Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Художня модель ідеального світоустрою у роману Юрія Яновського “Майстер корабля” Кавун, Л.

загрузка...

Лідія Іванівна КАВУН
доктор філологічних наук,
Черкаський національний унверситет ім. Б.Хмельницького

ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ ІДЕАЛЬНОГО СВІТОУСТРОЮ У РОМАНУ
ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО “МАЙСТЕР КОРАБЛЯ”

загрузка...

У дослідженні здійснюється спроба інтерпретації роману “Майстер корабля” Юрія
Яновського через звернення до концепції “романтики вітаїзму”. Твір українського
письменника розглядається крізь призму філософсько-естетичної парадигми німецьких
романтиків.
Ключові слова: “романтика вітаїзму”, філософсько-естетична парадигма, німецькі
романтики.
Роман Юрія Яновського “Майстер корабля” донині є загадковим і ніби
малозрозумілим. Кожне покоління вчених береться за його осмислення з
новими силами, прагнучи обов’язково осягнути естетично-художню
парадигму твору згідно духовних засад свого часу. В ортодоксальній
радянській критиці роман Яновського трактувався в річищі соціалістичного
реалізму. А тому “зв’язувати” українського письменника з німецькими
романтиками не було потреби, тим більше, що авторська візія ідеального
стану суспільства в “Майстрі корабля” цілком “вписувалась” у
більшовицький дискурс прекрасного комуністичного майбутнього. Поза тим
художня парадигма казкового краю “мирної праці і гармонійно розвинутих
особистостей” [1, 188] Ю. Яновського ґрунтується на ідеї розвитку, яка була
засадничою в німецькому інтелектуальному житті аж до початку 20 ст.
(Ніцше, Шпенґлер). Яскравим свідченням цьому є художня образність
роману, філософський дискурс якої підводить читача до думки про спільність
творчих інтересів і пошуків, що існувала, зокрема, між українськими
“м’ятежними геніями” 20-х років минулого століття й німецькими
романтиками. Серед багатоманітності імпульсів, які Яновський сприймав від
західноєвропейської літературної традиції, дослідники найчастіше залишали
йому лише один – суто заперечувального плану. На жаль, тема ця не
розроблена в українському літературознавстві, хоч і маємо цікаві спроби
провести типологічні паралелі між романом ю. Яновського і творами О.
Гріна, Дж. Конрада у сучасних наукових дискурсах (М. Наєнка, В. Панченка,
М. Гнатюк та ін.). Метою нашої роботи є окреслення художньої моделі
ідеального стану суспільства в романі “Майстер корабля”. Ми прагнемо
розкрити на конкретному матеріалі спорідненість художнього моделювання
картини світу у творах “романтиків вітаїзму”, яскравим представником якого
був Яновський, з ідеями Фіхте, Шеллінга, Новаліса, Гердера, Шпенґлера.
Філософсько-естетичні принципи німецьких романтиків ми обрали як
методологічне опертя для нашого дослідження.
Проза українських “м’ятежних геніїв” покликана презентувати
читачеві погляд на такі кардинальні для письменників речі, як оновленнядуховного змісту людського буття, роль і сутність творчості у
цивілізаційному поступі, співвідношення мистецтва і дійсності тощо.
Багато роздумів про “велике покликання людини, жадання істини, як
основи мистецтва, про націленість його на майбутнє і необхідність боротьби
проти відсталості й патріархальщини в людській свідомості” [1, 190]
зустрічаємо у творі Юрія Яновського “Майстер корабля”. Є в ньому, як
відзначав В. Панченко, “та сама “романтика вітаїзму”, хвала життю, до якої
закликав своїми статтями М. Хвильовий (“Хвала життю” – так називається
одна з останніх, “італійських”, новел М. Коцюбинського)” [2, 297].
Кіномайстер То-Ма-Кі, що від його особи ведеться оповідь роману, все
своє життя присвятив великій справі творення культури нації, одного із тих
багатьох мікрокосмів, енерґією яких заряджається, запускається макрокосм-
людство – світова культура. “Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді
мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі,
боронячи життя й честь моєї нареченої. Її коси, як струмені, розлились по
землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі,
посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і
впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її
розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий
якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній
корабель. Культура нації – звуть її” [3, 30].
