Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Оця стежина, що збігає в діл

Оця стежина, що збігає в діл
(цей синьо-тьмавий ворочок розлуки),
черга дубів, пісок і гострі сосни,
підбожеволіла вода озер
і чорний човен і червоні весла
і як розквітлий ірис — сумнолиця
моя кохана (при подолі — син).
0 недосяжне щастя! Проминуле
стоїть обабіч, мов казковий сфінкс.
Клади холодну руку на підмурок
1 пальцями осліплими обмацуй
ощирену, гулку й окляклу пащу
і ваговитість пазуристих лап.
Несе поземкою багатоліть
понад загусклим чорноводдям. Вітер,
немов настрашений кудлатий пес,
скубне тебе за полу — й стрімголов
світ за очі втікає. Давній світе,
ти не впізнав мене, як я тебе?

Категорія: Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.