Українська мова: Словник-довідник. 1998. (Загнітко А. П., Познанська В. Д., Омельченко 3. Л., Мозгунов В. В. та ін.)

УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. Уточнюючими членами речен¬ня називають такі члени речення, які вимовляються з особливою інто-нацією і уточнюють, пояснюють, конкретизують значення головних чи другорядних членів речення. Ці члени речення конкретизують зміст одноіменного члена, звужуючи або обмежуючи його значення чи даю¬чи йому іншу назву; відповідають на питання: а як саме? а який саме? а що саме? і под. Вимовляються вони з видільною, уточнюю¬чою інтонацією і на письмі виділяються комами, рідше – тире.
“Внизу, за скелями, глухо шуміло море” (О. Донченко) (уточнююча
обставина – де саме внизу?).
Уточнюватися можуть і головні члени речення, і означення, і додатки, і обставини:
1) підмети:
“Ще будем жити ми- і я, і ти!” (П. Тичина);
2) присудки:
“Від вибухів у вухах шуміло – ревло, гуло і гупало” (з журн.);
3) додатки:
На уроці повторювали другорядні члени речення, зокрема
додатки,
4) прикладки:
“Коли ви мені, старому батькові, не ймете віри, то я запишу
на папері”(І. Нечуй-Левицький);
5) означення:
“За круглим, чорного дерева столом, сиділи сухорлявий і
жовчний князь Ярема Вишневецький, Стефан Потоцький”
(Н. Рибак);
6) обставина:
“Он там, на горбку, має бути весела батьківська хата”
(Ю. Мокрієв).

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.