ІНФІНІТИВ

ІНФІНІТИВ (від лат. іпАпШуив — невизначений) — форма дієсло¬ва, яка означає дію, для якої характерні такі загальнодієслівні ка¬тегорії, як вид, перехідність/неперехідність, стан. Не виражені у формі інфінітива категорії часу, способу, особи і числа. Завдяки меншій категорійній навантаженості інфінітив у багатьох мовах ви-користовується як словникова форма. Його називають також не-означеною формою дієслова: читати, малювати, сидіти, спати, бігати, наздоганяти, переглянути, розвеселити.
історично в індоєвропейських мовах інфінітив становить собою форму імені зі значенням дії, що перейшла у парадигму дієслова. У формі інфінітива виступають усі дієслова сучасної української мови. Формальним показником інфінітива є суфікс -ти. Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання що робити? що зробити?

У реченні інфінітив може виступати:
1) підметом (Життя прожити ~ не поле перейти);
2) присудком (“А хлопець тікати…»(О. Слісаренко);
3) додатком (Командир наказав солдатам відступати);
4) означенням (Ухлопця з’явилось бажання вчитися);
5) обставиною мети (Артисти залишилися в селі давати концерт).
В українській мові форми інфінітива можуть вживатися, подібно
до іменників, із зменшено-пестливими суфіксами: їстоньки, спа¬точки, питки, тутоньки, хлюпоньки. Такі інфінітиви не мають співвідносних відмінюваних форм дієслова.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.