Літературознавство

Фауст у перспективі сприйняття Маргарити (Гретхен) у трагедії «Фауст» Й.В. Гете

                            «Але шкода серцями володіти,

Коли немає серця в вас.»

                                                                 

«Мій Боже, що за чоловік!

                                                                  Він думав, думав цілий вік,

                                                                  А я ж – дурнісіньке дівча,

                                                                  Лиш слухаю, як він навча.»

Якось назвали ви мене «дитя»,

Та я й була невинною, як квіти,

І лялечка, і Діва, і свята

Я часто плакала, аби в гріхах не тліти.

 

За мить єдину в палкощах любові,

Я стала Месаліною для Вас,

Бо ви, як грішник з плоті й крові

Все прагнули до  Раю повсякчас.

 

Сплюндрована за мить того кохання,

Лілея біла до землі прикута.

І ланцюгами пристрасті й жадання

В могилах скорботи я розіпнута.

 

Якось назвали ви мене «дитя»

Тепер же я Ліліт, як демониця,

Котра вбиває всіх без вороття,

І Вельзевулу поклоняється, як жриця.

 

У мене є багато імен, докторе Фаусте. Одного разу ви назвали мене «віщункою» і, знаєте чому? Ви її прагли. Ви прагли знати те, чого нема, ви прагли істини. Не знаю, чи змогла її Вам подарувати своїм тілом:ніжним румянцем, теплими очима, невинною красою. Але  я стала вашою коханкою, вбивцею і збожеволіла. Вінок моїх лілей та айстр, котрі любила користати для гадання, – завершується колом у Ваших холоднокровних пальцях. Так, думаю ви знаєте хто Вам пише. Мене звати Маргарита. Але я не пекельна розпусниця і повія. Мене врятовано тим, у кого ви відмовлялися вірити.

        

         Сьогодні тут холодно ..загалом так,як у вашій душі. Знаєте, де тепер я? У чистилищі. Я щодня спостерігаю за вашими сумнівами та гріховним життям і мені жаль, що ви водите інших маргариток до нашого Саду. Памятаєте, як ми сиділи там, і я гадала на айстрі? Всі квіти говорили про те, що ви мене любите. Але чи знали Ви, коли-небудь, що таке справжня любов?Я мала змогу бачити минуле такого анахорета як ви. І ви, виявляється, не були раніше таким красивим паном, здатним до подвигів заради Дами серця,  заради забороненого плоду. Ви були трупом. Ваша келія-лабораторія хоч і наповнена духами і книгами, проте там не було життя. Як можна шукати істину і прагнути джерел, коли душею і серцем  ви каліка? Людина не може знати всього, вона не може пізнавати до кінця. І навіть Мефістофелям чи Вельзевулу це не підсила. Ви егоїст, усе-таки, бо знемагаючи від безбарвності життя, ви не прагнули змінити чогось людським шляхом. Ви вдалися до нечесті. Недарма ж бо мені не сподобався той ваш кремезний друг-блазень.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.