Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Тема знедоленого дитинства в повісті В.Г. Короленка “Діти підземелля” та оповіданнях Б.Д. Грінченка “Грицько” й “Украла” Тарасова, Н.І. ; Кошова, О.С.

УДК 821.161.1+821.161.2

Н.І. Тарасова –
кандидат філологічних наук, доцент
кафедри зарубіжної літератури .
О.С. Кошова –
студентка факультету філології та журналістики.
Полтавський державний педагогічний
університет імені В.Г.Короленка

ТЕМА ЗНЕДОЛЕНОГО ДИТИНСТВА
В ПОВІСТІ В.Г. КОРОЛЕНКА
«ДІТИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ» ТА ОПОВІДАННЯХ
Б.Д. ГРІНЧЕНКА «ГРИЦЬКО» Й «УКРАЛА»

Перехід від однієї епохи до другої – як правило, складний, сповнений
протиріч, нагромадженням проблем час. І кінець XIX — початок XX століття
відзначався численними політичними, соціальними, духовними, моральними,
економічними протиріччями в житті Росії й України. Тому не дивно, що в
творчості двох видатних письменників: російського – Володимира
Галактіоновича Короленка (1853-1921) та українського – Бориса Дмитровича
Грінченка (1863-1910) – червоною ниткою проходить тема знедоленого
дитинства. Адже саме діти в перехідний період розвитку будь-якої країни
стають найвразливішою частиною суспільства.
Не будучи знайомими, Володимир Короленко та Борис Грінченко мали
багато спільного: обидва родом з України (Володимир Галактіонович
народився в Житомирі, дитинство провів у місті Рівному; Борис Дмитрович
народився на хуторі Вільховий Яр на Харківщині); мали доньок
(В.Г.Короленко — чотирьох : Соню, Наташу, Олю, Олену. Дві останні померли
ще в дитинстві. У Б.Д.Грінченка була одна Настя, яка прожила 23 роки і
також померла на руках у батька). Обидва працювали вчителями (Борис
Дмитрович на Харківщині, Сумщині, Луганщині; Володимир Галактіонович
– в Амзі під час заслання), займали активну громадянську позицію, а головне –
висвітлювали проблеми тогочасного суспільства, проблеми дітей у своїх
творах.
Будучи відомим педагогом, Б.Д.Грінченко особливої уваги приділяв
дітям: спеціально для них він написав низку оповідань, оскільки був глибоко
переконаний, що саме від молодого покоління залежить майбутнє держави,
тому і виховувати молодих потрібно людяними, щирими, справедливими,
відданими, люблячими, патріотами своєї землі. Усі ці сподівання, надії на
майбутнє покоління автор намагався втілити у творах «Сонячний промінь»,
«Непокірний», «Палії», «Ксеня» та інших.
В.Г.Короленко також писав для дітей. Але його твори незвичайні тим, що
вони мають і дорослого читача. Його так звані дитячі твори притягують
увагу і дорослого читача своєю непідкупною простотою, одночасно
глибиною, складністю, актуальністю. Вони наче перевертають і змішують в людині все те, що накопичилося і з дитячих років, і прийшло з віком, з досвідом.
Життя дитини може бути злиденним, нещасливим як в моральному, так і
в матеріальному планах, а інколи ці аспекти, на жаль, поєднуються,
перетинаються. Найбільш показовими в цьому плані, на наш погляд, є твори
В.Г.Короленка «Діти підземелля» та «Грицько» й «Украла» Б.Д.Грінченка.
Адже вплив суспільства на окрему сім’ю, дитину неминучий, а тема взаємин
батьків і дітей – вічна. Зазначені твори залишаються як ніколи актуальними й
сьогодні, адже наше суспільство потерпає від сотен, тисяч безпритульних
дітей, позбавлених батьківської любові, піклування, турботи. І, що
найжахливіше, це необов’язково діти-сироти. Проблеми, поставлені
В.Короленком та Б.Грінченком, залишаються нерозв’язаними і в наш час.