Ці рядки дуже показові для образного письма Юрія Яновського. Адже
символічність мислення у романі “Майстер корабля” відіграє основну
художню роль. Воно дає широкі можливості для оригінальних мистецьких
узагальнень, сприяє яскравому й естетично переконливому вираженню
глибинних буттєвих проблем, філософському дискурсу характеристики дій
героїв, їхніх почувань, устремлінь. Символічна вже сама назва твору:
майстер корабля – це творець нового світу. Символічне світло випромінюють
То-Ма-Кі і Сев, котрі намагаються не “загубити можливість шукати на землі
вогні й ставити їх на березі ріки в майбутнє” [3, 91]. У цих образах художньо
матеріалізується ідея вітаїзму, того імпульсу життя, що є невід’ємною
частиною світової гармонії; вони – “вічність”. Філософський підтекст
концентрується в метафоричному образі дзеркальця, яке говорить до То-Ма-
Кі: “Він (тобто Сев – Л.К.) такий, як і ви. Вам віддають розум і думки, ви
обоє виявляєте процеси, показуєте волю до здійснення, можете й
здійснювати, але не вам зупинити ті струмені, що їх ви викликали з надр” [3,
91]. Дзеркало відображає внутрішнє життя, сутність, душу людського Я. У
художньому світі Яновського реальне й уявне, ілюзорне – від мрій, надій до
конструктів мислення – зрівнюються у правах. Через метафору дзеркала
письменник намагається передати відчуття реальності зображуваного.
Для всебічного й масштабного висвітлення ідеї вічності людського
буття, творчого імпульсу життя автор роману “Майстер корабля”
використовує “багатошарове” просторово-часове компонування соціального і
мистецького матеріалу” [4, 73].
Тема й образ України постають у творі Яновського, окрім сучасноговиміру, ще й у вимірі прогностичному, набувають історіософського
характеру. З одного боку, у дискурсі роману прочитується теперішній час –
середина двадцятих років ХХ століття, коли То-Ма-Кі щойно приїхав до
Одеської кінофабрики. Автор конструює художню модель сучасності, “в якій
вбачає лише високі й прекрасні душевні прояви, залишаючи поза межами
свого художнього кругогляду всіляке “моральне розкладання”,
“карамазовщину” й “темні сили” [5, 275]. При цьому, мистецьки відтворена
картина будівництва спеціального корабля для зйомок кіно, в основі якого –
“море, корабель, наші матроси й нудьга за батьківщиною”, стає символом
здійснення утопії, яка починається негайно, зараз же. Яновський акцентує
красу творчої праці, що втілюється в образах Сева, Редактора, Богдана,
Професора, Тайах та ін. (з допомогою цих героїв розширюються просторові
межі роману), людей, які будують прекрасний Корабель – культуру нації.
Мотив, пов’язаний із “культурою”, охоплює кілька значень. Це й певна
історико-культурна доба, і натхнення, і творча еволюція, і творчість, як така,
і мистецтво загалом. З другого боку, автор “Майстра корабля” витворює
модель світу вищої досконалості – утопію – як можливу на реальній і
конкретній землі. Художник здійснює спробу сягнути далеких обріїв
майбутнього України – приблизно середини 70-х років ХХ століття. “Багате
досвідом життя лежить переді мною, як мапа моєї Республіки, – пише у своїх
мемуарах То-Ма-Кі. – Я бачу, як повиростали заводи і фабрики.
Розмножилися дороги. Вода ріки віддає свої мільйони сил. Коло плугів
працює веселий народ. Сонце смажить радісні обличчя. Армії дітей пищать
по садках, голосять, співають, сьорбають носятами, плачуть, сміються,
жують землю і поїдають трави … Безперервний, дедалі зростаючи й
зростаючи, пливе над Містом сигнал до роботи. Я чую безліч ніг, що топчуть
землю. Я бачу її всю – вогку і плідну, родючу планету Землю” [3, 161].
