Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Ти тінь. Ти притінь. Образ — на воді

Ти тінь. Ти притінь. Образ — на воді.
Моїх жалоб і дум моїх безсонних:
я стежу за годинником — і стрілку
все переводжу на тамтешній лад.
…Та чорна-чорна лодія гойда­
ється, вколисує і врочить.
І паверхи березові — в вікні
надії будять. Це кінця початок.
Найтяжчий, мабуть.
Кроки, кроки, кро-
мов по душі. Ти свій сливовий погляд
відводиш ген до теміні.
Пірни
у всезадуму і збавляй безчасся.
А там — кімната і ліжка.
І — як прожектора рефлектор
велике око супокою —
сумирення — і — заждання.
Іде на милицях Оксана
золотокоса і всміха-
всміха- всміхається до тебе
із незглибимої пітьми.
Осика — хить і хить.
Поскрипує, нагляда —
враз випірне з води
і Моцарта свистить.
Вервечкою — слідом
в 15 чи 16
біленьких хусточок
ця зграбна чорна зграйка.
В п’ятнадцять зойків спі…
Я там — на чолопку
життя свого і муки
вікую на віку
досяжної розлуки.
— Боронь же, оборонь —
сам Бог нас не боронить.
Коханий не полонить
у лодію долонь.
Паду в твоє лице
в отужене обличчя.
Білесеньке яйце —
і поминальні свічі.
Хурделиця хурде-
хурделиця хурделить.
Так м’яко сон твій стелить,
а приступитись — де?
Вишневий наш собор —
а навкруги завія,
і лебедина шия
голосить у сто горл.
І — нумо, озовись!
І — озовітесь, нумо!
Така д’окруж задума
така притома скрізь.
З Вітчизни-вітчини —
і миш ані шеберхне.
Крізь грати зірка меркне —
не спекатись мани.
В твій слід ступає скрізь
усевидюще око,
не надбуди, мороко,
і сам — не надбудись!
І тиша доокруж,
мов судний день надходить,
зоря зорю народить,
а де ж той ладо-муж?
Снують думок рої
котрим немає ради
(смертельні перепади!),
а сонце всевідради
всеглядно постає.
Таке — аж очі мруж! —
горить з лабрадориту
і врочить долю, скриту
у криці харалуж.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.