Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Пасивні дієприкметники у церковнослов’янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст. Білих, О.П.

Білих О.П.,
кандидат філологічних наук, доцент,
Кіровоградський державний
педагогічний університет

ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ У ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКІЙ МОВІ
УКРАЇНСЬКОЇ РЕДАКЦІЇ КІНЦЯ XVI – XVII СТ.

Метою пропонованої розвідки є з’ясування особливостей будови і
функціонування пасивних дієприкметників у церковнослов’янській мові української
редакції кінця XVI – XVII ст. Актуальність такого дослідження зумовлена
недостатністю вивчення церковнослов’янської мови загалом і її української редакції
зокрема, хоча інформація про це потрібна як для характеристики історії
церковнослов’янської мови, так і для створення повної картини розвитку
української літературної мови.
Матеріал для аналізу дібрано шляхом суцільного обстеження переважно із
стародруків кінця XVI – XVII ст. (список використаних джерел див. наприкінці
статті). У великих за обсягом пам’ятках обстежений не весь текст, а вибірки
розміром у 500 повнозначних слів. Із ОБ обстежено 100 таких вибірок, із ВВ, ТрЦв
та Тр – по 50.
Далі подаємо характеристику будови пасивних дієприкметників теперішнього
й минулого часів, а також загальну характеристику їхнього функціонування.
Пасивні дієприкметники теперішнього часу, хоча й становлять порівняно
невелику групу, не є рідкісними в розглянутому матеріалі (представлені 776
уживаннями, із них 415 повних форм, 361 – коротка). В українській літературній
мові цього часу вони використовувалися рідко [3, 259], більш поширеними були в
російських пам’ятках, писаних книжною мовою [5, 292, 294].
Утворювалися проаналізовані пасивні дієприкметники теперішнього часу від
основ теперішнього часу переважно перехідних дієслів недоконаного виду за
допомогою суфіксів -єм-, -ом-, -им-. Суфікс -єм- приєднувався до основ дієслів
першої дієвідміни на м’який або шиплячий приголосний: да знаема будетъ сила єго
ОБ, (3) 21 (2)*; Вмэстною wбъе(м)лютсz реченіz … /t внэ влагаемаz СмГр, 37; БGъ бо
поругаемъ не бываетъ ПКП, 176; А паирчи(к) на(д) писмены пишемы(й), oбw(х) (ь і ъ) силу
има(т) ЗизГр, 87. Якщо основа дієслова першої дієвідміни закінчувалася на твердий
приголосний, використовувався суфікс -ом- : отъ великой болезни ели и ходити,
ведомъ, можаше ЗапПМ, 69; храними да будутъ (сосуди) и блюдомы Тр, 17; wставлzше
бlженый келію свою, [не бэ бо ничто же крадома(г) в ней] ПКП, 168 зв. Суфікс -ом- має
також дієприкметник від нетематичного дієслова вэдати: се же быст(ь) вэдомо всему
граду Лим, 46 зв. Від дієслів другої дієвідміни дієприкметники цієї групи утворювалися за
допомогою суфікса -им-: страхо(м) велицэ(м) съдрьжими бzху ВВ,142 зв.; отъ враговъ
палимыя храмы огнь не вреди ЗапПМ, 164; наносимыz врагwмъ … напасти ПКП, 7.
