НАЗИВНЕ РЕЧЕННЯ (НОМІНАТИВНЕ РЕЧЕННЯ). Називним речен-ням називається односкладне речення з називним відмінком іменни-ка або кількісно-іменною будовою, що стверджує буття предмета або явища, яке може ускладнюватися значенням вказівки, емоційної оцін-ки, волевияву. Може виражатися і займенником:
“Вона! Боже, справді вона!» (В. Самійленко).
Суттєвою ознакою цих речень є констатуюча інтонація.
Є поширені й непоширені називні речення:
“Сосни високі. Серпень. Спека. Все горить яскравим сонця
променем’’(Є. Летюк);
Вказівні називні речення: “Ось копія наказу»(О. Довженко); оцінні називні речення: “Справдіславна дівчина’(М. Стельмах); спонукально-бажальні називні речення: “Документи!Документи у нас, товаришу, різні, — сказав повстанець..” (О. Довженко);
власне-називні речення, до яких належать назви книг, часописів, картин, музичних творів та ін.: “Собор»(назва романуО. Гончара); називні уявлення: “Правда… За неї люди віддають життя” та ін.