Стус Василь. Вибране. Час творчості.

І пам’яті розмиті береги

загрузка...

І пам’яті розмиті береги
і ти вертаєш в себе — надовкола
нічого не впізнати: дивний просвіт
тягкий, як протяг, ув оздобу сну.
(Вона ж і оберега): рідне місто,
кохане місто, рідне і чуже.
Туге сплетіння залізничних колій,
що кубляться в проваллі, ліхтарі
підбожеволілого хлорофілу,
що світить землю і вершить кінець,
лякаючи поконом. А дроти —
не добереш — жалкі чи електричні,
і гадиною потічок повзе,
і чад над ним — чи спогаду чи суму,
і переляк — як близько до дороги
і забиває дух — так близько стежка
твого вертання, зустрічей і втеч.
Аж лісом коні і тонелем коні,
тонелем — крик, ця рвань охриплих нот
про вбогу сивку — і з бездонь агоній
жіночий голос — гомоном предтеч.
Він настає, накочується, лине
і пругко звиснув д’горі, мов батіг,
і вже ти сон бажанням переміг,
бо раною відкрилась Україна

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.