Невеликою кількістю уживань в аналізованій групі представлені
дієприкметники від дієслів доконаного виду або перехідних. Форми, співвідносні з
дієсловами доконаного виду, не мають виразного часового значення і вказують на
постійну, позачасову ознаку (властивість) об’єкта: проклz(т) всzк(ь) творzй дэла гн7z с
небреженіемъ. яко не ток(ь)мо t цр(с)твіz изгоними бываютъ ВВ, (3) 113; Грэшаяй бо,
имъ же Богъ гнушается творитъ, каяйжесь, имъ же Богъ услаждается и умолимъ
бываетъ ЗапПМ, 175; єлегійскій стіхъ /выну мала иройскому припрzжемый пz(т)ма
степен(ъ)ми состоитъ СмГр, 493. Окремі з них ад’єктивізувалися і можуть бути
кваліфіковані як віддієслівні прикметники: нестяжаніе есть … всэхъ же
добродэтелей … неистощимый источникъ ЗапПМ, 172; симъ млъчанія
непобедимый зиждется градъ ЗапПМ, 171
Утворення, співвідносні з неперехідними дієсловами, не мають значення
пасивності і за семантикою дорівнюють активним дієприкметникам: Страсть реченій
/єсть реченіz измэна /мэры ради стихотворны бываемаz СмГр, 497; по wбычаю бываемое єй
случилосz (про роди) Тр, 35; Всz тварь измэнzшесz страхомъ, зрzщи тz на Кр(с)тэ
висима Хе7 ТрЦв, 204. Частину з них також, очевидно, можна вважати віддієслівними
прикметниками: с™аz Бц7е, М™и незаходимагw свэта Тр, 887; uпокоеваz єгw в(ъ)
нестарэемой жизни Тр, 608; сотворите себэ … сокровище неwскудэемое ПКП, 174 зв.
Пасивні дієприкметники минулого часу, хоча й представлені в розглянутому
матеріалі великою кількістю уживань, не є, на відміну від української мови XVI ст.
[3, 260], найчастотнішими дієприкметниками. В обстежених пам’ятках зафіксовані
як повні, так і короткі форми цих утворень, причому кількісно переважають короткі
(їх 1048 із 1785 усіх виявлених уживань дієприкметників цієї групи).
Утворювалися проаналізовані пасивні дієприкметники минулого часу від
основ минулого часу перехідних дієслів у переважній більшості випадків
доконаного виду за допомогою суфіксів -н- (-нн-), -єн- (-єнн-) і -т-. Суфікс -н- (-нн-)
приєднувався до основ на -а- або -э-(також на -є- із -э-): да не … пріидутъ необрэзаніи
сіи и посмэютсz мнэ ОБ, 190; всэмъ данымъ намъ t б№ заповэдемъ ВВ, 45; словом(ъ)
твоим(ъ) …, землz oснована бысть Тр, 403; рцы ей мною ти повелэнная ЗапПМ, 62;
всz повеле(н)наz єму t него uсерднw творzше, и къ повеленнымъ прилагаше ПКП, 97 зв.
За допомогою суфікса -єн- (-єнн-) утворювалися дієприкметники з основами
найчастіше на -и- суфіксальний та приголосний: их же въоруженыхъ противу себе прійти
слышаша ОБ, 259 (2); и тойжде естъ Христос Богъ въ вэки благословенный ЗапПМ, 139; wмраченіи w свэтэ Іоvдее, что не вэруете ТрЦв,16; гдэ погребенъ бысть Лазаръ;
ТрЦв, 11; иже въ всем(ъ) пострыженному t себе … Fеwдwсію поспэшествова ПКП, 75.
Крім того, суфікс -єн- (-єнн-) в розглянутому матеріалі, як і в
старослов’янській мові [1, 275], приєднувався до основ на кореневий голосний (за
винятком основ дієслів яти, клzти, начати, вити, пэти), на -ну- та на -оло-: не подобаетъ
мuжу покровеною главою молитисz ВВ, 104 зв.; забве(н) быхъ яко мертвъ ОБ, (3) 6;
Приноситъ же сz (отроча) матеріею uже wчищенною и wмывеною Тр, 26; въ лычаныхъ
обовенъ до полголеней и плетеныхъ обущехъ ЗапПМ, 86; єz же мужъ … uбіенъ бысть
ПКП, 179; се видэ поверженныz пре(д) враты дары ПКП, 170 зв.; руцэ … съгбеннэ имуще
Тр, 255; принудиша єго врачеве заколенаа вкусити Лим, 42 зв. Останній дієприкметник
зафіксований також із суфіксом -н-: закалани будутъ мл(д)нцы ТрЦв, 47.
