Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Концепт міста та ідентифікація Львова в епістолярному й поетичному доробку Л.Стаффа Циховська, Е.Д.

УДК 821.162.1:82-1

Циховська Е.Д.,
докторант,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

КОНЦЕПТ МІСТА ТА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЬВОВА
В ЕПІСТОЛЯРНОМУ Й ПОЕТИЧНОМУ ДОРОБКУ Л. СТАФФА

Ототожнення міста як місця дегенерації у польській літературі з’являється у
добу просвітництва. Романтичний мотив міської агломерації в образі Петербурга
зустрічається в «Dziadach» А. Міцкевича. Митці позитивізму у популярному тоді
жанрі повісті змальовували місто в натуралістично-реалістичних вимірах, приміром,
неприхована вбогість Варшави в «Lalce» Б. Пруса та у «Ludzie bezdomni» й
«Przedwiośniu» С. Жеромського, поезії «Mieszkańcy» Ю. Тувіма (мотив міста теж не
вирізняється позитивним описом). Частіше за все місто у польській, як і у світовій,
літературній традиції трактується негативно, представляючи як осередок небезпеки
для людини, символ її морального знищення, зла й убогості буття. Так, у сатирі
«Świat zepsuty» І. Красицького місто уособлює розпусту та безбожність, у повісті
«Granica» З. Налковської місто заявлене як світ здобування матеріальних речей, що
притаманне й «Ziemi Obiecanej» В. Реймонта.
У «Міфі про вічне повернення» М. Еліаде говорить про міф, за яким усе земне
має свій небесний прототип, крім некультивованих земель, невідомих морів і диких
територій, що уподібнюються до Хаосу: «Тому, коли відбувається проникнення на
ці території, тобто коли починають їхнє освоєння, здійснюють обряди, символічно
відтворюючі акт Творення, незаснований простір спочатку «космізується», потім
заселяється» [2, 22]. Саме у цьому контексті місто як упорядкований простір серед
диких необроблених земель стає у середньовіччі носієм святості посеред
небезпечного простору природи, як зазначає дослідниця М. Плішко: «Чітко
розміщене місто є поза площиною неспокійного простору страху (locus horridus),
воно, відділене і збережене, залишається в опозиції до диких і таких, що будять жах,
відкритих просторів природи» [7, 108]. У період міжвоєнного двадцятиліття міські пейзажі на сторінках поезії Л.
Стаффа з’являються не так часто, як змалювання природи. Зокрема міському тексту
присвячені вірші «Przechadzka niedzielna», «Popołudnie biednej niedzieli», «Jesień»,
«Wiec» і т.д. І. Мачеєвська зауважує щодо присутності мотиву міста у Л. Стаффа:
«…наскільки село є об’єктом піднесеності (навіть якщо поет описує його
розповсюджені, звичайні реалії […]), настільки місто, та «zbrodnia z kamienia»,
подібно як і у Тувіма – неодмінно представлене як осередок бідноти, убогості,
бридоти» [3, 38–39].
Ліричний суб’єкт Л. Стаффа поспішає вирватися з міста, протиставляючи
йому природу, якій без абиякого сумніву віддає перевагу (вірш «Smutek miasta»).
Широчінь та колористика природи, яку автор характеризує як «wolną przyrodę»,
стають в опозицію до сірості (епітет, який перейняв Ю. Тувім для опису міста) та
вузькості вуличок міста:
…śródmieście brudne,
Gdzie się w uliczkach wąskich, a gwarnych jak młyny
Brakiem tchu duszą domy: w wieczornej godziny
Smętek patrzę przez okno, jak podwórze, nudne…
Widzę czerwone dachy i szare kominy,
Które zachodnie słońce stroi w złoto złudne
Pod niebem szarym z dymu… A gdzieś, hen, są cudne
Błękity, szumne drzewa i wolne równiny [8, 752].
Перебуваючи у Козлові, Л. Стафф у листі до О. Ортвіна, написаному в формі
вірша, від 26.08.1899 р. вже тоді окреслює свою позицію щодо реляції «місто–
природа»: «Uciekłem z miasta, jak ze szkoły malec. / Więc niech z naturą mój duch się
zespoli…» [10, 19]. Зіставлення міста зі школою в такому разі приводить до логічного
продовження сприйняття природи як свята. Порівнюючи місто зі «школою», автор
акцентує на обов’язковості, програмовості, небажанні перебувати там, що
протиставляється до жаги втечі з нього, бажанню здійснити перехід до відкритого
простору природи, який, до слова, характеризується позбавленістю від правил, від
зобов’язань суспільного світу, одним з проявів яких і є інституція школи. Характеризуючи місто безжальністю, Л. Стафф у вірші «Obłoki w niebie» називає його «zbrodnia z kamienia» [9, 345]. Існування у місті знеособлює людей,
позбавляє їх індивідуальності й кольорів, конвертуючи їх у натовп, однотонну сіру
масу, «tłum szary, coświąteczna miast wielkich wysypka» [9, 563], яка підвладна
циклічності й повторюваності міського життя, замкненого на праці і будинках, і
врешті-решт приречена на повернення в «ciemne bramy swych domów jak w codzienne
smutki» [9, 564]. Місто Л. Стаффа не вміщує людей, воно є вмістилищем натовпу:
