Статті

Тамара Борисюк «ЛІСОВА ПІСНЯ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ І «ЗАТОПЛЕНИЙ ДЗВІН» ГЕРГАРТА ГАУПТМАНА

загрузка...
Неоромантичний театр кінця XIX — початку XX століття, зберігши орієнтацію на кла- сичні зразки драми-феєрії, знайшов для неї нові зображально-виражальні можливості. Жанрову структуру феєрії визначав синтез засобів літературно-художнього мислення і фольклору, міфології. В основі сюжету було закладено дуалізм — думку про два світи, діза начала, що живуть у людині. Вершинними явищами жанру драми-фесрії вважають «Сон літньої ночі» В. Шекспіра, «Балладину» Ю. Словацького, «Снігуроньку» О. Островського, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана.

Поява «Лісової пісні» Лесі України спричинена певною закономірністю — до та­кого притчево-філософського жанру українська література мала нахил здавна. Уже в «Слові о полку Ігоревім» діють всілякі міфологічні істоти. Далеким прообразом драми-феєріі стала балада, фольклорна й літературна. А персоніфіковані добрі та злі сили в середньовічних різдвяних містеріях, вертепних дійствах доводяться від­даленими прародичами таких персонажів «Лісової пісні», які Доля, Злидні, Пропасни- ця-Трясовиця. Невипадково перші твори Лесі Українки, зокрема П «Русалка», були певною мірою наслідуванням балад Шевченка. Дослідники констат**али спср:дненість «Лісової пісні» з феєричними ознаками «Лілеї» Шевченка — мотив трагічного вмиран­ня й оживання людини, перетвореної на рослину. Однак елементи драми-феєрії про­стежуються й до Шевченка. Досить згадсгрч «ЕнеТду» І. Котляревського, поему-баладу «Богдан» Є. Гребінки, «Чари» К. Тополі. V

Франко у статті «Русько-український театр (Історичні обриси)» згадував «т. зв. опери чародійські», серед яких називав п’єсу «незвісного автора», «писану напів по- українськи і напів по-польськи, п. з. «Українка, або заклятий замок» К

У 1889 році Леся Українка разом з групою молодих «плеядІвціз» поставила собі завдання піднести українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу. Завдяки вивченню рідного фольклору, міфології, досвіду національної літератури і світового письменства вона прийшла до цілком самостійної системи, детермінованої авторським міфотзоренням. У «Лісовій пісні» філософські проблеми сутності люд­ського буття висловлено засобами народної мови, фольклору, міфології. Головним об’єктом твору стає людська душа, духовний світ особистості з її почуттями, пережи­ваннями, людина як самоцінність, здатна змінити оточення.1^

Для означення, характеристики, усвідомлення жанрових особливостей «Лісової пісні» важливе місце має порівняння її твору з іншими драмами-феєріями. Питання типології цього шедевру поетеси давно вже розглядалося в літературознавчій науці Хоча свого часу П. Пономарьов вважав, що з такими творами, як «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Синя птиця» М. Метерлінка, «Зачароване коло» Л. Рідеяя, «Лісові тайни» Є. Чирикова, «Над Дніпром» О. Олеся, драма-феєрія Лесі Українки нічого спільного не має 3.

 

1   Франко І. Зібр. творів : У 50 т.— К., 1977.— Т. 29.— С. 313.2   Див.: Марковський М. «Лісова пісня» Лесі Українки й «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського // Зап. наук, т-ва ім. Т. Г. Шевченка. 1930; Г озенпуд А. Поетичний театр —К., 1947; Ласло-Куцюк М. Велика традиція —Бухарест, 1979; Н а д’я р н и х Н. Зброя іскриста.— К-, 1980 та ін.3    Див.: Пономарьов П. П. Фольклорні основи «Лісової пісні» Лесі Україн­ки // Матеріали до вивчення історії української літератури.— В 5 т.— К., 1961,— Т. 4,—С. 201—202.