В українській і російській мовах від основ на кореневий приголосний, на -ну-
та -оло- дієприкметники утворювалися частіше за допомогою суфікса -т- [3, 263; 5,
300; 2, 375], тому наведені й подібні форми становили особливість
церковнослов’янської мови. Причому ця особливість була, очевидно, достатньо
виразною й усвідомленою староукраїнськими книжниками, про що свідчить майже
повна відсутність однокореневих варіантів із суфіксами -єн- (-єнн-) і -т-. Виявлена
всього одна пара таких утворень: добродэтели …, в сей книзэ житій воспомzненнаz
ПКП, 7 нн – конецъ Епистоліи преж(д)є помzнутого Геwргіz ПКП, 95.
Суфікс -т- в розглянутому матеріалі характеризується відповідно меншою
продуктивністю, порівняно з тогочасними українською і російською мовами. Він
представлений невеликою кількістю дієприкметників від дієслів яти, пzти, пэти,
клzти, вити, начати (і похідних), а також від деяких з основою на приголосні: старецъ
нэкій … ятъ бысть якw разбой сотвори Лим, 48; Вэрую въ … БGа … распzта же за ны
Тр, 46; препэтый отцемъ, Госполи и Боже, благословенъ еси ЗапПМ, 164; Хощеши
ли tрещисz проклzтыz єреси Тр, 168; wбвитаго uкройми … Лазарz Ги … исторгнулъ єси
ТрЦв, 21; ємu (ж) і нн7э в(ь) дэло произвести, и съврьшити начатое ВВ, 1 нн; tврьзи ми
запертыz хранилища ОБ, 239; и никого же обрэте, точію … на налои … книгу, … на
немъ отврзъту ЗапПМ, 93.
Суфікс -єн- (-єнн-), приєднуючись до основ на суфіксальний -и-, викликав
усічення голосного, а також низку зумовлених палаталізацією чергувань
приголосних: губний//губний із -л-, д//жд, с//ш, ст//щ: внегда дасть възлюбленымъ
своимъ санъ ОБ, (3) 26; Умръщвленное наше грэхомъ єст(с)тво вземъ, … oц7у привелъ єси
ТрЦв, 624; И се лэствица uтвръждена на земли ОБ, 12 (2) зв.; uкрашенъ бысть Алvмпій
… oбразомъ … Иноческагw чина ПКП, 161; распростерши (завісу) на четырехъ столпэ(х) негниющихъ, и позлащеныхъ златомъ ОБ, 37 зв. Зрідка в обстежених пам’ятках фіксуються випадки, коли чергування в//вл відсутнє: повин(ь)ни крови иже t грэха
uмрщвеныхъ ВВ,7; лэчбу uязвеный, а не з(д)равый требуетъ ВВ, (3) 2; Уzзвенъ бысть адъ
ТрЦв, 237; Егда же всz сіz вещи (для хрещення) временнw пре(д)uготовены будутъ Тр,
19. Також зрідка представлені дієприкметники зі східнослов’янським чергуванням
д//ж, яке слід розглядати, очевидно, як уплив української мови: всzкъ же гра(д)
uтверженъ покоришъ мнэ ОБ, 254; Пр(с)ны и въ иже къ бu7 любви і uтверженыи въ
извэщеніи ВВ, (3) 174; распуженныz oвца, возвратишасz …, къ своему Пастыру ПКП, 7.
У старослов’янській мові дієприкметники із суфіксами -н- і -єн- мали одну
літеру -н-, однак уже в пізніх старослов’янських пам’ятках під упливом
прикметників на -ньнъ починають з’являтися дієприкметники з подвоєною -н- [1,
276]. Представлені вони, за спостереженнями дослідників, і в церковнослов’янській
мові східнослов’янської редакції XI – XIII ст. [4, 15], а також у пам’ятках, писаних
давньоруською літературною мовою [7, 262 – 263]. В українській мові др. пол.
