типу словосполучень, що є частинами речень. Отже, 
доведеться відразу лишити осторонь другу ознаку речення - ознаку його 
граматичної цілісності, яка виявилася вирішальною при відмежуванні єдиного 
речення від ряду окремих речень. Наявність цієї ознаки в головних і підрядних 
реченнях сама по собі ще нічого не говорить про загальну природу підрядного або 
головного речення, - треба подивитися, в якій мірі властиві головним і підрядним 
реченням інші дві ознаки. 
Ознаки відносної самостійності функціонування та відносної смислової і 
граматичної завершеності, безперечно, відсутні як у головному, так і в підрядному 
реченні. Справді, якщо взяти два структурно відмінних речення: Робота буде 
викопана ввечері і Робота буде виконана, коли настане вечір, - то їх найбільш 
загальна смислова і комунікативна функція, при всій їх структурній відмінності, 
виявляється однаковою, а простий член першого речення ввечері в цьому 
відношенні цілком відповідає підрядному реченню другої конструкції - коли 
настане вечір. В обох реченнях виділені частини виступають в однаковій мірі 
функціонально несамостійними, подібно до того як обидва цілі речення, до складу 
яких ці частини входять, є в однаковій мірі відносно самостійними. Бувають, 
правда, випадки, коли словосполучення в формі підрядного речення виступає як 
цілком самостійне речення (наприклад, відповідь: Коли настане вечір на 
запитання: Коли буде виконана робота?). Ці випадки аналогічні вживанню 
другорядних членів речення в ролі самостійних речень і являють собою приклади 
звичайних неповних речень. Але самостійність неповних речень у формі підрядних 
саме тим і зумовлюється, що вони виступають як представники цілих 
складнопідрядних речень, невисловлені частини яких говорящий і слухач мають 
на увазі. 
Несамостійність підрядного речення знаходить свій прояв у його 
смисловій і граматичній неповноті при даній ситуації або в даному контексті 
Найбільш виразно граматична несамостійність підрядного речення проявляється в 
підрядних сполучниках, які граматично підпорядковують усе підрядне речення 
головному. Щодо смислової неповноти підрядного речення. Не властивої 
звичайному реченню при відповідній ситуації або відповідному контексті, то її 
468 
Тема У. Синтаксис складного речення 
легко помітити, відкинувши головне речення і залишивши незмінними умови 
ситуації чи контексту (пор. дефектне речення: Коли настане вечір, - вимовлене з 
тією самою інтонацією, що й у повному реченні: Ця робота буде закінчена, коли 
настане вечір, -1 звернене до людини сторонньої, навіть у специфічній обстановці 
робочого приміщення і об'єктів праці. 
Таким чином, у підрядному реченні виявляється відсутньою одна з 
основних ознак усякого речення - відносна функціональна самостійність, яка 
проявлялася б у відносній смисловій і граматичній завершеності речення. Але, може, 
ця ознака, відсутня в підрядному реченні, властива все-таки головному реченню? 
Таке припущення означало б, що підрядне речення є зовсім необов'язковою 
частиною складнопідрядного, що головне речення, як нібито відносно 
самостійне і завершене в смисловому і граматичному відношенні, могло б при тій 
самій ситуації або в тому самому контексті виконувати функції цілого 
складнопідрядного речення і без підрядного. Досить зробити цей висновок, щоб 
переконатися в хибності самого припущення. Не говорячи вже про зовнішні 
показники граматичної і смислової несамостійності головного речення (наявність у 
ньому - правда, необов'язкова - сполучно-вказівних слів, інтонація 
незакінченості, смислова недоречність його при даній ситуації чи в контексті без 
підрядного речення і т. п.), самий факт несамостійності і неповноти підрядного 
речення як однієї частини єдиного складнопідрядного речення свідчить про 
несамостійність і неповноту також і головного речення як другої частини того 
самого єдиного речення. Тут мають місце ті самі відношення єдиного цілого і 
двох чи кількох його частин, які розкриває в своїй недавно опублікованій 
статті про слово проф. О. І. Смирницький, тонко й послідовно застосовуючи 
принцип так званої непрямої, залишкової чи негативної виділюваності слова, тобто 
визнання певного елемента словом чи тільки його частиною внаслідок визнання 
словами чи тільки частинами їх сполучуваних з даним елементом інших 
елементів [Смирницький 1952, с. 192 - 193]. 