Як бачимо, ідеальний простір Міста постає кінцевим станом в
послідовній зміні часу. Означена буттєва парадигма має чіткі геометричні
форми концентричного кола. Структура міста в романному дискурсі
Яновського вимальовується, зокрема, зі слів 70-літнього То-Ма-Кі, який, щоб
викликати в уяві читачів – мешканців реально існуючого досконалого,
технічно розвинутого суспільства – картину колишнього людського буття,
проектує його на теперішні міські просторові координати: “Коли ви хочете
хоч приблизно уявити собі готель (а тепер таких готелів не будують – Л.К.) –
ви свою тиху санаторію, де спочиваєте два місяці на рік, перенесіть на ріг
Центрального Кільця та одного з радіусів. Там літають і грюкочуть під
вікнами поїзди. Ви виходите з будинку й переходите вулицю. Коли ви живете
на одному з Радіусів, ви потрапите на широкий бульвар, що йде серединою
радіуса. Коли ви живете на одному з Кілець – ви знову ж таки опинитесь на
бульварі – ширшому й затишнішому” [3, 14].
У “Майстрі корабля” реалізується одна із фундаментальних утопій, які
знає світова цивілізація. Пов’язується вона з локалізацією ідеалу у віддаленій
часовій перспективі та в далекому просторі. Таку модель просторової утопії
охарактеризував німецький дослідник Г. Гюнтер: “Симетрія геометричнихформ символізує ідеал досконалості, що не підлягає подальшому удосконаленню. Утопічне місто – це радіусний простір навколо сакрального
центра. Міський простір, його структура і об’єкти, що заповнюють місто,
наділені певним змістом і естетичними прикметами, але більш важливі їх
функції, які вказують на вище призначення. Прекрасне і корисне створюють
нероздільну гармонійну єдність. Це стосується не лише плану самого міста,
але й універсально-космічного контексту, в якому воно знаходиться” [6, 22].
Щоправда, самі ж “романтики вітаїзму” вірили в життєвість свого ідеалу й
заперечували утопічність ідеї в художньому її трактуванні. Яскравим
свідченням цьому є рядки з “Арабесок” Хвильового, де також фігурує
майбутнє втілене вобразі омріяного “азіатського Ренесансу”: “Синій вечірній
город. Азія. І я цього тут не бачу: ні проституток, ні чорної біржі, ні старців,
ні бруду. Я бачу: ідуть квакери – не ті, ХУІІ віку, а ці, сповідники світла,
горожани щасливої країни. І я вірю, я безумно вірю: це – не квадратура кола,
це – істина… ” [7, 318].
У спробі уявити картину досконалого людського існування в земних
умовах виявилось антропоцентричне світобачення письменників. На думку
Яновського, рух до ідеального світоустрою передбачає стан повного
духовного саморозкриття людини і злиття зі своєю вищою сутністю. Автор
роману “Майстер корабля” акцентує творчість як родову (природну) рису
людини. Така думка вкладається в уста Професора: “Людина – натура творча.
Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина
працюватиме так, як співає” [3, 119].
Наратив роману переривається рефлексіями художника про роль
творчого пориву, творчого імпульсу в будівництві світу вищої досконалості.
Яновського захоплює “та енергія й завзяття, упертість й хоробрість” [3, 118]
особистостей і їх здатність видобувати з людей надособистісну силу бажання
спільно працювати. Адже “радісна праця” – ознака творчості – не лише
приносить насолоду для душі, але й інспірує зрушення перспективи
досконалої цивілізації. “Така влада творчої роботи над людиною, що забуває
вона за втому і за їжу, і десь з’являються подвійні сили, почетверена енергія і
повосьмерена жвавість і веселість. Весела робота – це втіха і мета життя.
Коли кожне знає, куди прикласти своїх рук як каменяр знає, куди ляже
кожний камінець у стіні, – як радісно тоді жити й як жваво підносять людські
будівлі” [3, 112].
Утопія Яновського орієнтована як на суспільство, так і на особистість.
Звідси – творчість проголошується основним онтологічним, гносеологічним
й етичним чинником. Адже, згідно Шпенґлера, “душа художника подібна до
душі культури: вона – дещо, спрямоване до самоздійснення, дещо цілісне і
досконале, або, мовою древньої філософії, мікрокосм” [8, 167]. Тому у
дискурсі Яновського ідеальна людина, наділена виразним бажанням духовно
повного життя, реалізує творче начало у власному бутті й тим самим сприяє
удосконаленню світу. Ідеал письменника – гармонія, досконалість,
довершеність. Якщо То-Ма-Кі (а також Сев, Професор, Тайах та ін.)
