Я вже як мертвий —пам’яттю проріс, немає Василя —є тільки згадка,
їй краще, адже їй нема і вадки,
я ж геть змарнів —один, як кажуть, ніс
стирчить і вже. І серцем перетлів, бо обболів за весі всі і гради,
хоча й собі не можу дати ради жарина біла ув огні огнів.
А все ж я є. Хоч і напівживий
та в спогадах є плоть моєї плоті,
так і живу —зі світом у комплоті, довкола мене —обрій гробовий.
А я живу. Агов, мої брати.
Агов, сестрове! Сни біжать струмками і кожна дума-думочка —за вами
і кожен із братів твоїх —то ти.