Ознака співвіднесеності основного змісту речення з дійсністю виступає в 
окремих частинах складнопідрядного речення - головному і підрядному реченні -
в такому вигляді, який ще раз свідчить про неналежність цих окремих частин до 
звичайної загальної категорії речення. Так, основні зовнішньосинтаксичні значення 
всякого речення в українській мові - категорії модальності і часу - в основному 
закріпилися в морфологічних формах дієслова, яке, будучи наявним у реченні, 
завжди виступає в складі граматичного центра речення (як головного, так і 
підрядного), і тому ці значення не можуть бути зосереджені виключно в головному 
граматичному, центрі складнопідрядного речення. Незважаючи на це, вони часто 
виступають у підрядних реченнях у таких видозмінах, які не створюють прямої і 
безпосередньої віднесеності самого підрядного речення до дійсності, а спрямовують 
цю віднесеність через граматичний центр головного речення. Так, наприклад, у 
реченні Я думав, що він спить значення часу підрядного речення, в якому 
говориться про минулу дію (наприклад, позавчорашню), вказує не на безпосередню 
віднесеність висловленого в підрядному реченні основного змісту до минулого 
моменту дійсності, який відображається в цьому змісті (тобто не говориться 
просто: ... що він спав, — хоч така форма у даному разі теж можлива), а пов'язує 
цей зміст із змістом головного речення, як одночасним йому, і лише через 
граматичний центр головного речення зміст підрядного відноситься до минулого 
моменту дійсності. Так само в непрямому питанні зникає модальна категорія 
питальності, яка компенсується категорією наказовості чи розповідності в головному 
469 
•нинимша^нш 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
реченні (наприклад, Скажи мені, хто це зробив, - або: Я хочу знати, хто це зробив і 
т. п.). Непряма, не безпосередня віднесеність до дійсності спостерігається іноді і в 
головному реченні; так, у складнопідрядному з підрядним умовним 
зовнішньосинтаксичні значення модальності вказують не на безпосередній 
зв'язок цілого змісту складнопідрядного речення з дійсністю через граматичний 
центр головного речення, а на опосередкованість цього зв'язку 
зовнішньосинтаксичними значеннями підрядного речення. В різних мовах усі ці 
відношення мають свої особливості, але сукупність цих особливостей, як у різних 
мовах, так і в одній, окремо взятій мові, говорить, що й з цієї точки зору ні 
підрядне, ні головне речення в складнопідрядному не можуть бути поставлені на 
одну дошку з звичайним самостійним реченням - простим чи складнопідрядним. 
Таким чином, слід визнати правильним те положення, що складнопідрядне 
речення являє собою єдину і відносно самостійну синтаксичну конструкцію, яка 
має всі ті визначальні ознаки, що характеризують і речення взагалі (в першу 
чергу - просте). При цьому в своїй граматичній будові воно проявляє деякі 
часткові відмінності, що дозволяють розглядати його як окремий структурний 
тип єдиної категорії речення. В зв'язку з цим головні і підрядні речення, що є 
частинами складнопідрядного речення, виступають як несамостійні і 
несамодостатні синтаксичні конструкції, що не можуть бути підведені під єдину 
загальну категорію речення, незважаючи на те, що їм властиві деякі з 
обов'язкових основних ознак усякого речення (напр., постійна наявність 
граматичного центра в кожному з них, часто безпосередня віднесеність їх 
основного змісту до дійсності). 
Такий висновок, звичайно, не означає, нібито в зв'язку з цим треба 
відмовитися її від термінів «підрядне речення» і «головне речення» і взагалі від 
називання «реченнями» складових частин складнопідрядного речення. Справа, 
звичайно, не в терміні, який дуже глибоко ввійшов у загальний вжиток і який, 
до того ж, має деякі, хоч і незначні, підстави (наявність у граматичній будові цих 
конструкцій деяких ознак, властивих і реченню), а в тому, як розуміється 
природа відповідних синтаксичних конструкцій. Крім того, терміни «головне 
речення» і «підрядне речення» мають у своєму складі уточнення, які дають змогу 
послідовно розмежовувати значення цих термінів і значення терміну «речення». 