уособлює сучасність, юність людського роду, то його сини – пілот Майк іписьменник Генрі – репрезентують у романі людей того уже збудованого ідеального краю (вони символізують зрілість людства), де законодавцем
виступає мистецтво, творча праця.
Герої Яновського закорінені в національний ґрунт, виявляють себе
духовними спадкоємцями гордого, сильного духом українського роду.
Минуле ж, попереднє буття, конкретизується у творі в образі
дев’яностолітнього діда. Його портрет, що увібрав в себе усю історію роду,
висить у То-Ма-Кі на стіні: “Він стоїть у садку, спираючись на палицю. Йому
не менше дев’яноста. … Він з однаковою гордістю стоятиме серед
велетенських машин, він стоятиме на палубі океанського корабля, що йде в
невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного
степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя Людини, суворі
риси завойовника, серце мандрівника” [3, 34].
Імператив, який виявляє портрет, це влада, воля, надсила уже
здійсненого, завершеного; у ньому вияскравлюється та основна риса, що
єднає всіх героїв твору – людяність людини, яка свій головний обов’язок
вбачає в тому, щоб міцно триматися рідної землі. Багато мандруючи світом,
сини То-Ма-Кі все-таки повсякчас вертаються до батька, в рідний дім, до
своєї землі, щоб припавши до цього джерела життя, почерпнути з нього сил,
оновитися, відродитися.
Яновський художньо втілює у своїх героях ідею розвитку людства в
напрямку вдосконалення. При цьому письменник звертається до мистецького
осмислення парадигми Фіхте-Новаліса про роль особистості в історії.
Зауважимо, що епоха “єнських романтиків” постійно існувала у свідомості
українських “м’ятежних геніїв” у вигляді міцного непорушного симбіозу. На
ґрунті цього симбіозу вони розробляли власну художню філософію. Отож
Фіхте стверджував, що не всі індивіди (він охоплював “тільки тих, які дійсно
є продуктом свого часу і в яких цей час виражається з найбільшою ясністю”),
взяті самі по собі, прийдуть до “віднайденого раю”. Адже “цілком можливі
випадки, коли в один і той самий час переплітаються і співіснують поруч
одна з одною в різних особах різні за своїм духовним принципом епохи” [9,
230]. Принаймні, означена парадигма в дискурсі Яновського виразно виявляє
себе в потрактуванні образів Майка і Генрі. То-Ма-Кі дає таку
характеристику своїм синам: “Мої сини як зима і весна. Старший – меткий і
проворний, як задерикуватий зимовий день. Молодший неврівноважений, як
весняна повінь. Його я чекаю побачити швидко з подругою, бо я відчуваю в
його рядках жіночі впливи” [3, 160].
Так, фіксуючи модерну ментальність на її переломах, зламах (То-Ма-Кі
зауважує: “Майк і Генрі одвідали мене на зламних точках мемуарів: коли
осінь зустрічається вночі з зимою і коли весна переборює зиму ” [3, 160] ),
вводячи її в історичний процес, Яновський осягає процес самореалізації
нового покоління української інтелігенції, яка входить у простір і
міфологізованого, й історичного діяння одночасно. Окрім цього, Майк
проявляє спонтанну, несвідому суб’єктивну чуттєвість, яка не збігається з
razio, з волею до здійснення, з традиціями гуманізму, з моральнимальтруїзмом – чинниками, що власне становлять зміст особистості Генрі.
Болісний процес народження індивідуальної людської самоцінності і стає
основним в авторському потрактуванні Майка. З образом Генрі у романному
дискурсі пов’язується тема “культуротворчої” діяльності. Мистецька
діяльність героя насамперед возвеличує його самого. Творчість Генрі неначе
опредмечує вічний потяг людини до свободи – до духовної повноти власного
буття. Він постає “реальним” зразком індивіда (автор уточнює, що герой –
письменник), який здатен “піднести” до себе “решту людей”. Генрі знаходить
вищу свободу на основі розуму, тобто повертається до вихідної точки –
світового розуму, але на вищій сходинці людського буття.
Утопія письменника зображується як єдність реального й ідеального,
окремого й цілого, партикулярного й громадського тощо і перебуває не в
минулому, а в майбутньому.