Доля дітей, які були і залишаються творцями майбутнього, цікавила й
цікавить людей в усі часи. Дитяча доля у творах В.Короленка та Б.Грінченка
стала об’єктом дослідження таких науковців, як П.Малий, А.Котов,
Н.Лобага, Л.Кривинська, П.Хропко, Л.Кужільна та інших. Проте однозначних
відповідей на питання, поставлені у зазначених творах, не знайдено. Тому
нашим завданням стало з’ясування спорідненого та відмінного у «Дітях
підземелля» В.Г.Короленка та оповіданнях Б.Д.Грінченка «Украла»,
«Грицько».
«Діти підземелля» (повість «В поганому товаристві») – один з найкращих
творів В.Короленка, присвячених розкриттю проблеми трагічного
дитинства. Твір був написаний в Амзі під час перебування В.Г. Короленка
на засланні в Якутській області. Р.Харламова зазначає, що основний час
там ішов не на писання, а на здобуття провізії: життя Володимира
Галактіоновича було нелегким, тому спогади про дитинство в такий
момент могли дати і опору, і пояснення діям, вчинкам. Адже обставини, в
яких опинився оповідач твору, і епізоди з дитинства письменника близькі
та схожі. Місце дії – містечко Княже-Вено увібрало в себе всі типові риси
будь-якого з маленьких містечок Південно-західного краю, в тому числі й
Житомира, рідного міста Короленка, в якому він народився і виріс, чи
Рівного, де навчався.
За словами Л.К. Гейштор, Володимир Галактіонович змолоду любив
дітей, легко знаходив з ними спільну мову. В 1879 р. він послав рідним
свій малюнок з місця заслання (Березові починки), на якому зобразив
маленьку дівчинку і дописав: «На підлозі не хто інший як дівчинка
Варвара Григорівна Бісерова, одного року і двох місяців. Легко уявити, що
ми з нею великі друзі…» [3; 12].
Пізніше в якутському засланні, В.Г. Короленко духовно наблизився
до трьох дітей Афанасьєвих, у яких учителював, коли жив в Амзі. Ось що
згадує про це мати його учнів, Т.А. Афанасьєва: «Мені потрібно було
навчати старшого сина, і я поїхала до Володимира Галактіоновича
просити навчати їх… Окрім старшого хлопчика – його учня, у мене було
ще двоє дітей – син і дочка (пізніше також його учні), з ними особливо
зблизився Володимир Галактіонович, дуже їх любив і балував. Бувалопосадить їх до себе на коліна і починає співати. Діти, звісно дуже
прив’язалися до нього. Називав він їх «мои друзья», а дівчинку «моя
невеста» або «моя мучительница». І справді вона його мучила. Бувало
навесні, в березні, підемо ми всі гуляти, а по дорозі дівчинка обов’язково
залізе в кучугуру снігу і набере повне взуття води. Володимир
Галактіонович одразу сяде на сніг, візьме її на коліна, зніме взуття і
витрусить сніг, а потім знову одягне їх. Все це він робив із великим
задоволенням, з жартами. Влітку робить дітям зміїв і бігає разом із ними,
захоплюючись грою не менше них. Взимку влаштовувалась спільними
силами ковзанка, і він катав їх» [Цит. за: 12; 9].
Перебравшись із Амги, Володимир Галактіонович не забував про своїх
юних друзів. Він надсилав їм книги, в листах цікавився їхньою долею.
Після повернення із заслання В.Короленко одружився з Є.С.Івановською,
і скоро у них народилися діти. Уже перша донька стає об’єктом
спостереження батька, про що свідчать записи в щоденнику. Л.К. Гейштор
звертає увагу на те, що Володимир Галактіонович уважно слідкував за
дітьми і ретельно записував свої спостереження. Таким чином у щоденнику
з’явились записи: «Мої діти», «Мої дівчатка». Коли діти почали підростати, в
цьому розділі щоденника з’явились їхні глибокі і серйозні роздуми про життя.