Щодо більш загального терміну, який би, з одного боку, охоплював значення обох 
термінів - «головне речення» і «підрядне речення», - а з другого відмежовував 
позначувані ним синтаксичні явища від речень у точному розумінні слова, то 
найбільш вдалим здається вживаний з таким значенням І. Г. Чередниченком термін 
«часткове речення» [Чередниченко 1952, с. 23]. 
Про принципи класифікації складнопідрядних речень 
Більшість авторів, які надрукували свої дискусійні статті, висловлюють 
незадоволення традиційною класифікацією складнопідрядних речень, 
застосовуваною тепер у школах, і пропонують нові принципи класифікації. В 
основу цих нових принципів кладеться або смислова (логічна) будова 
складнопідрядного речення (М. С. Поспєлов, частково Є. В. Кротевич), або ті чи інші 
формальні особливості синтаксичної будови складнопідрядного речення 
(Є. В. Кротевич, І. Г. Чередниченко). За збереження в основному традиційної 
класифікації висловився в ході дискусії тільки доц. О. Н. Савченко. 
Що ж протиставлять автори дискусійних статей принципам традиційної 
класифікації складнопідрядних речень? 
470 
Тема V. Синтаксис складного речення 
Доц. М. С. Поспєлов поділяє всі складнопідрядні речення на дві основні групи, 
залежно від їх одночленної чи двочленної смислової будови, тобто залежно від 
того, чи виражають вони одне судження, чи два тісно пов'язані між собою 
судження [Поспєлов 1950, с.329; Поспєлов 1953, с. 24-25]. Не можна сказати, що 
покладені в основу такого поділу смислові моменти зовсім не мали нічого 
спільного з граматикою чи лінгвістичним підходом до речення взагалі. Смислові 
відмінності, які має на увазі М. С. Поспєлов, знаходять свій зовнішній вираз 
насамперед у ритмомелодичній будові речення, яка нерозривно пов'язується з 
порядком слів і цілих словесних груп у реченні та з синтагматичним членуванням 
речення. Але треба врахувати, що ця смислова сторона так чи інакше проявляється 
у всякому реченні і тому зовсім не становить тих ознак, за якими складнопідрядні 
речення відрізняються від інших типів речень. Адже цілком тотожні з 
відзначеними М. С. Поспєловим у складнопідрядних реченнях дві смислові групи 
мають місце і в реченнях складносурядних. Так, більшість складносурядних 
речень, пов'язаних протиставним зв'язком, і ряд інших сурядних конструкцій 
виявляє всі ті ознаки, які М. С. Поспєлов констатує в своїй групі 
складнопідрядних "одночленних"; пор.: Він повернувся, коли вже всі спали 
(приклад М. С. Поспєлова) і вимовлене з тією самою інтонацією: Він повернувся, 
але вже всі спали, і т.п. З другого боку, важко сказати, чим відрізняється в цьому 
плані смислова будова такого "двочленного", за М. С. Поспєловим, 
складнопідрядного речення, як Обе девицьі надели желтие шляпки и башмаки, 
что бьівало у них только в торжественньїе случаи, від смислової будови простого 
поширеного речення: Обе девицьі надели желтие шляпки и красньїе башмаки, 
подчеркивая зтим своим нарядом торжественность случая. Таким чином, на дві 
встановлені М. С. Поспєловим групи ділиться не тільки ряд складнопідрядних речень 
(далеко не всі, як це думає автор даної класифікації, забуваючи, наприклад, речення з 
кількома підрядними), а й ряд простих і складносурядних речень, в зв'язку з чим 
при послідовному проведенні такої класифікації треба було б об'єднати в кожній з 
обох груп разом із складнопідрядними також прості і складносурядні речення. 
Взяті М. С. Поспєловим до уваги смислові ознаки речення мають так мало 
спільного з власне граматичною структурою речення у вужчому розумінні, що в 
цілому ряді граматичних видів складнопідрядних речень (причинних, наслідкових, 
часових, умовних і т. П.) М. С. Поспєлов сам змушений констатувати можливість обох 
типів смислової будови [Поспєлов 1950, с. 329 - 330]. Можна сказати більше: одне й те 
саме речення без будь-яких змін у своєму складі може виступати в різних умовах 
ситуації або контексту і як «одночленне» і як «двочленне». Пор. вимову наступного 
речення з пониженням інтонації під кінець першого часткового (головного) речення, 
яке виступає в такому разі як до певної міри закінчене в смисловому відношенні: Я не 
приніс тобі книжки, бо брат узяв її з собою, - і вимову того самого речення з 
підвищенням інтонації під кінець головного речення, яке звучить при такій вимові 
лише як незакінчена смислова частина цілого складнопідрядного речення. 