Його дискурс етики не обмежується індивідом, але і сягає суспільства.
Суб’єкт мистецького осмислення у “Майстрі корабля” не просто
індивідуальність, а громадянин світу. Тому в омріяній Яновським “ідеальній
країні”, коли творчість з’єднає людину, державу й Універсум і визначатиме
стосунки між ними, найвеличніший пам’ятник стоятиме людині-творцю: “На
скелі над морем поставим творця, … море й степи, встаючи із туману,
нестимуть йому і привіт, і пошану” [3, 142]. Саме молодший син То-Ма-Кі
виявляє себе володарем світу, людиною Планети. Адже у розумінні Генрі,
володар – це господар свої волі, оскільки влада є виявом романтичної
одержимості, далекоглядності, волі й духовної самодостатності. Звертаючись
до свого брата Майка, Генрі докоряє йому за невміння підпорядкувати свої
емоції розуму і вказує на необхідність самовиховання, формування власної
особистості. “Треба засвоїти раз назавжди”, – пише художник, – “що, стоячи
на місці, людина рухається назад. Завше відчувати на щоках вітер шляхів.
Бачити попереду просторінь. Не думати, потрапивши в пісок, що за піском
немає трави. В чагарникові знати, що шлях не перетято і попереду лисніє
бита путь. … Жага за просторінню! “Вперед!” – кричить твоя істота! Людині
не властиво стояти” [3, 141].
Тут устами Генрі сам автор виражає розуміння реалізації людиною
своєї родової сутності як творчої волі. Яновський акцентує необхідність
пізнання зовнішнього світу (імператив Гегеля) у поєднанні з процесом
формування власного Я (фіхтеанський підхід). Його герой є уособленням
ідеальної людини, яка свідомо формує власне життя, стосунки й особистість.
А тому для нього не існує проблеми відчуження, трагічної самотності; між
То-Ма-Кі і Генрі (а також Майком) існують близькі стосунки. Вони –
інтелектуали: сценарист, письменник. Їх насамперед приваблює можливість
спільних розмов. Діти бачать у батькові друга з багатим життєвим досвідом і
завжди знаходять можливість спілкуватися з ним. Навіть якщо їх розділяють
далекі моря й океани, голоси синів несуться до батька “з простору повітря
далеких морів, коли вони літають десь у широкому світі” [5, 275].
З філософського погляду Генрі (як і То-Ма-Кі та Сев) відповідає “ідеї
людини, як її задумала природа, а отже, й належить до світової душі, ентелехії, яка є невід’ємною частиною світової гармонії” [10, 227].
Впадає в око те, що авторське моделювання досконалої цивілізації у
“Майстрі корабля” збігається з ідеєю розвитку, “яка була утверджена як
продуктивний елемент у німецькому мисленні трактатом Й. Г. Гердера “Ідеї
до філософії людства” (1784 – 1792) і розвинена у філософії природи і
тотожності Шеллінга” [10, 209]. Згідно цієї філософії, “предтечею вищої
досконалості є сама природа, яка існує об’єктивно, самозароджується й
перебуває в безупинному розвитку” [10, 209]. Людина і її соціальна й
політична історія інтерпретуються у дискурсі Гердера як один із вищих,
закономірних етапів еволюції природи. Німецька утопія ґрунтується “на ідеї
універсальної цілісності, яка включає в себе людину, природу, Всесвіт” [10,
209]. Шеллінг наголошував на тому, що історія сприяє руху людини до
повного злиття з природою, але вже на іншому рівні, на якому природа
“повертає собі свою одухотвореність у своєму найкращому вияві – людській
свідомості і у відповідь наділяє людину всією нероздільною повнотою
чуттєвості” [10, 209]. Отже, така людина свідомо скеровує свою діяльність до
Природи, “тобто до своєї родової сутності як до мислимої повноти і
цілісності існування”[10, 209], і це означає досягнення гармонії, настання
ідеального суспільного буття.
