Цей тлум надій і молодих смертей
за розпач вищих, ця хистка дорога,
де порив обганяє переляк,
а страх волочиться, немов кайдани
за скорими ногами — все зайшло
за зазубень. Спізнало свого краю.
І кожен вийшов у надмірний світ
і сонце нам скололося на скалки
по дрібці, мов по проскурі, бери
його розбитим. Досить того світла,
що в пам’яті. А більшого нема.
Позаду нас опав недавній мур.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: І сниться сто твоїх подоб
Наступна: І жодної надії довкруги