Таке незрушне все — куди не глянь.
Немов омите вічності водою
мене лишило зі згасай-бідою,
а доокруг — болото, луки, твань.
Немає нас! Немає нас! Поглянь —
світ міниться, і мерехтить, і стогне.
Ти не розродишся, патлатий вогню?
І — спопели мене, але — нагрянь!
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Вся сцена полетіла шкереберть
Наступна: Прощайте — ви, чотири мури