Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Образ поета-дитини в поезії Б. Чичибабіна Зуєнко, М.О.

УДК 821.161.1 – 1.08

М.О. Зуєнко –
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри зарубіжної літератури

Образ поета-дитини в поезії Б.Чичибабіна

У російського поета Бориса Чичибабіна (1923-1994) була нелегка доля,
як і в більшості письменників-шістедесятників. Бути поетом, на думку
Б.Чичибабіна, означало бути вільним, безпосереднім у своїх почуттях і
емоціях, бути однаково щирим у житті і в поетичних творах, не зважаючи на
зовнішні перешкоди. Поету часто доводилось відокремлювати себе від
соціуму, замикатися у «власному світі»: перебуваючи у Вятлазі, під час
жорстокої критики та ніщівної цензури на його твори. Заради спасіння
власної душі він занурювався у «свій» світ – світ з улюбленими віршами
О.Пушкіна. Такий спосіб самоізоляції, ніби-то дитяча хитрість, але дозволив
поету вижити і лишитись «взаправдашним поэтом».
У ранній період творчості ліричний герой Б.Чичибабіна – поет-дитина,
у ньому уособлюється безпосередність, довіра, щирість. Герой, максимально
наближений до митця, з’являється в різних іпостасях: це поет, що розділяє
горе багатостраждального народу; це і філософ, який вірить у відродження
гармонії, у навернення людей до духовності; це і пророк, пером якого водить
Бог, його слово – могутнє, і він намагається поезією врятувати кожного; це і
смертна людина, яка прагне жити за правилами моралі, але водночас вона не
байдужа до земних проблем. Але, найперше у цьому переліку, поет – це
дитина, яка сприймає світ по-особливому, він захоплюється і дивується,
здавалося б, щоденному і буденному світу. Таким є образ ліричного героя на
ранньому етапі творчості Б.Чичибабіна.
Поэт – что малое дитя.
Он верит женщинам и соснам,
и стих, написанный шутя,
как жизнь, священ и неосознан. То громыхает, как пророк,
а то дурачится, как клоун,
Бог весть, зачем и для кого он,
пойдет ли будущему впрок [2; 32].
У вірші «Поэт – что малое дитя…», написаному в 1960-му році, Б.Чичибабін
замислюється над власним життєвим призначенням. Він актуалізує
пушкінське розуміння поета як пророка, разом з тим визначає нові риси
художника, котрий належить уже іншій добі.
Формула «поет-дитина» сягає доби німецького романтизму.
Уважається, що названа формула бере свій початок в епістолярному романі
Беттіни фон Арнім «Листування Гете з дитиною» (1835), яким
захоплювалися російські письменники. У романі розкрито дитячий світ у
листуванні тринадцятирічної закоханої дівчини до молодого поета. З даним
романом пов’язаний мистецький переворот у художньому баченні людини. У
попередні літературні епохи митці не приділяли значної уваги дитині.
Наслідуючи канони античності, письменники-класицисти вважали дитину
недосконалим творінням, потворним, оскільки вона за недовершеністю
форми тіла не відповідала античному ідеалу краси. У ХVIII столітті, коли
панував культ розуму, дитина уважалась за віком ще не розумною істотою,
тому теж не становила особливого інтересу для письменників-просвітителів.
Доcлідниця творчості Б.Чичибабіна С.Буніна зазначає: «У ліриці
Б.Чичибабіна сукупність рис із загальним значенням «дитячість» (наївність,
безпосередність, чистота душі) є мірилом істинності поета. Це відображено у
віршах, присвячених улюбленим поетам-сучасникам: Пастернаку, Маршаку,
Еренбургу» [1; 22].
Ураховуючи зауваження С.Буніної, можна здійснити спробу розкрити
структуру образу поета-дитини у двох групах віршів: 1) вірші-посвяти, у
яких Б.Чичибабін виводить образ зразкового поета, звертаючись до поетів
сучасників; 2) вірші, в яких втілено дитячі відчуття, переживання, сни. Складовими образу поета-дитини, який часто ототожнюється у віршах з ліричним героєм, є пантеїстична віра у силу природи, фольклор, дитяча
безтурботність, пустощі, пора літніх канікул. Б.Чичибабін по-своєму
розкриває дитяче світосприйняття. У віршах він увесь час повертається до
світлих образів з дитинства, а ліричного героя називає «в недобрый мир
забредшее дитя».
Дитинство Б.Чичибабіна і його сестри Ліди було безтурботною порою.
Б.Чичибабін народився в м.Кременчуці, де часто проводив літо. Зі спогадів