 

Слово і час, 1990, Л5 З

 

15

 

Поетеса високо цінувала драматичні твори О. Олеся, Г. Зудермана, Г. Ібсена, М. Метерлінка, Г. Гауптмана, які стали виявом нових шукань у драматургії кінця XIX— поч. XX ст. Варто, проте, зауважити, що вона аж ніяк не ідеалізувала стильові течії європейської та скандінавської літератур. Тим-то й «Лісова пісня» споріднена з дра- мами-феєріями (чи драмами-казками) письменників світової та української літератур насамперед жанровими рисами, хоча її філософська концепція, за певних збігів, цілком оригінальна.Отож зупинимося докладніше на жанрових особливостях та специфіці «Лісової пісні» і «Затопленого дзвону», маючи намір не тільки виявити аналогії, а й про­стежити, як у поетеси проходила творча робота на підставі певного імпульсу. Справа ж не тільки з подібностях, а й у моменті відштовхування від певного матаріаііу. З іншоїо боку, вплив може бути на письменника навіть не через літературу безпосередньо, а через «дух часу» (Леся Українка).^«Затоплений дзвін» (1896) Гауптмана, безперечно, мав великий вплив на письмен­ницю. До цього драматурга Леся Українка ставилася з великим пієтетом і чимало писала про ньогоУЇНа думку О. Косач-Кривинюк, «може й не випадково по захопленні драматичними творами Гауптмана Леся Українка переходить і сама майже виключно до драматургії. І чи «Потоплений дзвін» до певної міри не відбився в «Лісовій піс­ні»?»4. О. Стешенко згадувала, що, захоплюючись твором Гауптмана, поетеса водночас говорила, що автор «зробив помилку — надто мало дав своїй п’єсі фольклорного забарвлення»5. Про сильне враження, яке справив на поетесу «Затоплений дзвін», можна судити і з численних посилань та згадок про окремі епізоди твору в листу­ванні б.

До зіставлення «Затопленого дзвону» й «Лісової пісні» вдавалося багато літера­турознавців, зокрема, М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Марковський, В. Петров, чеська дослідниця Л. Геник-Березовська, румунська —М. Ласло-Куцюк. Спираючись на най­новіші дані німецького літературознавства, М. Ласло-Куцюк іде далі від своїх попе­редників у розшифруванні складної символіки «Затопленого дзвону». На ТІ думку, в цьому творі втілені особисті переживання самого драматурга, який задля нового кохання покинув дітей і дружину. Кохання стає трагедією не лише для героя драми, а й для оточення.

Спираючись на систематизацію світових символів й міфів, розроблену Ж. Дю­раном, М. Ласло-Куцюк відносить Гейнріха до типу героїв, які «поєднують у собі атрибути неба і сонця»7. При такому витлумаченні, вважає дослідниця, «все у творі видається ясним, і всі «туманні» символи покажуться нам ізоморфні, взаємозв’язані і взаємозалежні» (252). Гейнріх вважає себе сином сонця (Фрейра) — цим і поясню­ється прагнення героя до висоти, «вертикальний рух постійно супроводжує дію п’єси» (252). У рамках цієї універсальної архетипної символіки (зокрема архетипу «сонце»), пояснюється вся концепція «Затопленого дзвону». «Сюжетно, композиційно, образ­но— це змагання дня і ночі, висоти і пропасті, героїзму і підступності, чистоти і грі­ховності, і в цій боротьбі перемога зостається на стороні останніх» (253).

«Лісова пісня», на думку дослідниці, будується на архетипі дерева. Мавка втілює образ дерева, яке проросло з людини. Навколо цього групується весь символічний ансамбль твору. Тому в основу композиції п’єси покладено ритм пір року — воскре­сіння й завмирання дерева, тоді як «Затоплений дзвін» будується на змінах дня (сонця) і ночі, темряви і світла.