«Gdy mijam tłumy i domy» [9, 633], у місті в костьолі моляться не люди, а знов-таки
юрба: «Wieża nad te ściętych puszcz wznosi się wnuki / Szara jak tłum modlący się w
wnętrzu kościoła» [9, 344].
Г. Панчик акцентує на тому, що «в усій творчості поета немає жодного
прихильного речення про місто, про його цивілізацію» [6, 58], яке у Л. Стаффа є
антитезою села, і це видається дивним, пише дослідниця, через міщанське
походження митця. Причому саме рідне місто Львів несе на собі репутацію
стаффівської «нелюбові», що очевидно через численні обмовки в листуванні з
друзями й колегами, зокрема у листі письменника до О. Ортвіна від 25 березня 1900
р., де поет ділиться враженнями після хвороби: «…і якщо після двадцятиденного
суму за «виходом на вулицю» виходиш непогожим недільним ранком і бачиш, що
цей об’єкт суму є насправді таким сірим, брудним, одноманітним, нестерпним, що
то врешті-решт завжди тільки Львів, той мізерний, марний Львів – чи не здається
тоді тобі, що людину оминає будь-що – Європа… шедеври… культура… новини…»
[10, 26]. Кожен наступний епітет, яким наділяється Львів, негативніший за
попередній. Так, у листі до Антонія Мюллера від 2 лютого 1901 [1902] р. Л. Стафф,
перебуваючи у Львові, змальовує атмосферу міста однорідними епітетами: «У
Львові тихо, порожньо, монотонно й по-дурному» [10, 613]. Подібним настроєм
перейнятий лист Л. Стаффа до Вільгельма Фельдмана від листопада 1904 року: «У
Львові нічого нового. Глухо всюди. […] Останній шанувальник Львова (і єдиний), я
унікум, виняток і дивак під тим поглядом, відвернув від нього серце і спину. Ще
трохи й [Львів – Е.Ц.] не побачить мене» [10, 383]. Не менш гнітючий відгук про Львів дає Л. Стафф у листі від 27.06.1905 до
Владислава Оркана після поїздки в Італію: «Повернувся до Львову. Але не дано мені
ніде нагріти місця, особливо коли місто нині гаряче, пильне і смердюче, наче
чистилище, то розмірковую вже про втечу» [10, 359]. Вірш «Pęd» Л. Стаффа наче
доповнює зазначений лист, проводячи ту саму тему ескапізму – втечі з міста на
широкий простір природи: «Uciec miastu, / Wirowi obłędu, / W wolną przestrzeń! /
Tchu, tchu! Wichru! Pędu!» [9, 607]. І нарешті фраза на початку листа до Аврелії
Реймонтової від 21 квітня 1908 року більше не лишає сумнівів щодо ставлення поета
до Львова: «Пишу знову з найприкрішого міста на світі. Приїхав сюди на свята – які
також до найприкріших днів у році належать» [10, 622]. Загалом концепт міста
асоціюється у Л. Стаффа з втечею з міського простору, і йому завжди сусідить
дієслово «втекти».
Цікавим фактом є те, що в інших листах до О. Ортвіна, переважно написаних з
Варшави, Львів з’являється в зовсім неочікуваному ракурсі як місце – об’єкт суму,
місто омріяне: «Про Львів мрію…» (від 11.06.1923), «…Львів сниться, ним маримо,
багато нас таких» (від 20.01.1924 [! 1925]) [10, 171], «Як виберуся колись з
дружиною, про що часто мріємо, до нашого Львовка…» (від 7.09.1926) [10, 173].
Такі різночитання рецепції Львова потребують уточнення, оскільки залежать від
поділу сприймання концепту Львова автором, по-перше, на Львів як топос міста, що
включає в себе всі всезагальні еманації архетипу «міста», а цей архетип, як знаємо,
позиціонувався у Л. Стаффа негативно. По-друге, інша візія Львова у польського
митця пов’язана передусім як з місцем, а саме місцем появи на світ, Аркадії
дитинства, місцем – осередком людей і речей, близьких поетові. Тому, не
приймаючи Львів як місто, Л. Стафф прив’язаний до нього як до місця, що набуло
індивідуального статусу локусу sacrum. Це чітко відчитується в листі до Вільгельма
Фельдмана від 8.08.1903: «Перебуваю два дні, як у Львові після повернення з села.
Львів пустий, дивне, пророче, видається мені «рідне гніздо» – але покладаю надії на
всесильний час, який і почуття контрасту пом’якшити зуміє, а може дозволить знову
зрадити богам родинного граду» [10, 376]. Л. Стафф, прославляючи працю селянина та засуджуючи розваги у містах,
продовжує опозицію «дика людина» – «людина цивілізації» Ж.-Ж. Руссо,
приходячи, як і французький мислитель, до глобальнішого протиставлення – Село-
Місто/Природне-Штучне: «На той час, коли розвивається й досягає розквіту
промисловість і ремесла, зневажений землероб, якого обтяжують податки, необхідні
для підтримки розкоші, вимушений проводити свої дні між працею та голодом,
залишає свої поля і відправляється в міста в пошуках хліба, що його він мав би туди
доставляти. Чим більше столиці засліплюють бездумні очі народу, тим більше слід
було б сумувати душею за покинутими селами, необробленими полями та великими
дорогами…» [1, 104].
Безумовно, місто дає поету натхнення вже своєю протилежністю до природи