В.Короленко записував їхні перші слова, перші судження. Це були враження не
тільки люблячого батька, але й митця. «Дуже люблячи дітей, Короленко мріє
про те, що вони успадкують від батьків найкращі їх прагнення. «Як не тяжко
іноді з цим народом (дітьми), – пише він в листі до П.С.Івановської 13
листопада 1893 р., – а все-таки з ними життя повніше і краще… все-таки
відчуваєш, що разом з любов’ю, можливо, передаєш їм найкращі свої
прагнення і надії…»» [3; 10].
Образи дітей у В.Г.Короленка зустрічаємо в «Сліпому музиканті», в
«Парадоксі», в нарисах «В голодний рік», «Павловських нарисах». У «Дітях
підземелля» В.Короленко відтворив ті проблеми, які, очевидно,
накопичувалися протягом тривалого часу (втрата батька в 15-річному віці,
життя в Житомирі й Рівному, діяльність вчителем, спостереження за дітьми
тощо). Все це відбилося у творі, який показує залежність моральних,
духовних якостей дитини від впливу батьків, оточення, суспільного
становища. В.Івановський зазначає, що в багатьох своїх творах письменник
вивів яскраві взірці загублених доль, душ, які заплутались. В.Короленко
був по-справжньому людинолюбом, і тому незмінно був готовий в будь-якій,
навіть невиправно змученій душі, підтримати навіть найменший рух до
світла, доводячи, що ні для кого – до останніх митей життя – не закрита
можливість стати добрішим. Природно, що думка Володимира Галактіоновича
зупинилася на дітях [8; 46].
Свої твори про дітей Б.Грінченко писав, враховуючи традиції світової та
національної педагогіки, поєднував національні традиції виховання,
формування особистості з потребами духовного відродження української
нації. Автор намагався вплинути на свідомість юних українців, які під
впливом літератури мають виховати в собі не лише співчуття, людяність, повагу до оточуючих, а й любов до рідного краю та народу. Адже книга «має бути пройнята духом ідеалу, доброти, правди, краси й гуманізму»
[2; 78].
Тож, якщо передумовами створення В.Короленком «Дітей підземелля»
стали, на наш погляд, спогади власного дитинства, спостереження за
дітьми під час роботи вчителем та громадської діяльності, очікування
народження власних доньок, то поштовхом для написання творів про дитячу
долю Б.Грінченком можна вважати намір автора як педагога створити умови
для виховання школярів засобами художнього слова, власний життєвий
матеріал.
Порівнюючи зазначені твори, слід наголосити на їх жанрових
особливостях, оскільки це визначає їх будову, обсяг, ідейно-тематичну
спрямованість, кількість персонажів тощо. “Діти підземелля ” за жанром –
повість, тоді як “Грицько” та “Украла” – оповідання. Останні менші за
обсягом, мають менш розгорнутий сюжет, меншу кількість героїв, інше.
Зазначені особливості по-різному впливають на розкриття проблеми
батьків і дітей у творах. Оповідь в «Дітях підземелля» ведеться від першої
особи. “Оповідач згадує про себе – дитину, – такий прийом дозволив
В.Короленку не приховати нічого з юнацьких образ і в той же час подивитися
на них очима дорослого ” [8; 46].
Центральним образом є сам оповідач – Вася, через знайомство з яким
чіткіше розкриваються характери тих, із ким йому довелося спілкуватися.