ч/Однією з ознак Гауптманової драми-казки є трагічність, точніше трагедія людини, котра весь час поривається до верховин, але не може перебороти інерції долин. Трагедійність п’єси постійно посилює голос дзвону: він проходить через увесь твір. Проблематика драми-феєрії Лесі Українки значно ширша. Тут теж є глибока трагедія зневаженої душі (Мавка), мотив вільних зисокостей і низинних людських стежок, де «неволя тягар свій носить», а також мотиви темряви, світла, вогню. Але основна її концепція — безсмертя людської душі, ЇТ внутрішня свобода, гармонійна цілісність.’/ Для осягнення поставленої у творі мети Леся Українка вдається до символічного

загрузка...

 

4    Косач-Кривинюк 0. Додаток до рукопису Г. Лазаревського // Фондо- сховище КЛММ Лесі Українки.— Од. зб. 108.— С. 2.5   Спогади про Лесю Українку.— К., 1971.— С. 328.^6   Див., зокрема: Українка Леся. Зібр. творів : У 12 т.— К-, 1978.—Г. 11.— С. 143, 110. Далі зазначаємо в тексті том і сторінку.

7    Ласло-Куцюк М. Леся Українка і Гергаодт Гауптман // Велика традиція.— Бухарест, 1979.—С. 251. Далі зазначаємо в тексті сторінку.

 

ід                                                                                                                                       Слово і час, 1990, З

 

письма, допомагає осягнути ширші перспективи сучасного, минулого і майбутнього. Свого роду символом цеє! єдності, того моменту в житті людини, коли вона підно­ситься від буденщини до поетичного пориву (як вияву виняткових можливостей), у «Лісовій піснії» стає сопілка.^У «Затопленому дзвоні» світ природи та його сили майже поспіль ворожі лю­дині: Гейнріх за допомогою Раутенделяйн примушує працювати на себе карликів шляхом цілковитого Тх закріпачення й жорстокого насильства. У «Лісовій пісні» здійс­нюється гармонія лісових сил з людськими на основі мудроТ, рівноправноТ домовле­ності. Цей мотив дуже поширений у фольклорі.\^3а народними переказами людина може скласти угоду, скажімо, з лісовиком: записати йому саою душу, і тоді він сприятиме в полюванні — наганятиме мисливцеві звірину8. Мотиз угоди й злагоди людини з природою Леся Українка зуміла глибоко переосмислити. У «Лісовій пісні» міфологічна сила — то сила природи з ЇТ мудрістю. Людина вчиться у природи, при­рода вчиться в людини. Людина і природа — частини великого символу. Ліс — не тільки основа добра («Що лісозе, то не погане, сестро,— Усякі скарби з лісу йдуть……—5, 246). Ліс і вода — основа основ людського буття і початок усього сущого на землі. Людина не здатна бути сильнішою за природу — ліс, воду, землю, бо сама походить од них. Своїм твором поетеса полемізує з концепцією «Затопленого дзвону», за якою людина повинна бути сильнішою від землі. У «Лісовій пісні», навпаки, ліс і його світ постають могутніми, вічними, безсмертними, підтримують людину і дають Тй духов­ну силу.

Отже, світ природи лишається непохитним, стійким, еволюціонували ж рівні людського світосприймання, пізнання людиною сил природи.

У статті Лесі Українки «Михаель Крамер». Последняя драма Гергарта Гаупт­мана» знаходимо зауваження і стосовно «Затопленого дзвону». Відтак можна бачити, чого в драмі-казці німецького драматурга авторка «Лісової пісні» не сприймала і критикувала і що, цілком закономірно, вона зробила інакше у своєму творі.