Оспівана у романі “Майстер корабля” ідея творчості, духовного
зростання України, її суспільного поступу до ідилічного майбутнього ніби
дисонує з тим світовідчуванням, яке переймає художню прозу 20-х років ХХ
століття як цілість, з домінантою трагічного хаосу й абсурду людського
існування, тривоги за долю нації. Цей дисонанс очевидний. Але в ньому є
сенс, якщо витлумачити його у психологічній площині. Роман “Майстер
корабля” був для Яновського тугою за ідеалом, ностальгією за колишньою
красою і досконалістю суспільного буття людини, дарма, що вже відсутніми
у реальності, але незмінно принадними формами життя, нарешті емоційною
віддушиною у тогочасній задушливій атмосфері, певною психологічною
розрядкою, такими потрібними і такими природніми на той момент життя.
Крім того, включення твору Яновського у метатекст української прози 20-х
років ХХ століття, де превалювало надмірно натуралістичне відтворення
конкретики буднів, набуває характеру гри контрастів, зіткнення
контроверсійних начал. Письменник не стільки моделює уявне щасливе
інобуття суспільства у далекому майбутньому, скільки здійснює спробу
протиставити бездуховності своєї доби духовне іншобуття, акцентуючи
реальні можливості людської свідомості.
Отже, роман “Майстер корабля” Юрія Яновського – твір, що зібрав у
єдиний фокус і відобразив у художньому синтезі всі різноманітні художньо-
естетичні і морально-філософські устремління своєї доби й духовний досвід
епохи “єнських романтиків”. Авторська візія гармонійного світоустрою
ґрунтується на вічних ідеальних засадах (воля, творчість, самореалізація
особистості тощо). Її характерною особливістю є орієнтація на особистість,
на її гармонію зі власною родовою сутністю. Це найвища реальність, яка,
виростаючи з реальності природи, ніби відкриває для себе можливістьперерости в інші – духовні – виміри і тим самим перестає бути утопією.

Література
1. Наєнко М. К. Романтичний епос: Ефект романтизму і українська література. – К., 2000.
2. Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського “Майстер корабля” як літературна
містифікація /Упоряд. В. Панченко. – К., 2002. 3. Яновський Ю. І. Твори: В 5 т. – К., 1983.
– Т. 2 4. Семенчук І. Р. Юрій Яновський: Життя і творчість: Книга для учителя. – К., 1990.
5. Старинкевич Л. Юрій Яновський – Майстер Корабля // Патетичний фрегат: Роман Юрія
Яновського “Майстер корабля” як літературна містифікація / Упоряд. В. Панченко. – К.,
2002. 6. Цит. за: Голубков М.М. Русская литература ХХ в.: После раскола: Уч. пособие для
вузов. – М., 2001. 7. Хвильовий М. Г. Твори: У 2 т. – К., 1990. – Т.1 8. Шпенглер Освальд.
Закат Европы / Авт. вступит. статьи А. П. Дубнов, авт. комментариев Ю. П. Бубенков и
А. П. Дубнов. – Новосибирск, 1993. 9. Фихте И. Несколько лекций о назначении ученого.
Назначение человека. Основные черты современной эпохи: Сб. – Минск, 1998.
10. Шалагінов Б Б. “Фауст” Й. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія: До проблеми духовної
сутності людини в німецькій літературі на рубежі 18 – 19 ст.: Монографія. – К., 2002.

Лидия Кавун
ХУДОЖЕСТВЕННАЯ МОДЕЛЬ ИДЕАЛЬНОГО МИРОСТРОЕНИЯ
В РОМАНЕ ЮРИЯ ЯНОВСКОГО “МАСТЕР КОРАБЛЯ”:
В исследовании делается попытка интерпретации романа “Майстер корабля” Юрия
Яновского через обращение к концепции “романтики витаизма”. Сочинение украинского
писателя рассматривается сквозь призму философско-эстетической парадигмы немецких
романтиков.
Ключевые слова: “романтика витаизма”, философско-эстетическая парадигма
немецкие романтики.

Lidiya Kavun
THE VISION OF THE IDEAL STATE OF SOCIETY IS THE Y.YANOVSKI’S
NOVEL “THE MASTER OF SHIP”
The interpretation of Y.Yanovski’s novel “The Master of ship” is depicted in this article.
It is done through the conception of “vitaism’s romance”. The Ukrainian writer’s novel is
realized is the light of phylosophico-aesthetic paradigm of the German romanticists.
Key words: vitaism’s romance, phylosophico-aesthetic paradigm, the German
romanticists.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.