Відзначені моменти в достатній мірі свідчать про відсутність будь-якого 
безпосереднього зв'язку між тією смисловою стороною речення, яку М. С. Поспєлов 
кладе в основу своєї класифікації, і власне граматичними у вузькому розумінні 
відмінностями складнопідрядних речень, як вони виявляються насамперед в 
особливостях синтаксичного зв'язку підрядних речень з головним. А тому смислові 
моменти, взяті до уваги М. С. Поспєловим, що, звичайно, заслуговують самі по собі на 
ґрунтовне дослідження в синтаксисі, не можуть бути покладені в основу граматичної 
471 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
класифікації складнопідрядних речень, яка повинна базуватись на більш виразних і 
очевидних, твердо усталених в даній мові граматичних моментах. 
Сказане про класифікацію складнопідрядних речень, запропоновану 
М. С. Поспєловим, стосується майже в такій самій мірі і до класифікації 
Є. В. Кротевича. Покладений в основу цієї класифікації принцип обов'язковості чи 
необов'язковості підрядного речення з точки зору головного по своїй суті мало 
чим відрізняється від принципу смислової підпорядкованості одного часткового 
речення іншому чи їх смислової взаємозалежності, тобто «одночленності» чи 
«двочленності» всього складнопідрядного речення. Щодо наявності сполучно-
вказівних слів у головному реченні як ознаки одного з виділюваних у класифікації 
Є. В. Кротевича структурних типів складнопідрядних речень, то ця ознака не може 
бути визнана достатнім показником смислової неповноти головного речення (в 
багатьох випадках сполучно-вказівне слово може бути усунене без порушення 
смислових відношень між головним і підрядним реченнями). Разом з цим ця 
ознака не є і більш-менш визначальним моментом у цілому синтаксичному зв'язку 
підрядного речення з головним, бо при розгляді цього зв'язку має бути врахована 
насамперед основна синтаксична роль підрядного речення у відношенні до головного і 
до цілого складнопідрядного речення, а не ті формальні засоби, за допомогою яких 
ця роль здійснюється. Цим, звичайно, зовсім не заперечується важливість розрізнення 
таких формальних засобів у рамках кожної встановленої на основі визначальних 
ознак структурної групи речень. 
Є. В. Кротевич правильно підкреслює в своїй статті, що синтаксична роль 
підрядних речень залежить «в значній мірі» (краще було сказати «повністю») «від 
побудови складнопідрядного речення в цілому» [Кротевич 1952, с. 24]. Але в своїй 
класифікації, замість того, щоб виходити з дійсно основних моменів синтаксичної 
будови складнопідрядних речень, Є. В. Кротевич узяв до уваги лише деякі побічні 
і другорядні, здебільшого факультативні, граматичні моменти. 
Фактично мало чим відрізняється від класифікації Є. В. Кротевича і класифікація 
І. Г. Чередниченка, який враховує в своєму поділі насамперед те, з чим пов'язується 
синтаксично підрядне речення. На основі цього принципу І. Г. Чередниченко так само 
виділяє в окрему групу підрядні речення, які пов'язуються з сполучно-вказівними 
словами головного речення, а відповідно до цього відділяє й іншу групу - так званих 
«причленних» підрядних, серед яких розрізняє підрядні «присубстантивні», 
«приад'єктивні і т. п. Такий не цілком послідовний поділ (не враховуються, 
наприклад, підрядні, які пов'язуються з числівниками) навряд чи може мати якесь 
практичне значення, тим більше, що всередині кожної з цих двох груп доводиться 
констатувати паралельно майже однакові синтаксичні види підрядних речень 
(підметові, присудкові, обставинні і т.д.). Серйозні сумніви викликає склад третьої 
структурної групи в класифікації І. Г. Чередниченка, куди автор відносить підрядні, 
що пов'язуються не з окремим членом головного, а з «змістом головного речення в 
цілому» (так, наприклад, сюди віднесені підрядні кад.ила т, допустові і т. п.). 