У багатьох драмах Гауптмана, «не исключая даже неземного «Потонувшего ко­локола» (8, 133), є багато натуралістичних сцен і висловів. Лісовик у нього — смердю­чий цап. Хтивий і брудніей Водяник сидить у колодязі, з якого Раутенделяйн набирає зоду для зцілення Гейнріха. У творі багато деталей, порівнянь і персонажів (воші, блолн, кроги) вкрай неестетичних, звертання до окремих героїв лайливо-брутальні. Усе це — контраст до ніжної й делікатної поетизації лісового світу в драмі-казці Лесі Українки. Поетеса підкреслює постійний мотив самотності героїв Гауптмана, до «оди­ноких неудачников» відносить Гейнріха. В «Лісовій пісні» Мавка спочатку теж самотня в лісовій громаді через свою вищість над світом природи,— адже вона покохала Лукаша, в якому побачила «цвіт душі», великий мистецький талант-скарб. Цей порив, притаманний лише людській природі, дав Мавці душу, яка стихійно відчувала неспро­можність ізольованого буття, шукала виходу за його межі. Любов, яка відродила ТІ, стає згубою. Але це і є справжнє кохання—властивість зректися себе. Від власних трагедій — до служіння людям. Таке трактування символіки надає творові «высший смысл», на що звертала увагу Леся Українка, характеризуючи стильову манеру д’Ан- нунціо.

Жінки у творах Гауптмана, на думку Лесі Українки,— «дрожащие тени своих му­жей» (8, 137), чого не скажеш про жінок «Лісової пісні». Така розстановка акцентів у драмі-феєрії виходить з української народної традиції, згідно з якою жінка в су­спільному і громадському житті була рівноправною. У статті «Новые перспективы и старые тени» письменниця простудіювала світову літературу під кутом зору образу жінки. «Высшим женщинам Жорж Санд», а також «женщины-полузверя» (или просто «зверя»), типу «синего чуяка», німецького ідеалу «вічної жіночності» Леся Українка протиставляє жінку-філософа (8, 79, 94). У «Лісовій пісні» поетеса дає такий тип жінки — Мавку, для якої обставини навколишнього буття не мали авторитету закон­ності, влади над людиною. І водночас Леся Українка свою героїню не відчужує від середовища, а шукає новий характер зв’язків між особистістю й оточенням — і при­родним, і людським.

У прагненні авторки гармонізувати високі філософські проблеми й фантастику фольклорно-міфологічного світу — оригінальність задуму поетеси, ТІ новаторство в роз­витку жанру феєрії.

 

8                                                                                                                             Див.: Иванов П. Народные рассказы о домовиках, леших, водяных и ру­салках.— Харьков, 1894.                  ,

 

2. Слово і час, 1990, ,\з 3

 

17

 

В образі Гауптманового Гейнріха письменниця бачить неспроможність рішуче г назавжди порвати з буржуазною сім’єю, в полоні яко? він перебуває. Автор «Затоп­леного дзвону» не показав трагедії, «що дає глибінь і зміст життю» (8, 185). Це цікава вказівка для розуміння образу Лукаша: свою роздвоєність він переборов і без­застережно порвав з оточенням, яке засмоктувало його поетичну сутність. Творячи образ Лукаша, Леся Українка виділила в ньому не власні риси селянина, а начала «природної» людини, які виникають у процесі споріднення з природою. Але «природ­не» у поетеси не абстрактне: воно втілене у народно-національному характері. Обда­рованість, що найяскравіше втілилась у Лукашеві, свідчить про можливості народного характеру. Душа прагне волі як свободи «природної» людини. У своєрідній міфоло­гічній формі Леся Українка дала свою концепцію людини, детерміновану співвідне­сенням реального і символічного. Ідейно-естетична позиція Лесі Українки розкрива­ється в «Лісовій пісні» через‘світосприймання дійсності і міфа. Нова концепція людини позначилася на особливостях характеротворення, де всі герої «однаково суверенні, хоча ролі їх можуть різнитися обсягом і якістю»*.J Полемізуючи певною мірою з концепцією «Затопленого дзвону», Леся Українка свідомо уникала багатьох реалій українського фольклору, ідентичних тим, до яки» вдався німецький драматургХ/У пісні «Ой у полі зелена трава», записаній нами в поліському селі Тур, мати пішла по воду і набрала відро сліз. Це — символ туги за дочкою, яка прилітає до матері зозулею. Відерце сліз, яке носять на тому світі сироти, є у відомих записах Б. Грінченка10. У «Затопленому дзвоні» діти Гейнріха* також носять глеки сліз своєї покинутої матері. У своєму творі Леся Українка уник­нула й образу бджілки, яким починається драма Гауптмана. Прототип дядька Лева- був пасічником, але поетеса позбавила його цієї ознаки, яка змусила б її вдатися до образу багатьох поліських пісень — «ярая бджілка», «бджола боровая».Гейнріх, покинувши дружину з двома дітьми, закономірно мусив відчути і каяття, і докори сумління. Леся Українка тонко уникала цього: Килина — вдова, вона привел» у хату Лукаша дітей від першого чоловіка. Українська народна мораль неодмінно засудила б легковажність батька, який покидає своїх дітей задля нового кохання.