та села: перебуваючи у місті фізично, Л. Стафф духовно прагне до «натурального»
простору, і саме продуктом цих прагнень насичені вірші, натомість простір міста
змальовується рідко, ним автор користується частіше як медіативним/перехідним
простором з «ucisku miasta» [8, 839]. Уродженець Львова, він біжить з міста до
природи, щоб творити. Зокрема, про це він пише у листі до О. Оркана в червні 1903
р.: «Знаходжуся у Львові після вируючого паризького круговороту й одного тільки
зараз хочу: села, села! Поремби, Поремби! Я зараз повний, роздутий як виразка
перед вибухом, набраний різним змістом, і прагну тільки працювати» [4, 45].
Будучи родинним містом Л. Стаффа, Львів також представлений образом
будинку, який ставить нас перед дилемою: існуючи як місце замкненого простору,
він при тому, що виконує функцію відгородження, не сепарує зв’язок людини зі
світом, оскільки простір дома є простором особистим, залежним від нашої волі.
Проте простір будинку не ототожнюється у Л. Стаффа з образом «щасливого
простору» (Г. Башляр), на відміну від цього ж образу в його останніх збірках, де дім
письменника з’являється у подробицях опису речей кабінету поета. Таке тлумачення
дома раніше або зовсім не вживалося, або не спостерігалося в таких масштабах.
Асоціюючись із розумінням скороминущості земного життя й роздумами над
метафізикою світу, це нове впровадження топоса дому свідчить про його осягнення
Л. Стаффом як вмістилища індивідуальної пам’яті поета, вмістилища його доробкуу вигляді нотаток, книжок як речей, що розкривають його особистість. Отож дім набуває цінності як вмістилище речей, що свідчать про життєві надбання і характер
діяльності їхнього хазяїна. Простір дома тепер не розширюється до простору
зовнішнього світу, він тепер набуває не розлогості у фізичному просторі, а
метафізичної глибини іншого світу через розмірковування Л. Стаффа.
Асоціювання реляції «дім – робочий кабінет», а через це її узагальнення до
«будинок – творчість», приводило Л. Стаффа до наступної ланки асоціювань:
замкнений простір є для письменника уособленням поневолення, але добровільного
ув’язнення у тісному просторі будинку заради процесу творчості, натомість вихід з
простору будинку означає набуття волі, як видно з наведеного К. Макушинським
випадку: «після довгого, болісного перебування у своїй львівській халупці, в якій
кував безсмертні рими, виходив на ясний божий світ, напівпритомний, щоб
розвіятись та проголосити бунтівне волання Виспянського: «Поезіє, геть, є
тираном». Бунтівник шалів кілька днів, а певної миті з’являвся його демон і ніс його
знову до тієї халупки над кондитерською батьків і вкладав перо в його дрижачу
руку» [5, 307]. Таким чином, реляція «замкнений-відкритий» простір реалізується у
Л. Стаффа традиційно, маючи семантику, хоча й умовно, «неволі–волі».
Для Л. Стаффа сни і мріяння стають взаємозамінюючими синонімами, що
йдуть в асоціативній парі передусім з поняттям «активізм». Вони як своєрідний
ескапізм від існуючої ситуації немочі – класичного спокою самої постаті Л. Стаффа.
Якщо на початку своєї творчості Л. Стафф шукає краси в далечині, десь «там» поза
відомим йому світом, у пошуках пригод на невідомих землях, то згодом цей пошук
реалізується модальністю «тут», втілюючись у поетиці повсякденності,
францисканським замилуванням речами та істотами, що належать до
навколишнього середовища. Як неодноразово спостерігаємо в віршах Л. Стафф, для
нього важлива не мета подорожі, а сама подорож життям. Однак не слід забувати
про францисканські настрої Л. Стаффа: при тому, що він знаходив щастя в дорозі,
стаффівська філософія вічного мандрівника не сходиться у своїх поглядах з
концепціями прагнення до пригод А. Рембо та Дж. Конрада. Враховуючи класичну
освіту Л. Стаффа, обізнаного з найкращими зразками мистецтва і літератури відантичності й далі, а також враховуючи знову-таки францисканську вмотивованість письменника, він не міг реалізовуватися, залишаючись на одному місці. Як Всесвіт
постійно змінюється, перебуваючи у вічному русі, так і Стафф, подібно до його
«ментора» Св. Франциска, як справжня людина Всесвіту повинен не відставати від
цього руху. Не пригоди манять Л. Стаффа, а рух Всесвіту поглинає його.
Перебуваючи довгий період часу у Львові, Л. Стафф звичайно зміг би
споглядати навколишній світ, але як він міг судити про нього, якщо бачив би тільки
один бік світу, а сама можливість різнобічного світобачення була б неможлива.
Залишившись у Львові, Л. Стафф ризикував підпасти під течії і настрої епохи
(декаданс, меланхолія тощо), а відкриваючи великий світ, він мав можливість
знайти себе в різних, ще тільки формуючихся течіях.

