Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Були мої моління всує

загрузка...

Були мої моління всує —
Бог не почув і не простив
і вже її душа прямує
в наднеба синь. І лине спів
і благість янгольська висока
її спроваджує у путь.
На ній почиє Боже око
і хори бронзою гудуть,
і пахне воском, пахне ярим,
і ладаном, і сіллю сліз.
Тебе ми, Боже, благодарим
за цей останній перевіз,
яким замкнулася дорога,
бо вже ні смерків, ні світань.
Десь під сузір’ям Козерога
горять, мов біль, чертоги Бога.
Постань, душе, бідо, постань.
Та очі склеплені навіки,
навіки склеплені вуста
немає звістки ані звідки
в рахманнім сні — земля свята
тебе сподобила. Молюся.
Мій Боже, пане мій, почуй
аж я сльозою обіллюся
карай мене, її почуй.
А човен плине, човен плине
скриплять, як скрипка, кочети
світ починається, як гине,
а гинучи, почався й ти.
Між зір гойдається колиска
іскряться срібні вервечки
в космічних родивах, у блисках
тобі являються віки.
А губи склеплено, а очі
обтяжила вселенська ніч
і темінь врочить, темінь врочить
і тільки сонце довсібіч.
Молився я, та не дійшла
моя молитва аж до Бога,
тобі прокрилася дорога,
а ти водою попливла.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.