Сам хлопець постає самотньою й покинутою дитиною, якій забороняють
гратися навіть із рідною сестрою: “Я любил ее страстно, и она платила мне
такой же любовью… Всякий раз, когда я начинал играть с нею,… старая
нянька… немедленно просыпалась, быстро схватывала мою Соню и уносила к
себе, кидая на меня сердитые взгляды” [10; 225]. Батько взагалі забув про
існування сина і ніяк не впливав на його виховання: “Моя мать умерла,
когда мне было шесть лет. Отец, весь отдавшись своему горю, как будто
совсем забыл о моем существовании” [10; 204]. Таке ставлення до нього
надавало хлопцеві повну свободу дій, тому він шукав нових знайомств і
заприятелював із дітьми “поганого товариства” – Валеком і Марусею.
Твори Б.Грінченка невеликі за обсягом, описів мало, сюжет
заснований на одному епізоді з життя героїв. Особливістю оповідань
«Грицько» й «Украла» є оптимістичне заключне слово автора, який
сподівається, що в майбутньому герої його творів не повторять ні власних, ні
чужих помилок, зроблять належні висновки.
Таке пафосне завершення характерне і для “Дітей підземелля”, де
Короленко наголошує на тому, що юні Вася і Соня, переживши спочатку
смерть матері, а потім смерть маленької подруги, побачивши життя дітей-
злидарів, в майбутньому виростуть добрими, чуйними людьми,
задумаються над побаченим і будуть допомагати знедоленим.
Розглянемо, як у зазначених творах розкривається проблема знедоленого
дитинства. В оповіданні Короленка батько не міг після смерті дружини знайти
спільної мови зі своїм сином, уникав його, хоча сім’я й була благополучною, матеріально забезпеченою, батьки любили одне одного. Про це Вася говорить так: “И мало-помалу пропасть, нас разделявшая, становилась все шире
и глубже. Он все более убеждался…, что он должен любить меня, но не
находит для этой любви угла в своем сердце…” [10; 225]. Не знайшов
хлопець затишку в рідному домі, у власній родині. Не помічаючи сина,
поглинутий скорботою за дружиною, батько проте до сестри Васі Соні
ставився по-іншому: “Порой он ласкал мою маленькую сестру и по-своему
заботился о ней, потому что в ней были черты матери” [10; 204]. Підтримку,
розуміння, доброту, співчуття, любов знаходив Вася у дітей Тибурція і в
нього самого. І з вдячності хлопчик допомагав їм чим міг, підтримував їх.
Заради них Вася готовий був виступити проти батька: “В моей груди
навстречу его угрозам подымалось едва осознанное оскорбленное чувство
покинутого ребенка и какая-то жгучая любовь к тем, кто меня пригрел там, в
старой часовне” [10; 257].
Любов Васі до Тибурція і його дітей була взаємною. Тибурцій – цікава
особистість. З одного боку, він жебрак, якого бояться і який не має шансів
повернутися до нормального життя. З іншого, він добрий і люблячий
батько, людина з високими моральними засадами, здатна поважати закон.
Саме пан Тибурцій рятує стосунки Васі з батьком, жертвуючи при цьому
собою, оскільки він був нечистим перед законом.
У Васиному серці боролися дві любові: до батька, до родини і до
дітей підземелля; перемогла відданість у дружбі, вірність даному слову,
вміння бути другом. Саме це й врятувало його від самотності. Люблячи
батька, Вася боявся його і не міг зрозуміти його байдужості, холоду в
стосунках із сином. І тільки після знайомства з дітьми підземелля суддя
розкривається перед сином в іншому світлі: “Валек указал мне моего отца с
такой стороны, с какой мне никогда не приходило в голову взглянуть на
него: слова Валека задели в моем сердце струну сыновней гордости” [10; 238].
В оповіданні “Украла” батько взагалі не хотів турбуватися про дочку,
він був до неї байдужим. Олександра говорить: “У нас… у нас… нема чого
їсти… Батько нічого… не приносять з волості… усе пропивають…” [6; 33].
Проте якщо в повісті Короленка проблема стосунків судді з сином
вирішується, поміж ними налагоджуються нормальні родинні стосунки, то в
оповіданні Грінченка єдиною людиною, яка піклується про виховання
дівчинки, є вчитель.
