ЛЕКСИЧНІ НОРМИ — це норми слововживання, прийняті в сучасній українській літературній мові. Вони регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення. Наприклад, можна говорити рятуваль¬ник і не можна — рятівник, якщо мовиться про посаду; правильно гово¬рити україніка, а не україністика, якщо йдеться про зібрання творів про Україну. Україністика ж — це українське мовознавство й літературо¬знавство. Лексичні норми швидше за інші архаїзуються, змінюються з часом, відбивають вплив живого говіркового мовлення. Так, останнім часом поширилося слово лідер у нашому “внутрішньому вжитку» щодо явищ життя суспільства: лідер молоді, лідер демократів, лідер опо¬зиції лідер змагань та ін. У 20-30-х роках і до 70-х років перевагу віддавали лексемі ватажок (ватажок комсомольців), що означала аван¬гард, провідна сила молоді. Знали також у 30-60-х роках вожатих, що очолювали піонерські загони, вели виховну роботу зі школярами. Не¬абияку роль в активізації вживання іменника лідер відіграла висока частотність його у спортивному мовленні. Сьогодні слово лідер озна¬чає не просто керівника, а вищого на голову від інших здібного орга¬нізатора і вмілого працівника, майстра своєї справи: ‘Лідер має не закликати, а чинити так, щоб його реальні дії ставали закликом до поступу” (Б. Олійник).