Українська мова: Словник-довідник. 1998. (Загнітко А. П., Познанська В. Д., Омельченко 3. Л., Мозгунов В. В. та ін.)

РІД

загрузка...

РІД — це цілий ряд однойменних значень, притаманних іменникам, прикметникам, займенникам, частково числівникам і дієсловам, що виражають протиставлення за біологічною статтю (пор. новий викла-дач розпочав лекцію і нова викладачка розпочала лекцію).
Рід іменника — несловозмінна категорія, що знаходить своє ви-раження в закінченнях слів (лектор — лекторка, співак- співачка), закінченнях узгоджуваних з іменниками прикметників, займенників,

загрузка...

числівників: старий сад — стара шафа, регулярних словотворчих суфіксах, за допомогою яких утворюються слова на позначення осіб жіночої статі (ин(я), -к(а), -их(а) та ін.) та недорослих осіб (-ен(я) тощо): князь — княгиня, учитель — учителька; мавпа — мавпеня. Українська мова характеризується високим рівнем демократизму щодо творення похідних іменників на позначення осіб жіночої статі, що дає підстави для твердження про динамічний розвиток в її граматичному ладі особливої категорії “жіночості”.
У сучасній українській мові наявні три граматичні роди: чолові-чий, жіночий і середній. Всі іменники, крім слів типу дріжджі, сани, ворота, поділяються на ці роди, з-поміж іменників найбільше нара-ховується слів чоловічою роду, менше жіночого і найменше серед-нього. Рід може виступати засобом вираження протиставлення за ознакою статі (ця ознака “утримує” існування роду практично в усіх мовах світу, незважаючи на те, чи виявляється вона в граматичних, лексичних, соціо-культурологічних аспектах (англійська мова): кіт- кішка, півень — курка, батько — мати. В сучасній українській мові більшість іменників є назвами неістот (більше 79 відсотків), тому і значення роду має свою мотивацію не у більшості іменників, з-ломіж іменників — назв неістот воно виражається тільки через протистав-лення закінчень: стіл — фабрика — вікно.
З-поміж невідмінюваних іншомовних іменників значення роду ви-являється через протиставлення осіб за статтю (мадам — ферарі), суто формальним віднесенням усіх назв неістот до середнього роду (пюре, попурі) та зарахуванням назв тварин до чоловічого роду (кен-гуру, шимпанзе). Ця закономірність в українській мові часто пору-шується активною дією синонімічних зв’язків або впливом родо-ви- дових відношень з-поміж іменників — назв неістот, коли невідмінюва-ний іншомовний іменник є видовою назвою щодо українського імен-ника як родової назви, хінді, ідиш, кісуахілі (родова назва “мова”); мільдю, бері (родова назва “хвороба») — це іменники жіночого роду; халілі, арараті, оджалеті (родова назва “виноград») — іменники чо-ловічого роду. У сучасній українській мові з-поміж невідмінюваних іншомовних іменників фіксується понад 28 відсотків відхилень від загального правила їх розподілу за родами. Подібне спостерігається і серед іменників — назв тварин (інколи їх називають зоонімами), коли внаслідок впливу семантики статі (жіночої) або семантики недорос¬лості слово набуває значення жіночого або середнього роду: вели¬кий шимпанзе — велика шимпанзе — мале шимпанзе.
72

Особливе місце серед іменників посідають так звані слова спільного роду типу сирота, невдаха, нечепура, що рядом лінгвістів розглядаються як іменники з омонімічними формами роду: цей си-рота — ця сирота. Сюди ж інколи відносять й іменники на позна¬чення назв осіб за професією, адміністративною посадою та зван¬ням: невропатолог, хірург, директор, професор.
У сучасній українській мові зрідка спостерігається хитання в роді: зал -чол.р.; зала-жін.р.
Рід невідмінюваних власних назв визначається за тим, до якого роду належить загальна назва: Токіо, Тбілісі- середній рід (місто — середи, р.); Місісіпі-жіночий рід (річка — жін. р.) Рід невідмінюваних абревіатур здебільшого відповідає граматичному значенню роду го-ловного слова у твірному словосполученні: НДПУ- жіночий рід (На-родно-демократична партія України), виняток становить слово ВАК (Вища атестаційна комісія, що набула ознак відмінюваності ВАКу і характеризується ознакою чоловічого роду).
Рід займенників загалом близький до однойменної категорії імен-ників. Займенники я, ти, ми, ви належать до спільного роду (хоча віднесення слів ми, ви до спільного роду є дещо умовним у силу їх множинного вияву): я прийшов — я прийшла; ми, кожен з яких — ми, кожна з яких; хто — чоловічого роду, що — середнього роду: Хто прочитав? Що трапилось? Рід займенників він, вона, воно окресле¬ний не тільки в узгоджуваних елементах, але й виражений відповід¬ним закінченням.
Рід прикметників, дієприкметників, порядкових числівників, окре-мих форм минулого, давноминулого часу та умовного способу дієслова виступає засобом дублювання родової характеристики іменника або займенника, з яким узгоджуються відповідні атрибутивні (виконують функцію означення) або предикативні (функція присудка) родові фор¬ми: новий будинок — нова хата — нове приміщення. Особливістю форм минулого та давноминулого часу, умовного способу дієслова є те, що вони часто своєю семантикою спрямовані на відображен¬ня значення статі і відповідного роду іменника: Лікар зайшов — Лікар зайшла. Форми ж середнього роду цих утворень можуть вказувати на безособовість дії: смеркало; темніло. У всіх цих утвореннях рід виступає словозмінною категорією.
Рід числівників типу оба — обі, обидва — обидві, два — дві. Його особливістю є те, що за його допомогою протиставляються форми чоловічого і жіночого роду: два сини — дві доньки; для чоловічого і середнього роду форми числівника виступають спільними: двоє друзів
— двоє немовлят.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.