В суботу, 4 вересня, під час виступу автора фільму та його учасників і потім, після виступу І.Дзюби, який не зміг сказати про групу арештів (його зіпхнули зі сцени, гукаючи, що людей не заарештовують), я виступив так само. Мене обурило бруталь­ не поводження з І.Дзюбою, факт арештів і та атмосфера прихо­ вування цього факту, яка найточніше виявилась під час зустрічі з акторсько-авторською групою фільму. Були шалені вигуки: «Це провокація», «Це брехня», «Тут не місце…» і т. д. І тоді я не зміг стерпіти.

Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо ж — щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють грунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 р. надто близька, щоб не можна було реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи —я не міг стриматись. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є зло­ чином. Злочином проти тих високих ідеалів комунізму, на яких я виховувався.

Факт негарного приглушування виступу обурив так само. Коли заарештовані винні, то чому це приховувати? Як можна го­ ворити, що арештів нема? Як можна миритися з таким станом, коли в навколишніх умовах є ряд таких симптомів, що супере­ чать правді ленінізму, правді високого громадянського обов’язку і права радянської людини?

Я не міг стерпіти. Я не міг мовчати. Після фільму я хотів ска­ зати, що ми, радянські люди, не повинні забувати, що Сталін, проводячи ряд антисоціалістичних заходів, прикривався ім’ям Леніна. Хрущов це робив так само, проводячи ряд своїх експери­ ментів, теорій і т. д. Я хотів сказати, що використання священно­ го ім’я Леніна для прикриття своїх, не завжди ленінських захо­ дів —це використання змушує нас боротись за справжнього Ле­ ніна. Не такого, яким його часом бачив Сталін чи Хрущов, а та­ кого, який він є: як ідеал всього найпрогресивнішого, що вироби­ ло людство, комуністичний суспільний прогрес протягом сто­