Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Сиджу надвечір — при багатті

загрузка...

Сиджу надвечір — при багатті,
бандура тужить у руках.
Бредуть тумани пелехаті —
ординський накривати шлях.
Кінь биту землю копирсає,
вітри у дубі шелестять,
нічна зірниця догоряє,
татари за горою сплять.
Куди ж податися самому,
коли ні душки довкруги?
Десь мертвого у папілому
мене загорнуть вороги.
Тож пий із кварти оковиту
добудь із дека дикий гук!
Долину, кровію политу,
пантрує невсипущий крук.
Та є ще люлька і шаблюка,
ще є пістоль і довгий спис.
Дарма, що світ, немов гадюка,
наліг на груди й горло стис.
Наснилась, мов сонце — жовтава і біла
і душу купав твій, як літепло, сміх,
і все гомоніла про щось, гомоніла,
руками закривши розпуття доріг.
Грайливо обнявши погруддя різьблене,
ти світ обернула на давні літа,
аж серце, збудившись, забилось шалено
і стиглі додолу хилились жита.
Додолу, додолу, в це золото літа,
в родючий чорнозем, на колос тугий.
Жовтава і біла — мов сонцем залита,
аж сон увірвався мені дорогий.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.