ВЛАСНІ ІМЕННИКИ — служать для індивідуалізації, позначення ок-ремих осіб чи предметів, виділених з ряду однорідних: Петро, Дес¬на, Сірко (кличка собаки). Вивченням власних імен займається спе-ціальна мовознавча дисципліна ономастика (гр. onomastike (techne)
— мистецтво давати імена). Отже, іменник належить до розряду влас-них назв за умови виконання ним ономастичної функції.
Ономастика об’єднує вужчі галузі відповідно до тих об’єктів, яким притаманні власні імена. Топоніміка (гр. topos-місце, опута-ім’я, назва) вивчає назви географічних об’єктів, антропоніміка (гр. anthropos — людина, опута — ім’я) — імена людей, зооніміка (гр. zoon
— тварина, опута — ім’я) — клички тварин, астроніміка (гр. astpon — зірка, опута — ім’я) — назви небесних тіл та ін. Кожна з цих галузей також поділяється на окремі складники. Так, у складі топоніміки виділяють: гідроніміку — назви водних об’єктів (Дніпро, Дунай, Прут), ойконімію — назви населених пунктів (Київ, Харків) та ін.