Література
1. Руссо Ж.-Ж. Рассуждения о происхождении и основаниях неравенства между людьми //
Руссо Ж.-Ж. Трактаты / Подг. В.С. Алексеев-Попов, Ю.М. Лотман, Н.А. Полторацкий /
Отв. Ред.. А.З. Манфред. – М.: Наука, 1969. – C.31–108.
2. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость / Пер. с фр. Е.
Морозовой (1, 2 главы), Е. Мурашкенцевой (3, 4 главы). – СПб.: Алетейя, 1998. – 249 c.
3. Maciejewska I. Leopold Staff [wybór prac i korespondencja]. – Warszawa: Państwowy Zakład
Wydawnictw Szkolnych, 1965. – 283 s.
4. Maciejewska I. Leopold Staff. Lwowski okres twόrczości. – Warszawa: Państwowy Instytut
Wydawniczy, 1965. – 345 s.
5. Makuszyński K. Olimpijczyk na wesoło // Księga pamiątkowa ku czci Leopolda Staffa / Zebrali i
przygotowali J.W.Gomulicki i J. Tuwim. – Warszawa: Związek Zawodowy Literatów Polskich,
1949. – S.307–312.
6. Pańczyk H. Ze studiów nad liryką Leopolda Staffa. – Poznań: UAM, 1960. – 91 s.
7. Pliszka M. Miasto, wyobraźnia, tekst. Glosa do «Pochwały Krakowa Stanisława Ciołka» //
Paradygmat pamięci w kulturze: prace dedykowane Antoniemu Czyżowi / Red. Andrzej
Borkowski, Marcin Pliszka, Artur Ziontek. – Siedlce: Siedleckie Towarzystwo Naukowe, 2005. –
S.103–113.
8. Staff L. Poezje zebrane. – W 2 t. – T.1. – Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1967. –
1147 s.
9. Staff L. Poezje zebrane. – W 2 t. – T.2. – Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1967. –
1033 s. 10. Staff L. W kręgu literackich przyjaźni: listy / Oprac. Jadwiga Czachowska, Irena Maciejewska. –
Warszawa: Państ. Instytut Wydawniczy, 1966. – 697 s.

АННОТАЦІЯ
У статті висвітлюється тема міста в творчості Л. Стаффа, що постає у нього в
протиставленні з природою, зокрема на матеріалі листування та віршів польського поета автором
статті з’ясовується особисте сприймання Л. Стаффом родинного міста Львова.
Ключові слова: місто, природа, опозиція, ескапізм, медіативний простір, топос будинку.

АННОТАЦИЯ
В статье освещается тема города в творчестве Л. Стаффа, появляющаяся у него в
противопоставлении с природой, в частности автором статьи на материале переписки и
стихотворений польского поэта выясняется личное восприятие Л. Стаффом родного города
Львова.
Ключевые слова: город, природа, оппозиция, эскапизм, медиативное пространство,
топос дома.

SUMMARY
The article outlines the subject of the city in Leopold Staff’s creative work, that is represented in
contrasting with a nature, namely the author ascertains Leopold Staff’s personal attitude toward Lwow on
material of the Polish poet’s correspondence and poems.
Key words: city, nature, opposition, escape, mediatorial space, topos of the house.

Категорія: Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.