Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Водно кохана і її прамати

загрузка...

Водно кохана і її прамати,
днедавня туга — сняться ніч у ніч,
і голий сором мій і голий сором
натроє ділить ту малу кімнату,
де дух зведеш — і не уникнеш ока
сумного, сторожкого, як бджола,
остання з медоносиць. Ніч у ніч
я сновигаю в пам’яті, а пам’ять
в мені блукає, поки аж не втрапить
загублену стежу. І вже розкоші
мізерних воль свої сувої стелять,
мережані дрібними квіточками.
І я вганяюсь зопалу в той розпач,
що Бог мені справіку знакував,
і вічні кваплення, боріння вічні,
і синій стогін мурів перетерплих
солює в тій пітьмі, котра обсіла
геть душу, обіцяючи полон
рятунку смерти. Добре, хижа пам’яте,
що досі ти у сні мені їжачишся
і забираєш добрі сновидіння
і насилаєш рій передчуттів.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.