Справді наукова, отже й практично придатна класифікація складнопідрядних 
речень може бути встановлена, як це цілком правильно визнається більшістю 
учасників дискусії, лише в результаті врахування особливостей будови всього 
складнопідрядного речення в цілому. Але оскільки особливістю всякого 
складнопідрядного речення, як окремого різновиду речення взагалі, є наявність у 
його складі речень часткових - фаматично головного і фаматично підрядного, - то 
цілком очевидно, що фаматична класифікація складнопідрядних речень має 
враховувати насамперед ту синтаксичну роль, яку викопує підрядне, як частина всього 
472 
••• 
Тема V. Синтаксис складного речення 
складнопідрядного речення, по відношенню до головного, як носія основного 
фаматичного ценфа речення. При класифікації членів простого речення береться 
за основу не смислова наголошеність чи взагалі смислова роль даного члена в 
реченні і навіть не спосіб фаматичного зв'язку його з іншими членами в реченні 
(узгодження, керування безпосереднє чи прийменникове і т. п.), а насамперед його 
синтаксична роль як члена речення; так само й при класифікації. Підрядних речень має 
бути врахована насамперед їх синтаксична роль як складних членів цілого 
складнопідрядного речення. Такий підхід до складнопідрядного речення має за собою 
цим велику педагогічну перевагу, бо він є послідовним і тому легко сприйманим 
перенесенням на складнопідрядне речення тих самих принципів синтаксичного 
аналізу, які застосовуються й до простого речення. 
Таким чином, фаматична класифікація складнопідрядних речень, по суті, 
зводиться до класифікації підрядних речень, усі види яких визначаються на основі їх 
синтаксичної ролі в цілому складнопідрядному реченні. Щождо цілих складнопідрядних 
речень, то кожне з них може визначатися, насамперед, як «складнопідрядне з 
підрядними такими-то», причому у випадках з кількома частковими реченнями 
визначення могло б ураховувати й характер підпорядкування часткових речень 
(супідрядність, різні ступені підрядності тощо). Інша класифікація буде взагалі 
неповною, якщо взяти до уваги численність складнопідрядних з двома і більше 
підрядними. Цього не помічають М. С. Поспєлов і Є. В. Кротевич, які, намагаючись 
побудувати класифікацію складнопідрядних речень без урахування характеру 
підрядних, обмежуються тільки прикладами з двома частковими реченнями, в 
результаті чого їх класифікація виявляється ще й занадто вузькою і зовсім 
непридатною для великої кількості складнопідрядних, які мають у своєму складі три і 
більше часткових речення. 
Виходячи з усього сказаного, найбільш доцільною, науково вифиманою і 
практично корисною при вивченні мови слід вважати ту класифікацію, яка, хоч і 
має деякі хиби й неточності, застосовується зараз у школі. Зокрема, можна було б 
прийняти за основу такий перелік усіх видів підрядних речень (загальновідомі 
ілюсфації через відсутність місця не наводяться): 1) підметові; 2) присудкові; 3) 
додаткові; 4) означальні; 5) прикладкові; 6) обставинні, в тому числі: а) місця, б) часу, в) 
умови, г) причини, д) способу дії (порівняльні), є) уступки (допустові), є) наслідку; 7) 
узагальнено-означальні (або відносні) з різновидами підметовим, додатковим і 
обставинним; 8) взаємопідрядні. 
З перерахованих тут 8 основних видів підрядних речень лише сьомий вид 
пофебує деяких додаткових пояснень. Узагальнено-означальними можна було б 
назвати ті підрядні речення, які синтаксично пов'язуються не з окремим членом 
головного речення, а з цілим головним реченням. Але при цьому необхідно зробити 
два застереження. По-перше, до цього виду немає підстав відносити такі підрядні 
речення, як порівняльні, допустові і наслідкові [Чередниченко 1952, с. 29], бо вони 
повністю вкладаються в категорію підрядних обставинних (обставинність при цьому 
розуміється, звичайно, як фаматичний термін, а не як вираз заіальнорозмовної мови). 
