Діти Яфета: роман - Іван Корсак

7 (Ще перед тим…)

загрузка...

Ще перед тим, як пакувати свої віденські валізи,
що все норовили пухнути від конче потрібних на
позірний погляд документів та рукописів, В’ячеслав
Липинський зустрівся з гетьманом.
— Усе ж не в чисте поле їдете, — говорив Скоропад-
ський неспішно, мов перед тим, як вимовити слово,
сперш приглядався до нього придирливо, а чи таке
воно, чи потрібної масті, і ця неспішність та душевна
певність додавали казаному ваги. — У Відні, так уже
судила історія, чимало нашої інтелігенції осіло, людей
з міцним українським стрижнем, що гурту тримають-
ся років сорок, напевне, з часу заснування там сту-
дентського товариства «Січ». Бо в нас тут у кожного
своя теорія, яка обов’язково чубиться та суперечить
іншій, але кожен із затятістю правовірного мусульма-
нина істинною числить тільки свою… Бідний
Олександр Македонський вкупі із Чингіс-ханом без
теорій будували свої великі держави.
— Не скажіть, — засміявся Липинський. —
Чингісхан, розуміється, не заглядав до енциклопедій,
не писав статей до політичних часописів. Але він мав
ясну теорію з державного будівництва — теорію,
вироблену тодішньою монгольською інтелігенцією.
Ця теорія за підвалини держави брала релігію і кочів-
ну, військову аристократію.
— Погодьтеся, що в нас забагацько того, як у при-
казці мовиться: той в ліс, інший по дрова, — не змінив
гетьман тону, хіба сум легкою тінню десь промай-
нув. — Одні надто в соціалістичній утопії, даруйте,
втопилися, навіть доволі вдумливі люди… Он Сергій
Єфремов про мою «Грамоту» від 29 квітня каже, що то
недвозначний документ реакційного курсу, а Володи-
мир Винниченко зовсім рубає з плеча: це просто вакха-

загрузка...

налія клясової помсти. Другі з іншого боку лаштують-
ся стати правовірнішими від пророка Магомета. Була
вчора в мене делегація щирих по-своєму людей…
І Скоропадський оповів той випадок:
— Що привело добродіїв? — з двома із них уже
давно зазнайомився.
— Як то ви, пане гетьмане, досі терпите той пам’ят-
ник святому Володимирові, що на Володимирській
гірці стоїть?
— А що ж там не так? — чудуюся. — Скульптор
відомий, а Володимир є нашим святим.
— Володимир то наш, але пам’ятник зовсім не наш,
знищити його треба.
— А то з якої нагоди?
— Святий Володимир був українцем, без бороди,
тільки з вусами, а цей з бородою.
І така переконаність у них в очах, несхитна й
незрушна.
— Знаєте, панове, — силюся заспокоїти. — У нас
ще стільки діла, доки Україна стане цілковито укра-
їнською. Поки що немає часу цим зайнятися. Обіцяю
вам, що коли вже все буде зукраїнізоване, то я, як
останню крапку, поставлю інший пам’ятник. І буде в
нас святий Володимир цілковито зукраїнізованим —
тільки з вусами, зовсім без бороди.
За всю оповідь про негаданих тих кумедних відвіду-
вачів Скоропадський не всміхнувся ні разу, хіба
погляд якось потвердішав.
— Каша не лише в нас тут кипить та парує, диво-
вижна мішанина і розгул крайнощів. Вистачає, нівро-
ку, кругом тої каші. тільки один нагадаю напрямок…
У Криму довершити з толком слід — бригада Натієва,
полки Болбочана, Петріва, Сікевича, Болдирєва,
Алмазова і Січові стрільці сперш у наступ пішли при-
стойно…

Павло Скоропадський згадав листа, недавно одер-
жаного від ерцгерцога Вільгельма Габсбурга, що був з
Січовими стрільцями. Ерцгерцог писав про бригаду
Натієва. «Вона дуже гарна, — йшлося в листі. — Вона
хоробро билася проти большевиків, і дисципліна у ній
міцна, офіцери — культурні люди, і що дуже дивно —
всі українці». Попри те, що ерцгерцог одягався в
національні однострої, говорив лише українською і
називав себе Василем Вишиваним, гетьман до нього
ставився стримано, як і до Натієва. Лист ерцгерцога
потішив Павла Скоропадського, хіба шкрябонуло
млосно, мов ложкою по стінці порожньої каструлі, оте
«і що дивно — всі українці».
— Ніяка кішка не здатна так химерно заплутати
клубок ниток, як заплутано в нас у Криму, — помов-
чавши хвилю, провадив гетьман. — На перший
погляд, той Крим далеченько від Відня, куди їдете.
Але… у міністерстві закордонних справ Німеччини
тепер сплять і бачать у сні там свою «Ніццу», утворен-
ня державне з німецького анклаву. Те негайно викли-
че обурення та демарші в австро-угорській столиці —
тут вам, як мовиться, і карти в руки. Гадаю, на цих
суперечностях та протиборствах зможете вдало зігра-
ти. Тим паче Туреччина своєю чергою хотіла б на
півострові встановити ханаат чи приєднати його, а з
Туреччиною також матимете клопіт у ратифікації
Берестейської угоди. То ж бо найперший ваш голов-
ний біль найближчим часом. До слова, з того заплута-
ного і переплутаного клубочка вилізає та шмотається
ще не одна ниточка. Кримськотатарське населення
по-своєму ставить питання, німецьке командування
присутніх в Криму їхніх частин дозволило склика-
ти курултай, створений уряд Сулькевича відновив
дію законів Російської імперії, більшовицька Москва,

між тим, собі руку простягає до Криму і флоту, а за
флот Німеччина обіруч чіплятиметься…
На завершення Павло Скоропадський ще докинув
наче між іншим:
— Можливо, менше вам доведеться мати справу з
французами та англійцями… Але їхній погляд у наш
бік, як говорили ми з вами минулого разу, на жаль,
досі кривий.
Минулого разу наводили слова французького кон-
сула Еміля Енно:
— Україна не мала ніколи своєї історії, ні націо-
нальної окремішності. Її створили німці. Уряд
Скоропадського, як германофільський, має бути злік-
відований.
Англійський представник і собі долучився, доволі
зіспіваний вийшов дует:
— Україна є частиною Росії… Україна ніколи не
була державою і не може претендувати на визнання її
державами Антанти.
В англійця у теці з документами лежав меморандум
від білого руху про те, щоб Антанта не визнавала
Україну, мало того, настійно радилося вислали вій-
ська для її окупації.
А зі Сполучених Штатів, з-за високих океанських
хвиль, ні в який дужий бінокль не розгледіти тої укра-
їнської мороки. Та й навіщо, яка потреба, досі тут їх
капітал ще не заробляв. Не вартує тому мізки зайвими
клопотами забивати, найпростіше годиться рішення:
створити Великопольщу та Великоросію коштом
українських земель.
— Кривий той погляд Заходу випрямиться ко-
лись, — посміхнувся наприкінці Скоропадський. —
Ще й очима кліпати доведеться…

 

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.