На стосунках батьків з дітьми вельми позначається й бідність.
Змальовуючи нелюдське існування Валека й Марусі під землею, постійне
голодування, холод, відсутність сонячного світла, Короленко наче пояснює,
чому Валек (та й Драб теж) змушений красти, проте ні це, ні любов
Тибурція не рятує Марусю від смерті.
Схожою є ситуація в творі “Украла”, де психологічно точно
описується стан дівчинки, яка через постійне почуття голоду змушена була
вкрасти у своєї подруги хліб.
В оповіданні “Грицько” бідний і часто голодний Семен через заздрість
та недоїдання наважується силою відібрати бублика у сусідського хлопця. У “Дітях підземелля” зразком батьківського піклування про дітей виступає Тибурцій Драб, який, будучи жебраком, турбується про своїх
дітей і хоче, щоб у них були хоча б миті щасливого дитинства, адже
щасливого майбутнього він їм не може забезпечити: ”…Он отзывается о
Тыбурции, точно о товарище, я спросил: “…Он тебя любит?”, “Да,
любит…Он постоянно обо мне заботится, и, знаешь, иногда он целует
меня и плачет…” [10; 237]. Драб єдина яскрава постать серед жебраків,
представників “поганого товариства”, що були викинуті на узбіччя
суспільного життя. Він не втратив своєрідної гідності, своєї особистості,
був морально сильною людиною, індивідуальністю, зумів вижити сам і
намагався врятувати своїх товаришів від скитальницького життя, очоливши
їх.
У Грінченковому оповіданні такою батьківською відданістю
відзначається Мотря (“Грицько”), мати Семена, бідна самотня жінка (тому
зла, сварлива), котра готова до бійки, щоб захистити дитину: “Вона
страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати” [6; 45].
Найбільше в світі Мотря любить свого сина. Вона не відчуває співчуття до
оточуючих її людей, бо ці люди не співчувають їй. Матері Грицька у творі
припадає не багато авторської уваги. Натомість батько замальовується як
врівноважена, мудра, справедлива людина, особистість. Він розуміє
причину похмурого настрою Семена й Мотрі: “Якби вони не були такі
вбогі, то, може, не були б такі злі ” [6; 44]. Цей образ нагадує суддю у
творі Короленка, який так само розуміє всю складність життя жебраків і
співчуває їм.
Взірцем вихователя виступає Василь Митрович (“Украла”), який щиро
любить своїх учнів і вірить у їхню щирість і невинність: “Не думай, що ми
всі хочемо нападатися на тебе. Нам треба тільки знати правду. Може, це
ще й не так, як кажуть, та й я думаю, що не так” [6; 32]. Олександра,
від природи добра, щира, сором’язлива, з почуттям справедливості
дівчинка, під дією зовнішніх чинників здійснює злочин, за який одразу ж
була засуджена. Вона не намагається заперечувати своєї вини (як і Валек,
який також украв , щоб прогодуватися), а кається у скоєному. Це приходить і
відбувається під впливом Василя Митровича – людини доброї,
співчутливої, здатної зрозуміти. Відданий своїй справі, учитель уміє знайти
підхід до дітей, має на них великий вплив.
Обидва письменники лаконічно, але дуже влучно змалювали
зародження і розвиток такої людської якості у героїв, як доброта. Зокрема,
Грицько рятує хлопця, який не тільки хотів відібрати в нього бублика, а й
ударив його ні за що. В юному віці герой зумів визначити для себе
пріоритети, був готовий пожертвувати собою заради ближнього. Добрі
душею й однокласники Олександри, які перейнялися долею дівчини.
