Я ще не знав, що є двійня
моїй дружині милій,
зійшла на мене маячня
по довгому знесиллі.
Направо — ти, наліво — ти,
а я — посередині.
Довкола — зрубані хрести
по рідній Батьківщині.
Моя тополе, краю мій,
вигойдуйся на волі,
притьмом пильнуючи з-під вій
синів на видноколі.
Так мудро пахне чебрецем,
і деревій сумує.
Тож навзнак — запади лицем,
нехай зело чарує.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: В степу глухому тупу-тупу
Наступна: Сяє срібне серце землі