XVI ст. такі дієприкметники зазвичай не мали подвоєння, хоча й форми з
подвоєнням не були рідкістю [3, 262 – 263]. У церковнослов’янській мові кінця XVI
– XVII ст. дієприкметники із суфіксами -н-, -єн- могли мати як одну, так і дві -н-,
причому подвоєння представлене не лише у повних формах, але і в коротких (з
ненульовими закінченнями). Загалом у розглянутому матеріалі серед повних форм
кількісно переважають дієприкметники з подвоєнням. Але в цьому відношенні
обстежені пам’ятки не однакові. В ОБ, ВВ, СмГр більше уживань з однією -н-, у
ЗизГр виявлені лише форми з подвоєнням, у ЗапПМ, ТрЦв, Тр, ПКП, Син такі форми
значно переважають. У Лим кількість повних дієприкметників з однією і двома
літерами -н- приблизно однакова. Серед коротких дієприкметників форми з
подвоєнням становлять меншість.
У зв’язку з уживанням однієї чи двох літер -н- у пасивних дієприкметниках
звертає на себе увагу те, що в граматиці М. Смотрицького виявлені форми з
подвоєнням, хоча сам автор рекомендує писати їх із однією -н- СмГр, 26 [6, 101]:
сочинzют(ъ)сz /oва по предложенному существителныхъ правилу СмГр, 392; вэстно буди …,
яко имена, гlи, причастіz, и нарэчіz с(ъ) пре(д)лwгъ w /wбъ /и t, сложе(н)наz, w /хранz(т)
СмГр, 23; Два имена Соузомъ сопрzженнаz /двойственнагw числа Гlwмъ / …
сочинzют(ъ)сz СмГр, 420.
Загалом же розглянутий матеріал, хоча в ньому й переважають форми з
подвоєнням -н-, демонструє, на нашу думку, відсутність у церковнослов’янській
мові кінця XVI – XVII ст. чіткої норми щодо уживання в пасивних дієприкметниках
минулого часу однієї чи двох літер -н-. Особливо яскраво про це свідчать однакові
одно- чи різнокореневі форми з однаковим наголосом, які можуть уживатися з
подвоєнням або без не лише в межах однієї пам’ятки, а й у межах однієї фрази: да
вся, яже … съгрэшеная имъ, проститъ ЗапПМ, 142 – вся съгрэшенная имъпрезрэвъ, въ селеніихъ твоихъ въведи ЗапПМ, 143; И теплою (водою) …, да Крещено будетъ wтроча Тр, 6 – Но аще и главу изъ чрева изпуститъ (отроча), и в(ъ) бэдэ
см7ртнэй будетъ, да Крещенно будетъ Тр, 9; Съвлеченну и раздрэшену сущу wглашенному,
wбращаетъ єгw Іереv лицемъ къ западу Тр, 44. В окремих випадках на вибір варіанта з
подвоєнням чи без, очевидно, мав уплив наголос: oбычай бэ … взимати по uстaвленэй
мэрэ пшеницы …, такожде и по уставлeннэй мэрэ вина и меду Лим, 61 зв.
Синтаксичне функціонування повних і коротких пасивних дієприкметників, як
і активних, не було у церковнослов’янській мові кінця XVI – XVII ст. принципово
різним. Разом із тим, у використанні цих одиниць спостерігаються певні
відмінності. Так, повні дієприкметники виконували в основному атрибутивну
функцію, насамперед у складі поширених означень – дієприкметникових зворотів,
як пост-, так і препозитивних: показалъ єси плъть t насъ вземлемую ТрЦв, 11; и
пріймутъ съкровища съкровенныz въ песцэ ОБ, 97 зв. (2); и въ книгахъ, типом
изданныхъ, … прочтетъ ЗапПМ, 118; вэрую въ … Гд7а …, t Oц7а рожденнагw Тр, 45; t
бGа в(ь)зыскуемыа добродэтели ВВ, (3) 45 зв.; wмраченіи w свэтэ Іоvдее, что не вэруете
ТрЦв, 17; препэтый отцемъ, Господи и Боже, благословенъ еси ЗапПМ, 164.
