Українська мова: Словник-довідник. 1998. (Загнітко А. П., Познанська В. Д., Омельченко 3. Л., Мозгунов В. В. та ін.)

ВЛАСНІ ІМЕННИКИ

ВЛАСНІ ІМЕННИКИ – служать для індивідуалізації, позначення ок-ремих осіб чи предметів, виділених з ряду однорідних: Петро, Дес¬на, Сірко (кличка собаки). Вивченням власних імен займається спе-ціальна мовознавча дисципліна ономастика (гр. onomastike (techne)
– мистецтво давати імена). Отже, іменник належить до розряду влас-них назв за умови виконання ним ономастичної функції.
Ономастика об’єднує вужчі галузі відповідно до тих об’єктів, яким притаманні власні імена. Топоніміка (гр. topos-місце, опута-ім’я, назва) вивчає назви географічних об’єктів, антропоніміка (гр. anthropos – людина, опута – ім’я) – імена людей, зооніміка (гр. zoon
– тварина, опута – ім’я) – клички тварин, астроніміка (гр. astpon – зірка, опута – ім’я) – назви небесних тіл та ін. Кожна з цих галузей також поділяється на окремі складники. Так, у складі топоніміки виділяють: гідроніміку – назви водних об’єктів (Дніпро, Дунай, Прут), ойконімію – назви населених пунктів (Київ, Харків) та ін.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.