Ой ти, горе голодне,
навісна Колима!
Не мине тебе жодне
із нещасть. І нема
ані душечки близько —
ні братів, ні сестер.
Сонце никає низько —
від печер до печер.
Тільки сопки горбаті,
лиш зав’юга та сніг,
тільки сни пелехаті,
од яких ти знеміг.
А далека Вітчизна,
як зигзиця, ячить
і година стогрізна
навперейми спішить.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Осики лист карозелений
Наступна: Ти тінь. Ти притінь. Образ — на воді