Представлені вони і в ролі непоширених означень: Причастіе /єсть часть слова
скланzемаz СмГр, 23; Древеса палимая … огненную угашаютъ силу ЗапПМ, 60;
прійдохъ в(ъ) незнаемыz люди Лим, 22; виж(д) собраннаа чада твоz ТрЦв, 47.
Достатньо частотним в аналізованій групі є також субстантивоване вживання
дієприкметників: яко же доилица носитъ доимыz ОБ, 66; По двоточіи полагает(ъ)сz
точка /совершен(ъ) гlемагw разумъ заключающаz СмГр, 36; и речен(ъ)ное uгодно бысть
всэмъ ОБ, 254; се твори(т) t повелэн(ь)ны(х) ємu ВВ, (3) 12 зв.; всz видэнна(а) и
слыша(н)наz, во(з)вэсти Ігумену ПКП, 19.
Зрідка повні пасивні дієприкметники в розглянутому матеріалі виступали у
складі конструкції «давальний самостійний», майже завжди у формі множини:
Сим(ъ) же Тропаремъ поемымъ. Настоzтель кропитъ … водою Тр, 753; Дверемъ
затворенwмъ, uчн7кwмъ събранwмъ, прійде Сп7съ ТрЦв, 379; братіzмъ совокупленным(ъ) яко
до двадесzти, … состави (Варлаам) ЦRковъ ПКП, 134 зв.
Короткі пасивні дієприкметники теперішнього часу найчастіше уживались як
іменні частини присудків: И бэ пострэкаемъ саuлъ дв7домъ t того дне ОБ, 133; и сіz
рекши невидима бысть Лим, 32; забве(н) быхъ яко мертвъ ОБ, (3) 7; врагъ бо плэненъ бысть
ТрЦв, 239. Причому в теперішньому часі допоміжне дієслово здебільшого
зберігалося: uzзвена любовію азъ єсмъ ВВ, (3) 47; се же раби твои мучими суть ОБ, 27 920; Неuчима uбо єстъ я(ж) к(ь) бu7 любовъ ВВ, (3) 44; азъ и ты, во єдину муку wсуждена єсва Лим, 18. Зафіксована лише невелика кількість випадків без
допоміжного дієслова: Вэдомъ въ Іuдеи Бъ ТрЦв, 132; И нн7э проклzти вы ОБ,
101 зв.; Бл(с)веннw Цр(с)тво tца и Сн7а и с™гw Д¦а Тр, 50.
Крім того, в розглянутому матеріалі достатньо широко представлене
атрибутивне уживання коротких пасивних дієприкметників, що було особливістю
церковнослов’янської мови, порівняно з тогочасними українською, де в такій
функції ці форми не представлені [3, 259 – 267], та російською, у якій вони як
атрибути виступали лише у «високому» стилі [5, 330]. В обстежених пам’ятках
короткі пасивні дієприкметники, як і повні, частіше виступають у складі поширених
означень, здебільшого постпозитивних: Богатьство бес правды събираемо из(ъ)блюетсz
ОБ, 270 (2); Тажде /єсть, и /нэсть, бе(з)личнэ uпотреблzема, Прилагательна /мощно, и
/возможно, приемлютъ СмГр, 449; да възмутъ … и муку пшеничну съпрzжену съ єлеомъ
ОБ, 48; яко же злато oгнем(ъ) искушенно, wбрэтаетсz … свэтло ПКП, 149; Но врази
…, грэхами нашими поощрены, дерзнуша паки на брань Син, 182; тоею скверною
помраче(н) чlвэкъ не взираетъ … на БGа ПКП, 178 зв.
