Стус Василь. Вибране. Час творчості.

ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ СРСР – ЄДИНИЙ ГАРАНТ МИРУ В УСЬОМУ СВІТІ

Вісім років минуло відтоді, як репресивні органи СРСР влаштували новий погром української інтелігенції. Після масових арештів у січні 1972 року за колючим дротом опинилося багато сотень людей, стурбованих долею рідного народу, його матеріальним і духовним добробутом. Розпочаті тоді масові репресії, незважаючи на численні протести світової громадськості, продовжуються й дотепер майже в тих самих масштабах, проте з використанням особливо брутальних методів розправи, коли людей, що так або інакше протестують проти насильства, судять як хуліганів, злодіїв, розпусників, аби завуалювати моторошну арифметику політичних розправ. Мета всіх цих репресій, які провадять на Україні з диявольською методичністю,— задушити вільний голос нашого народу в особі його кращих представників, приректи наш народ на покірливе мовчання; репресуючи інтелігенцію, зупинити зростання національної самосвідомості українського народу, обезголовити наш народ, перетворивши його на покірну череду, покірну до окриків тимчасового правителя. За минулі десятиріччя жертвою цих репресій стали мільйони й мільйони чесних людей. Голод 1933 року, репресії сталінських і післясталінських часів, примусове переселення українців у райони Сибіру та Далекого Сходу, розгром українського національно-визвольного руху в Західній Україні в 40-50 роках — усе це призвело до того, що український народ скоротився наполовину: до фізичного знищення 10-15 мільйонів українців слід додати різке зниження природного приросту населення. Це вдвічі, а то й утричі більше від того, що завдав нашому народові німецький фашизм. Регулярні адміністративні кампанії по фізичному й духовному винищенню української інтелігенції призвели до того, що сьогодні між нашим народом і його духовним наставником виросла прірва: сама духовно-виховна місія нашої інтелігенції, розтрачувана після кожної репресивної акції, перестала бути для цієї інтелігенції дійовим імперативом. Більше того, перебуваючи в умовах постійної сваволі з боку влади, ця інтелігенція, особливо творча, опустилася до рівня чиновного класу, що допомагає владі в будь-якій справі. Наші письменники в більшості перетворилися на нахлібників, блазнів, що розважають партійно-державну еліту, стали паразитувати на тілі трудового народу, бо їхня так звана продукція — це суцільний брак. Сьогодні ця інтелігенція благословляє терор — добровільно чи з примусу, вголос чи мовчки, рабською старанністю чи за голосом смертельного переляку. Цей чиновний штат, виконуючи накази партійних тимчасових правителів, усе ще переконує нас у тому, буцім СРСР — це країна найбільшої в світі соціальної справедливості. Проте дедалі більша частина нашого народу переконується в тому, що це не так: наш робітник дістає за свою працю злиденні копійки, маючи забезпечення в кілька разів гірше, ніж робітник США, ФРН, Канади й інших країн, наш селянин перебуває не в кращих умовах. Зростає дорожнеча, багато товарів, у тому числі продуктів харчування, немає. Що ж до духовно-культурного клімату, то тут і Україна, й СРСР стали страховищем для всього цивілізованого людства, як уособлення духовної неволі, ГУЛАГу, найбільшого насильства над людиною і її сумлінням, цілковитої політичної безправності, винищення цілих народів, оголошених поза законом. Сталінізм — ця святая святих радянського комунізму — існує й по сьогодні, ледь-ледь обновивши свої диявольські ритуали. СРСР перетворився на військово-поліційну державу з широкими імперіалістичними намірами. На задоволення радянського експансіонізму й підтримку поліційного клімату всередині країни і так званої соціалістичної співдружності йде добра третина, а то й половина загальносоюзного бюджету. Розповсюдивши свою практику на багато країн світу, радянські комуністи несуть цілковиту відповідальність за всі криваві лиходійства, що відбуваються в таких країнах як В’єтнам і Кампучія, Куба й Китай, Албанія й Афганістан, Чехословаччина чи Східна Німеччина. Антилюдяна практика архіпелагу ГУЛАГу розповсюджується на весь світ, не лишаючи нам, українцям, жодних надій на майбутнє. СРСР перетворився на жандарма, який погрожує всій планеті війною й насильством. Ми добре знаємо, чим це загрожує людству; адже за 60 років безпощадної війни, яку так званий уряд УРСР веде проти свого власного народу, ми втратили стільки людських життів, що можемо сміливо поставити імена змінюваних київських тимчасових правителів поряд з іменами Пол Пота і Єнг Сарі, їхніх комуністичних братів по зброї. Ось уже 60 років цей так званий Уряд України здійснює практику національного геноциду. Який ще уряд у світі вміє на зразок українського зводити почуття патріотизму до рангу державного злочину? Серед суверенних держав такого уряду немає, не дозволяють собі цього навіть сьогоднішні колоніальні намісники. Тому ми, жертви політичних репресій на Україні, .звертаємося до свого народу, до урядів усіх країн світу, до ООН і заявляємо про своє бажання вийти зі складу СРСР, вивести наш народ з комуністичної неволі. Ми змушені це зробити самі, бо офіційний уряд УРСР, будучи всього-навсього окупаційною владою, ніколи цієї вимоги не поставить. Ми змушені зробити це тепер, бо кожен день перебування України в складі СРСР наближає нашу національну загибель. Ми звертаємося з цією вимогою до союзного уряду, бо вбачаємо в цьому відокремленні України єдиний рятунок. Це не порушення конституційного права, це наш єдиний шанс уникнути духовно-національної смерті і домогтися гідного існування. Ми звертаємося із закликом до свого народу, до всіх людей, що живуть на території УРСР, підтримати нашу вимогу Необхідно об’єднати всі наші зусилля для того, щоб з часом провести референдум у відкритих демократичних умовах під контролем спостережної комісії з ООН. Українська громадськість, а не окупаційний режим в особі так званого уряду УРСР мусить стати виразником такого національного самовияву. Відкидаючи всілякі спекуляції радянських властей на наші вимоги, ми заявляємо: воля України дасть можливість звільнитися й російському народові, й іншим народам, що поневолені сучасним режимом. Вільна Україна гарантує всі права народам, що населяють Україну: росіянам і полякам, євреям і татарам, румунам і угорцям. Ми надто добре пізнали, що таке підневільне колоніальне існування, тому заявляємо, що людям, які заселюють нашу Батьківщину, ми надамо якнайширші політичні, економічні й соціальні права. Всі права національних меншин і різних релігійних асоціацій будуть додержані беззастережно. Вільна Україна могла б стати надійним захистом і Заходові від комуністичної експансії, оздоровила б усередині політичну обстановку в країнах, що є західними сусідами України, допомогла б усім народам, що перебувають у складі СРСР, домогтися гідного національного існування. Деколонізація СРСР — ось єдиний гарант миру в усьому світі. Волю Україні! Волю народам, що перебувають у ярмі комуністичної імперії!

 

Український Патріотичний рух.

Січень 1980 р.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.