НОРМА (МОВНА) — це той мовний варіант у сфері вимови, слово-вживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов’язковий. Унормованість — необхідна ознака літера¬турної мови. Норми літературної мови єдині і загальнообов’язкові. Вони

виробляються всією суспільномовною практикою народу, відшліфо-вуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються в основ-них закономірностях мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами. Діяльність людей, спрямо-вана на впорядкування національної мови, називають нормаліза- торською, а їх самих — нормалізаторами.
Мовна норма — категорія соціально історична, і, будучи до певної міри стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, вона разом з тим зазнає змін. Це випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку разом з творцем і носієм мови — суспільством. Існування норм літературної мови не виключає паралельного існування мовних варіантів. Наявні варіанти в літературній українській мові не порушують самої норми, а роб¬лять її більш тонким інструментом добору мовних засобів у стилі¬стичному плані. Багатогранні функції української мови як засобу ма¬сової суспільної й індивідуальної комунікації, як фактора суспільно¬го розвитку зумовлюють єдність і усталеність її норм.
Отже, норма літературної мови — це реальний, історично зумовле¬ний і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі, нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його роз¬витку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування. Поняття організованої мови обов’язково вклю¬чає унормованість, бо тільки єдиний правопис і стала вимова, одна¬кові для всіх правила побудови синтаксичних конструкцій, однакове розуміння лексичного наповнення слів, їх однакова акцентуація ство¬рюють ті умови, в яких може нормально функціонувати літературна мова як засіб спілкування людей. Важко уявити собі літературну мову, яка б не мала усталених норм — лексичних, граматичних, фонетичних, орфоепічних, орфографічних, стилістичних та ін.