Безумовно, почуття доброти й відданості переповнювало серце Васі, який
допомагав дітям з «поганого товариства» чим міг, підтримував їх. Заради
них він готовий був навіть виступити проти батька. Проблема життя і смерті також у певному відношенні визначає
стосунки між батьками і дітьми. Короленко говорить про смерть матері Васі,
котра залишила світ у досить молодому віці. Вася так згадує прощання з
матір’ю: “Когда она, вся покрытая цветами, молодая и прекрасная, лежала
с печатью смерти на бледном лице, я, как зверь, забился в угол и
смотрел на нее горящими глазами, перед которыми впервые открылся весь
ужас загадки о жизни и смерти” [10; 224]. Саме ця страшна подія
визначила подальшу долю стосунків між батьком і сином, які спочатку
віддалилися один від одного на неможливо величезну відстань, майже прірву, а
потім зуміли зблизитися. Пізніше головному героєві і його сестрі ще раз
довелося пережити біль утрати, коли померла Маруся. Це не могло не
вплинути на стосунки між братом і сестрою і між Васею й батьком, на
формування дітей як особистостей, на батьківське зростання, становлення
судді як справжнього батька. Тільки після смерті Марусі батько Васі зумів
упустити сина в своє серце, адже в своїй сім’ї вони обидва пережили таку ж
трагедію і біль утрати. Тепер пан суддя замальовується не тільки як
справедливий, розумний, чесний, порядний, шанований служник закону, але
й як люблячий батько.
Б.Грінченко лише натякає на присутність такого явища, як смерть, в
житті кожної людини. Так, Олександра могла померти від голоду, якби
вчитель вчасно не вирішив цю проблему. Міг би загинути й Семен, якби
Грицько його не врятував, до речі, також ризикуючи своїм життям:
“Грицько ледве плив. Хвилею відносило його від берега. Кілька разів
наливало йому в рота води. У нього вже не ставало сили, а надто ще й Семен
так страшенно тяг. Грицькові ноги почали спускатися вниз. Семен був
важкий, як каменюка. Грицько стулив рота: вода вже сягала йому очей”
[6; 47].
Таким чином, в обох творах бачимо яскраво-правдиве змалювання
стосунків між батьками й дітьми, значення батьківської любові у
вихованні й формуванні дітей. Зазначимо, що прояв батьківської любові до
дітей залежить від багатьох чинників. І В.Г.Короленко, і Б.Грінченко
наголошують на тому, що виховання дитини великою мірою залежить від
сім’ї, саме тому, на наш погляд, в “Дітях підземелля” послідовно
порівнюються дві родини з різним виховним впливом на дітей.
Обидва письменники уважають, що поряд із сім’єю у формуванні
особистості активну участь бере учитель. Так, у Короленка в ролі учителя
виступив Тибурцій Драб, який разом зі своїми дітьми допомагає
головному герою розібратися в суспільних протиріччях, краще зрозуміти
свого батька. У Грінченка тільки завдяки шкільному вчителю Василеві
Митровичу (“Украла”) вирішується конфлікт. І в “Дітях підземелля”, і в
оповіданнях Грінченка велика увага звертається на два фактори
формування дитячої свідомості: вплив батьків та суспільне становище
дітей.

Література
1. Бялый Г.А. В.Г.Короленко. – Л., 1983. – 352 с.
2. Веркалець М.М. Педагогічні погляди Б.Д.Грінченка // Радянська
школа. – 1988. – № 2. – С.77 – 80.
3. Гейштор Л.К. Вблизи Короленко. – Полтава, 2001. – 264 с.
4. Гладышев В.В. “Анализ произведения можно окончить обсуждением
вопроса о том, что такое настоящая дружба” // Всесвітня література
в середніх навчальних закладах України. – 2000. – № 1. – С.8 – 11.
5. Гнізділова О.А. Педагогічний потенціал творчої спадщини
В.Г.Короленка // В.Г.Короленко – людина, громадянин, письменник.
ІV Короленківські читання: Збірник наук. праць. – Полтава, 2002. –
С.40 – 42.
