Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Сорочка тріпоче — із білого болю-вогню

загрузка...

Сорочка тріпоче — із білого болю-вогню,
струмує дорога — од білого-білого болю.
У білій як літо, у білій як спека сорочці
по білій дорозі вельможно товариш ступав
(в якому то часі, у віці котрому, у році?),
який він веселий, немов на весілля рушав.
Я стежив за ним, бо ж і сам я до нього належав,
бо й сам танцюристий і радісним оком зизив
по весях — над бані, а як городи — то над вежі,
тривожний і зичний, джерельного голосу пив.
Так тільки Євген, лиш Євген так один розмовляє —
струмок повесняний чи плаєм нагірня вода.
Кого він лишив? І на кого так довго шукає?
Яка ж бо прекрасна вродлива угналась біда?
Тюремнії друзі. В три ціпи нас чорт не змолотить,
дарма що узявся уже кривавицею тік.
Кого ж то несе ще, кого там зі злости колотить,
кому з них забіг аж кудись обережний язик?
У білій як літо, у білій як літо сорочці
по білій дорозі вельможно товариш ступав.
А я на тамтому, а я на тамтому аж боці.
І пан чи пропав? Але пан чи пропав? Чи пропав?

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.