Представлені короткі дієприкметники також і як непоширені означення, в
основному постпозитивні: Мэстоимz єстъ часть слова скланzема ЗизГр, 42 зв.;
Начинателный єстъ /иже вещь начинаему знаменуетъ СмГр, 238; wбрэтоша и старца
невреж(д)ена Лим, 46 зв.; они жъ, прелщени, … начаша службы съвершати ЗапПМ,
106. Зрідка фіксуються препозитивні означення такого типу: непреходимъ и неприступенъ
в(ъ)ходъ сътвори Тр, 454; и сотворитъ неwбориму ЦRковъ свою ПКП, 103; и всzка страна
и градъ избраны юноша посла ОБ, 259 (2).
Невеликою кількістю випадків в обстежених пам’ятках представлені короткі
пасивні дієприкметники (форми однини) у складі конструкції «давальний
самостійний»: я, и z ра(з)личествуютъ: oному сопреди реченій. oвому восредэ и в(ъ) ко(н)ци
полагаему СмГр, 22; Похвалzему Праведнику, возвеселzтсz людіе ПКП, 95 зв.; Г}
знаменанну гробу t беззаконникъ, изшелъ єси из гроба ТрЦв, 589.
Особливістю коротких пасивних дієприкметників є здатність виступати
головним членом у безособових реченнях. Таке використання цих форм було
поширеним у XVI ст. як в українській, так і в російській мовах [3, 263 – 267; 5, 320 –
324], зафіксоване воно також і в мові старослов’янській. У розглянутому матеріалі
короткі пасивні дієприкметники у ролі головних членів безособових речень
представлені невеликою кількістю випадків. В основному це дієприкметники
минулого часу, які позначали результат дії. Ужиті вони здебільшого з допоміжними
дієсловами в теперішньому або минулому часі (єсть, бысть): принесите вэтви … сътворzти кущи, яко писано єсть ОБ, 225; w них(ь) же (святих) писано єст(ь) ВВ,  (3) 64 зв.; мнэ поручено бысть пребывати u него Лим, 4; увэдэно бысть во граде, якъ
множество козаковъ об-онъ полъ рэки суть ЗапПМ, 77. Зрідка допоміжне дієслово
може бути відсутнє: яко (ж) писано в(ъ) книзэ закона ОБ, 178; яко tречено по совэту
павловu ВВ, 89. Інколи в ролі головних членів безособових речень виступали короткі
дієприкметники теперішнього часу: oна же разумэвши, якw зловэріz єz ради
возбранzемо єй внити, … приступи … к(ъ) … ЦRкви Лим, 33 зв.; и сего ради возбранzемо
ти єсть внити Лим, 36 зв.
Таким чином, розглянутий матеріал дає підстави зробити наступні висновки.
Пасивні дієприкметники, як минулого, так і теперішнього часу, були
достатньо широко вживаними одиницями у церковнослов’янській мові кінця XVI –
XVII ст. На цей час вони загалом зберегли характерні для них ще у
старослов’янських пам’ятках особливості у будові та функціонуванні. Виняток
становлять суфікси -н- та -єн-, які в розглянутому матеріалі (в повних формах)
здебільшого мають подвоєну -н-. Разом із тим, будова проаналізованих
дієприкметників зазнала часткового упливу української мови. Він проявився,
очевидно, у відсутності в окремих випадках чергувань губний//губний із л та у
чергуванні д//ж перед -єн-. Можливо, що вплив української мови був одним із
факторів, що унеможливлювали остаточне становлення суфіксів -н-, -єн- з
подвоєнням
*Примітка. Після скороченої назви джерела через кому подається номер аркуша або
сторінки, звідки взятий приклад. Позначка зв. вказує на зворот аркуша. Цифра в дужках перед
позначенням аркуша в ОБ та ВВ вказує на номер рахунку. Аркуші першого й другого рахунку
спеціально не позначаються. Цифра (2) після номера аркуша в ОБ вказує на праву колонку, ліва
спеціально не позначається. Виносні літери подані в круглих дужках у рядку, таким же способом
подаються ъ і ь, позначені в текстах надрядковими знаками. Цитати із перевидань подаються
звичайним шрифтом курсивом.