6. Грінченко Б. Без хліба. Оповідання. – К., 1958. – 179 с.
7. Єфремов С. Б.Грінченко // Єфремов С. Історія українського письменства.
– К., 1995. – С.502 – 511.
8. Ивановский В. К свету // Семья и школа. – 1978. – № 7. – С.46 – 47.
9. Ковбасенко Ю. Філологічний аналіз оповідання Б.Грінченка “Украла”//
Дивослово. –1996. – № 2. – С.45 – 46.
10. Короленко В.Г. Собрание сочинений: В 5 т. – Л., 1989. – Т. 1. – 424 с.
11. Котов А.К. В.Г.Короленко. Очерк жизни и литературной
деятельности. – М., 1957. – 85 с.
12. Кривинская Л. Короленко и дети // Семья и школа. – 1953. — № 7. – С.9-
12.
13. Крутикова Н.Є. В.Г.Короленко та українська література. – К., 1955. –
25 с.
14. Лобага Н. Два світи дитинства у творі В.Короленка “Діти підземелля” //
Зарубіжна література. – 2003. – № 10. – С.11 – 12.
15. Меркулов О. До питання про особливості дітей, які залишились без
піклування батьків // Витоки. – Вип. 2. – Полтава, 2004. – С.89 – 90.
16. Філоненко С.А. Б.Грінченко. “Грицько”// Все для вчителя. – 2001. –
№ 29. – С.6 – 7.
17. Хропко П. Гуманістичний пафос дитячих оповідань Б.Грінченка //
Література. Діти. Час. – 1987. – Вип. 12. – С.69 – 79.

Анотація
У статті піднімається проблема стосунків батьків і дітей, і як її конкретне негативне вираження – тема знедоленого дитинства. Об’єктом дослідження стали твори двох видатних письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття: російського – Володимира Галактіоновича Короленка (повість «Діти підземелля») та українського – Бориса Дмитровича Грінченка (оповідання «Грицько», «Украла»). Наголошується на факторах, що впливають на формування дитини як особистості, а саме: суспільна ієрархія сімей, наявна кількість дітей у родині, освіта батьків, залежність дитини від характеру сімейних стосунків тощо. Все це і зумовлює становище дитини в суспільстві, її місце у соціумі, її долю. Ключові слова: проблема, дитина, особистість, сім’я, дитинство, батько, мати, вчитель, суспільство.

Аннотация
В статье поднимается проблема взаимоотношения родителей и детей, и её конкретное негативное выражение – тема обездоленного детства. Объектом исследования стали произведения двух выдающихся писателей конца XIX – начала XX столетия: русского – Владимира Галактионовича Короленко (повесть «Дети подземелья») и украинского – Бориса Дмитриевича Гринченко (рассказы «Украла», «Грицько»).  Внимание акцентируется на факторах, влияющих на формирование ребёнка как личности: общественная иерархия семей, материальное положение,  полная или неполная семья, количество детей в семье, образование родителей,
зависимость ребёнка от характера семейных отношений, другое. Всё это и обусловливает положение ребёнка в обществе, его место в социуме, его судьбу.
Ключевые слова: проблема, ребёнок, личность, семья, детство, отец, мать, учитель, общество.
Summary
In the article rises the problem of interrelation of parents and their children, and  its concrete negative expression is a theme of the one’s share childhood. The object of research became the works of two outstanding writers of the end of XIX – beginning of the XX centuries: Russian – Vladimir Korolenko (a story «Children of cave») and Ukrainian – Boris Grinchenko (stories «Stole», «Grits’ko»). Attention is accented on factors, influencing on forming of child as a personality: public hierarchy of families, financial position, complete or incomplete family, amount of children in family, education of parents, dependence of child of the character of family relations etc. All of these stipulate position of child in society, his
place in the social medium, his fate.
Key words: problem, child, personality, family, childhood, father, mother, teacher, society.

Категорія: Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.