І не випадково у плані повісті Лесі Українки «Приязнь» («Беруть у двір Євцю…»}’ Дарка осуджує Данила саме за подібний вчинок.

\У «Затоплений дзвін» Леся Українка назвала «неземним». За жанром — це симво­лічна, навіть символістична драма, тоді як «Лісова пісня», за визначенням самої Лесі Українки,— символічно-реалістична. \/Вже Франко гостро критикував Гауптмана за невмотивованість окремих сцен і подій (зокрема, невідомо, для чого Гейноіх будує храм у горах, де нема людей, транспортує в гори дзвін). Очевидно, це пояснюється жанровою природою суто символічної драми, автор якої не дбав про детермінацію фабули. «Остаточно виходить, що вся драма — якась алегорія, якась символіка, зна­чить, не те, що змальовано, а щось інше» п.

^/Композиція драми-феєрії Гауптмана, однак, має внутрішній ритм, прихований символами. Навпаки, сувора визначеність характерів і вчинків, а також руху сюжету, властива драматичній акції «Лісової пісні». Характерною її ознакою є підкреслений поліський колорит, проникнення в естетично-психологічний світ поліщукаУУ «Затоп­леному дзвоні» герой відчужений від соціуму, з одного боку, від природи — з другого, він самотній і живе лише внутрішніми силами душі. Лесин трагічний твір увінчується оптимістичним фіналом—мрією про вічність, невмирущість справжніх духовних цін­ностей. \/

Надзвичайної ваги — конкретно у цій ситуації — набуває типологічне зіставлення майже одночасно та незалежно написаних двох творів, реалізованих на українському міфологічному матеріалі, у споріднених тематичних, жанрових формах. Паралельні зіставлення «Лісової пісні» Лесі Українки з «весняною казкою» О. Олеся «Над Дніпром» можливі тільки в плані доказу, як реально (чи матеріально) «те ж саме» магією таланту обертається далеко «не тим самим». Адже Олесь не тільки «не витягує» на вселенське (цим ніяк не хочемо применшувати його потужного хисту), а й свідомо не ставить цього сзоїм завданням.

Авторка «Лісової пісні» знаходила певну подібність свого твору з «весняною каз­кою» О. Олеся. Про це маємо свідчення К. Квітки, чоловіка поетеси: «Найбільше

9   Українка Леся. Зібр. творів : У 12 т.— K., 1930.-—Т. 12.—С. 253.

10    Див.: Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черни­говской и соседних с ней губерниях.— Чернигов, 1895.— Вып. 1.

11  Франко І. Зібр. творів : У 50 т.— К-, 1981.— Т. 31.— С. 153.