сестри стає відомо: «… Борис был обыкновенным ребенком, он рос как и все
дети: играл во дворе, катался летом на велосипеде, а зимой на лыжах, играл с
ребятами в снежки. Летом мы целой компанией ходили купаться на
Северский Донец» [1; 380].
Спершу звернемось до ліричного героя поезії Б.Чичибабіна – поета-
дитини. У вірші «Дождик» (1954) ліричний герой як дитина радіє дощу,
розмовляє з ним, припрошує його, як у дитячому віршику.
Нивы, пастбища, леса ли
стали рады, что мокры,
в теплых лужах заплясали
скоморохи-комары.
Лепестки раскрыло сердце,
вышло солнце на лужок –
и поет, как в дальнем детстве,
милой родины рожок [2; 39].
Картина світу ранньої лірики Б.Чичибабіна має ряд особливостей, що
зближують її з міфологічним ритуальним сприйняттям, яке відповідає
дитячому ігровому способу пізнання дійсності. Активізуючи просторово-
територіальний компонент через символіко-міфологічний пласт культури,
автор наголошує на найдавніших зв’язках людини й землі, людини йприроди. Все, що є природнім, ідеальним і неповторним стає дитячим. Це можемо прочитати у вірші „Вечная музыка мира любовь”:
Рядом с любимой, с ромашкой во рту,
всею судьбой прожитой
кланяюсь ласке, дарю доброту,
пренебрегаю враждой.
Доченька дождика, смейся и верь,
ветром в ладонях владей.
Сосны, как сестры, звенят в синеве.
Солнце вселилось в людей [2; 50].
У віршах письменника часто зринають образи з дитинства – атмосфера
свята, зимової казки, літнього купання в річці. Так, у вірші «Во мне
проснулось сердце эллина…» Б.Чичибабін відтворює свої дитячі
переживання. Митець потягом усього життя зберіг переживання радості літа.
Люблю мальчишек, закопавшихся
в песок на теплом берегу,
и – каюсь – каждую купальщицу
в нескромных взорах берегу [2; 47].
У зрілому віці Борису Чичибабіну була доступна одна з привілеїв
дитинства: здатність сприймати реальність як фантастичне і фантастичне як
реальне [2; 100]. Так, у вірші «Элегия февральскому снегу» образ снігу
належить двом світам – природному й казковому– відповідно до народних
вірувань. Сніг, за повір’ям, виникає з дощу або пари, яка виходить з димом та
зберігається на небі ангелами-дітьми. Коли скупчуються особливо великі
запаси снігу, вони скидають його на землю, прочищаючи собі шлях.
Найбільш показово даний образ розкрито у вірші „Элегия февральского
снега”. Жанр передбачає журливий зміст. Художній час – лютий, прощання з
зимою. Але за змістом вірш є дифірамбом, хвалою зимовій феєрії. Лише в
деяких строфах виявляється елегійний характер вірша. Образ снігу в поезії Б.Чичибабіна втілює божественне начало, хурделиця – недобре, опівнічне, лихе. Образ снігу створюють епітети „детски чистым”, „райски
непорочным”, „снежным”, „золотой”, „белый”, „святый”, „свежий”.
Вертикальна композиція вірша втілює думку про оновлення й очищення
світу. З контексту вірша словосполучення «детски чистым», «райски
непорочным» складають один синонімічний ряд.
Вышел срок метелицам полночным,
и к заре, блистая и пыля,
детски чистым, райски непорочным,
снежным снегом устлана земля [2; 282].
Античний міф про народження Афродіти, богині краси, відчувається в
четвертій строфі. Поєднання різдвяного мотиву з античним створює новий
сюжет про божественне народження снігу, зимового сніжного ранку,
засніженої чистої землі – різдвяної дитячої казки.
Это мир, увиденный впервые,
детских снов рождественская вязь,
это сказка утренней Марии,
что из этой пены родилась… [2; 282].
Спираючись на античність і християнство, Б.Чичибабін утверджує думку про
те, що людина від споглядання цієї краси здатна пережити катарсис, зцілення
красою. Період зимового снігопаду порівнюється митцем з миттю благодаті,
красою, яка може врятувати світ.
Знать, и нам виденья не случайны,
и на миг забрезжит благодать,
знать, и мы достойны нежной тайны,
что вовек живым не разгадать… [2; 283].
За два роки до смерті, у віці 69 років, Б.Чичибабін пише вірш
«Взрослым так и не став…». У вірші тричі повторено перший рядок«взрослым так и не став…», митець свідомо відмежовується від жорстокості, неправди, насильства, яке панує у світі дорослих:
Взрослым так и не став, покажусь-ка я белой вороной.
Если строить свой храм, так уж, ведомо, не на крови.
