Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Мій навіжений Боже

Мій навіжений Боже,
та ж змилуйся над нами
молюся нині й присно,
бо западеться світ,
де жити стало тісно
із щедрими серцями,
а понад небесами
заказано політ.
Як праг я стати скраю —
земля не рознялася,
а далі подалася
за жовті куширі.
О краю мій, окрасо,
тобою Бог карає,
хто вмер, а хто конає,
скорившися журі.
Тобі, квадратний світе,
моє квадратне слово
квадратної розлуки
квадратні молитви.
Кущисті супить брови
мій біль несамовитий,
заламуючи руки
поверхи голови.
Ото Господь настачив
мені лиху годину,
і стільки зненавиди
цей вітер доль жене,
що я тебе й не бачив,
далека батьківщино,
що я тебе й не видів,
мій оглашенний дне.
Розводи і погрози,
етапи, крики,ґрати
і ватрища колючі,
як погар диких душ.
Надію май у Бозі
на ввесь свій вік страпатий
і сльози лий горючі,
а дар життя — не руш.
Тобі молюся, Боже,
щоднини і щочасно,
бо хто ж нам допоможе
по чорній цій біді,
коли радіє кожен
як смерть іде дочасна.
О доленько нещасна,
про віщо я тобі?
Ти, Отче, недоріко,
пощо були пророки?
Не знав би я мороки,
не збавив би літа.
Продлялись крові ріки —
історії отроки?
Несли у безвість кроки,
хода була хибка.
Вертається дорога
на знавіснілі кола.
Яка ще осторога?
Було задосить мук.
Розкішна і убога,
вельможна, але гола
ідеш крізь час спроквола,
а попасає крук.

Категорія: Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.