По-друге, синтаксична особливість узагальнено-означальних речень полягає в тому, 
що з їх точки зору зміст усього головного речення узагальнюється ніби в якусь 
уявну єдину лексичну одиницю, яка осмислюється здебільшого як субстантивна 
(рідше як дієслівна) форма. Тому зміст усього головного речення відображається в 
підрядному реченні у вигляді відносного займенника що в різних випадках і з різними 
прийменниками, значно рідше - у вигляді відносної фупи як це тощо. Безпосередня 
особливість синтаксичного зв'язку узагальнено-означальних речень з головним 
473 
іііі 
,.„„,,.— ..... 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
полягає в тому, що, відносячись до головного речення як означення до означуваного, 
ці речення разом з тим кваліфікують головне речення або як свій підмет (Вій не вмів 
співати, що було дітям особливо смішно), або як додаток (Він не вмів співати, про що 
всі вже знали; Він не вміє співати, чого ніхто й не підозрює), або як обставину (Він 
не вміє співати, через що його не приймали до драмгуртка; Він виявив артистичні 
здібності, після чого він був прийнятий до драмгуртка і т. п.). 
Щодо тих моментів, які в попередніх учасників дискусії виступають як основа 
пропонованих ними класифікацій складнопідрядних речень, то вони, безперечно, теж 
повинні бути враховані, але лише в рамках існуючої класифікації або як основа для 
додаткової класифікації речень у зовсім іншому, другорядному аспекті. 
Від редакції. Вміщуючи статтю кандидата філологічних наук О. С. Мельничука 
«Про природу складнопідрядних речень та принципи їх класифікації», редакція на цьому 
закінчує обговорення статті Є. В. Кротевича «Будова складнопідрядного речення в 
сучасній українській мові (Українська мова в школі. - 1952. - № 1). Як у цій першій 
статті, так і у вміщених порядком обговорення статтях доц. І. Г. Чередниченка (в 
№ 4 журналу за 1952 р.), доц. О. Н. Савченка (№ 5 за 1952 р.) та доц. М. С. Поспєлова 
(№ 1 за 1953 р.) автори роблять спроби, підходячи до питання про будову 
складнопідрядних речень з позицій марксистського, матеріалістичного мовознавства, 
дати нові класифікації цих речень. У своїх статтях ці автори різних сторін 
проаналізували питання про структуру і типи складнопідрядних речень, чим 
доповнили висвітлення цього питання в літературі (як підручній, так і наукові). Стаття 
Є. В. Крогевича містить, крім того, огляд історіі розробки цього питання у вітчизняному 
мовознавстві. 
Проте запропоновані нові класифікації потребують ще глибшої наукової розробки у 
світлі сталінського вчення про мову. Недосить умотивована у авторів і практична 
вага їх класифікацій, зокрема для процесу вивчення синтаксису в середній і вищій 
школі. 
Саме тому редакція приєднується до висновку статті кандидата філологічних 
наук О. С. Мельничука (і доц. О. Н. Савченка) про те, що і практично, і теоретично 
найбільш доцільною лишається поки що класифікація, прийнята в підручниках з 
української і російської мов. 
Література 
2. Савченко 1952: Савченко О. І. Зауваження до статті Є. В. Кротевича 
«Будова складнопідрядного речення в українській мові» // Українська мова та 
література в школі. - 1952. -№ 5. - С. 32 -35. 
3. Поспєлов 1953: Поспслов М. С. Складнопідрядне речення і основні 
особливості його будови // Українська мова та література в школі. - 1953. - № 1. -
С. 23-28. 
4. Поспєлов 1950: Поспєлов Н. С. О грамматической природе сложного 
предложения // Вопросьі синтаксиса современного русского язьїка. - М.: Изд-во АН 
СССР, 1950.-С. 321 -337. 
5. Смирницкий 1952: Смирницкий А. И. К вопросу о слове // Вопросьі теории и 
истории язьїка в свете трудов И.В.Сталина по язьїкознанию. - М: Изд-во АН СССР, 
1952.-С. 192-193. 
6. Чередниченко 1952: Чередниченко І. Г. До питання про будову 
складнопідрядного речення // Українська мова в школі. - 1952. - № 4. - С. 22 - 30. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1953. -№ 2. - С. 25 - 36.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.