С той поры живу на земле неодухотворенной,
я на ней прохожу одиночную школу любви [2; 265].
Стильовою особливістю творення образу поета-дитини у ліриці
Б.Чичибабіна займає психологізм. Предметом поетичного відтворення є
динаміка думок, емоцій, уявлень, бажань тощо. Митець переключає увагу з
деталей подій зовнішнього світу на почуття чистої душі. Він драматизує
лірику, поглиблює її психологію, збагачуючи реалістичну природу віршів.
Говорячи про процес написання віршів, Б.Чичибабін підкреслює, що
цей акт творіння є радісним, безпосереднім: «Вот почему поэту труднее,
тяжелее, ответственнее, чем прозаику или любому другому художнику: его
стихи, его творчество должны подкрепляться биографией, жизнью, судьбой.
Но и легче, но и радостнее: ничего не надо придумывать, ничего не надо
сочинять, и в самом писании стихов уже награда, уже праздник. Если стих
пойдет – он пойдет, если его нет – его ничто не заставит быть» [2;13]. Він
проти готових формул у складанні віршів: „Ведь когда человеку больно, он
забывает о мастерстве. Когда он кричит от боли, он не думает, чтобы этот
крик был красив. Хотя, с другой стороны, и крик в настоящей поэзии
недопустим, и красота, та самая, которая мир спасет, в ней абсолютно
необходима. Тут все полно противоречий, все – тайна и чудо, все держится
на грани, тоньше лезвия бритвы, и грань эту переступить нельзя” [1; 248]. На
думку Б.Чичибабіна, поет має боротися зі штампами, він не повинен
наслідувати, а творити нове. Він розумів поезію як дар і основним її
завданням уважав творити добро.
Значну частину у творчому доробку митця займають вірші-посвяти.
Г.Померанц в листах до Б.Чичибабіна відзначив жанрові пріоритети митця: „Вы искренни и ищете искренней дружбы скорее, чем восхищения, и Вас тянет к жанру „Послания к друзьям”, а не к оде, скажем, и только любовь
вызывает Вас на сонеты” [1, с.150]. Для вірша-посвяти, вірша-дружніх
послань автор обирає різні форми: сонета („Сонет Марине”), вірша-подорожі
(„Путешествие к Гоголю”), молитви („Молитва за Мыколу”). У даних
жанрових формах Б.Чичибабін акцентує увагу не на зображенні, а на
вираженні, тобто відчуття переважає над зображенням. У художньому
просторі Б.Чичибабіна є чимало поезій, присвячених громадським діячам,
письменникам, акторам, художникам, друзям: О.Гріну, С.Єсеніну,
Л.Костенко, Ф.Кривіну, К.Паустовському, Д.Славичу, Л.Толстому,
Т.Шевченку та ін. Адресуючи вірші людині мистецтва, у поетичних рядках Б.
Чичибабіна з’являються слова: хлопчик, дитина, малятко. Микола Руденко –
«он – чистое дитя, и вы его не троньте» [3;104]. Леонід Пінський – «… у него
в гостях Шекспир,/ а глаза, как у ребенка» [3;63].
Для Б.Чичибабіна Богом був Пушкін. У вірші «Экскурсия в
лицей» (1974) митець символічно змальовує свій шлях до Пушкіна;
мандрівка коридорами ліцею, в якому навчався Пушкін, стала духовним
катарсисом для ліричного героя. Занурюючись в атмосферу пушкінської
епохи, він відчував дух поета: «Он плыл органом в хоре семисферном/ и
егозой сверстиками слыл» [3; 123]. Б.Чичибабін занурюється у світ дитинства
Пушкіна:
И нет причин – а мы с тобою плачем,
а мы идем и плачем без конца,
что был он самым маленьким и младшим,
поди стеснялся смуглого лица…[3; 123].
Ім’я Пушкіна для Б.Чичибабіна – це знак поезії, що врятує світ, а світло надії
запалено на свічці поета-дитини Пушкіна.
В ребячьем сердце нежность и веселье,
закушен рот, и щеки горячи…
До наших лет из той лицейской кельи
сияет свет мальчишеской свечи [3; 124]. Б.Чичибабін мав талант створювати із звичайних предметів місткі,
цілісні, глибинні образи, що сприяли емоційному осягненню світу й
спонукали розмірковувати про буття в спогляданні навіть звичайних речей з
допитливістю дитини. Митець щиро дивуєтся усьому тому, що спостерігає у
світі природи. Він захоплюється і милується цвітінню картоплі, горобцю,
кульбабі. Письменник своїми віршами прагнув звільнити людину від
„німоти” й „глухоти”, відкрити серця людей добру й впустити Боже світло,
тому він звертався до звичних образів, але зображував їх в іншому світлі, в їх
приналежності до Абсолюту, до Божого задуму, що відкриває читачеві новий
погляд на дійсність з позицій вічності.