Список умовних скорочень використаних джерел
ВВ – Василій Великий. Книга о постничестві. – Острог, 1594 (друкарня
Костянтина Острозького). – [7], 160, 292, 143, [1] арк. (стародрук).
ЗизГр – Зизаній Л. Граматіка словенска. – Вільно, 1596. – 180 с. (Факс.
перевид. К.: Наукова думка, 1980, підгот. В.В.Німчука).
Зап ПМ – Собственноручныя записки Петра Могилы // Архивъ юго-западной
России, издаваемый коммиссіею для разбора древнихъ актовъ. – Часть I, томъ VII. –
Кіевъ, 1887. – С. 49 – 180.
Лим – Лімонаръ. Сирэчъ, цвэтникъ. – Київ, 1628 (друкарня Соболя). – 183 арк.
(стародрук).
ОБ – Библіа сирэч книгы ветхаго и новаго завэта. – Острог, 1581. – 628 арк.
(стародрук). ПКП – Патерікъ или wтечникъ печерскій. – Київ, 1661 (друкарня лаври). – 314 арк.
(стародрук).
Син – Синопсіс // Українська література XVII ст. – К.: Наукова думка, 1987. –
С. 167 – 181.
СмГр – Смотрицький М. Грамматіки славенскіz правилное Сvнтагма … Єв’є, 1619
(тип. Віленського братства). – 492 с. (Факс. перевид. К.: Наукова думка, 1979,
підгот. В.В.Німчука).
Тр – Еvхологіон албо молитвослов, или требникъ. – Київ, 1646 (друкарня лаври).
Ч.1 – 860 с. (стародрук).
ТрЦв – Триодон сиесть Трипеснец свzтой великой Пzтидесzтницы. – Київ, 1631
(друкарня лаври). – [22], 828 с. (стародрук).
Література
1. Вайан А. Руководство по старославянскому языку. – М.: Издательство
иностр. литературы, 1952. – 446 с.
2. Историческая грамматика русского языка. Морфология. Глагол. / Под. ред.
чл.-кор. АН СССР Р.И. Аванесова, д.ф.н. В.В. Иванова. – М.: Наука, 1982. – 436 с.
3. Керницький І.М. Система словозміни в українській мові. На матеріалі
пам’яток XVI ст. – К.: Наукова думка, 1967. – 288 с.
4. Лиса Галина Характеристика дієприкметників за пам’ятками XI – XIII ст. //
Актуальні проблеми граматики: Збірник наукових праць. – Кіровоград, 1996. – Вип.
1. – С. 12 – 16.
5. Никифоров С.Д. Глагол. Его категории и формы в русской письменности
второй половины XVI в. – М.: АН СССР, 1952. – 344 с.
6. Німчук В.В. Мовознавство на Україні в XIV – XVII ст. – К.: Наукова думка,
1985. – 223 с.
7. Соболевский А.И. Лекции по истории русского языка. – М.: Едиториал
УРСС, 2005. – 328 с.

Аннотация
В статье рассматриваются структурные и функциональные особенности
страдательных причастий в церковнославянском языке украинской редакции конца
XVI – XVII ст.
Ключевые слова: церковнославянский язык украинской редакции,
страдательные причастия.

Summary
In the article structural and functional peculiarities of the passive voice participles in
the Ukrainian edition of the Church Slavonic language as of XVI – XVII are observed.
Key words: the Ukrainian edition of the Church Slavonic language, passive voice
participles.

Категорія: Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.