Література
1. Борис Чичибабин в статьях и воспоминаниях. – Харьков: Фолио, 1998.
– 463 с.
2. Карась-Чичибабина Л.С., Бунина С.Н. Борис Чичибабин. Поэзия в
комментариях. Материалы к «Собранию стихотворений» Б.А.Чичибабина. –
Харьков, 2008. – 250 с.
3. Чичибабин Б.А. Стихотворения. – Х., 2005. – 320 с.

Анотація
У статті розглянуто образ поета-дитини в ліриці Б.Чичибабіна,
наголошується на складових образу, простежується його еволюція.
Виокремлено дві групи віршів, де з’являється образ поета-дитини: вірші-
посвяти письменникам сучасникам Б.Чичибабіна і вірші-спогади, де
розкрито дитячі емоції, переживання, сни, закарбовані дитячою пам’яттю.
Структуротворчим началом образа поета-дитини у ліриці Б.Чичибабіна є
автобіографізм. Ліричний герой несе в собі дитячі спогади поета, але за цієї
схожістю між ліричним героєм та автором не має тотожності, навпаки вони
ведуть складний діалог про час і про себе.
Ключові слова: образ, структура образу, мотив, проблема, тема, стиль,
лірика.

Аннотация
В статье рассматривается образ поэта-ребенка в лирике Б.Чичибабина,
уделяется внимание составляющим образа, анализируется его эволюция. Выделено две группы стихотворений с образом поэта-ребенка. К первой группе относятся стихотворения-посвящения писателям современникам. Ко
второй группе относятся стихотворения-воспоминания, в которых отражены
детские эмоции, переживания, сны. Структурообразующим началом лирики
Б.Чичибабина стал автобиографизм. Лирический герой несет в себе детские
воспоминания автора, но при всей схожести между лирическим героем и
автором нет тождества, наоборот, они ведут сложный диалог о времени и о
себе.
Ключевые слова: образ, структура образа, мотив, проблема, тема, стиль,
лирика.

Категорія: Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.