 

18                                                                                                                                      Слово і час, 1990, № 3

 

Лесі сподобалась «Весняна казка» (здається, так) Олеся. В ній вона знайшла незви- чайну глибину романтизму і творчість, випливаючу з оригінального джерела, незви­чайну оригінальність форм і деяких місць, особливо їй подобалась друга частина, сцена наймання русалки у мамки, прихід селян тощо. Тут була нестрійність, властива романтизму 30-х років, розмаїті елементи лірики й гумору. Находила, що критика і громада несправедливо віднеслись до сеї речі. Прочитала сю річ скоро після того, як написала «Лісову пісню», і сказала, що Олесь її упередив і що враження «Лісової пісні» буде значно ослаблене. А як потім (теж до надрукування «Лісової пісні»…), то казала, що якась невидима струя пронеслася по українських письменниках» ,2.Підмічена схожість, очевидно, виявляється в елементах сюжету (наприклад, ко­хання русалки із сільським парубком) і в символічному спрямуванні феєричного матеріалу, у певній філософічності жанру. Саме на введення О. Олесем міфологічного повір’я, на поєднання реального і фантастичного звернула увагу Леся Українка. Най­більше поетесі сподобалася сцена наймання русалок у мамки. Очевидно тому, що в цій сцені міфологічне стає впритул з реальним. Адже Мавка у другій дії «Лісової пісні» теж стає свого роду наймичкою. Однак у драмі О. Олеся проблема контакті* з міфологічними істотами існує на зовсім іншому рівні, ніж у «Лісовій пісні».У драмі-казці «Над Дніпром» за звичайним любовним трикутником побутового характеру криється глибокий зміст: в алегоричному підтексті виражена кіра в могут­ність і потенціальні сили народу. «Дніпро: До бою, до бою За красну весну. Смерть ворогу-кату, Зимовому сну! Нас давлять кайдани, Січуть береги І сковують крила Холодні сніги» ,3.

Через фольклорні образи, міфологічні постаті О. Олесь передає романтичну закоханість у життя, найінтимніші людські переживання. У нього дереза, ріки, русалки, зірки ведуть спільну розмову, перегукуються, взаємозалежать. Леся Українка обирає ті ж самі засоби для передачі зовсім інших проблем. Естетична цінність «Лісово? пісні» — в діалектичній єдності образу та його символу. Якщо в О. Олеся зорі лише споглядають закоханих, то у Лесі Українки виступають як символ самотності, а також вищості над земним світом. Мавка з гордих високостей спускається додолу, на землю, бо там знаходить того, хто рятує її від самотності, дає їй душу, адже вона;, незважаючи на залицяння Перелесника та інших істот, «зовсім самотня». Поетеса вдається до переосмислення зірки як символу самотності у момент тілесного і духовного поєд­нання Мавки з Лукашем («зірка в серце впала»).

У весняній казці О. Олеся людина перебуває у ворожих стосунках зі світом природи та її міфічними героями: «РусалкаХ: А люд наче звірі злі».

у” Світ «Лісової пісні» — цілісна, неподільна система, центром якої є людина, але вона перебуває у постійному конфлікті з часом. Як і Леся Українка, О. Олесь близький до українського фольклору та міфології життєнаповненістю, конкретністю й поетич­ністю художніх образів; Олесеві-лірику було притаманне свіже бачення природи » поетичне чуття, але як драматургові йому бракувало характерів, пристрастей та ідей, що органічно випливали б з усієї структури твору.

Естетичний ідеал у драмі-казці О. Олеся співвідноситься з загальнолюдськими началами добра і краси, але без прямої взаємодії з реальністю. Поет віддає перевагу поетичному часові. У драмі-феєрії Лесі Українки наявний зв’язок минулого з сучасним за посередництвом детермінованого середовищем характеру. Минуле в Лесі Українки визначає сучасне, а сучасне, сзоєю чергою,— майбутнє. Якщо письменниця вдається до міфотворчості на основі окремих міфологем, то О. Олесь лише переказує народне повір’я 14, в поетичній формі розгортає його, компонує, надає свого підтексту; вико­ристовує й інші жанри фольклору — колискові пісні, веснянки. Форма й тип міфоло- гізування Лесі Українки має цілком інший характер. Поетеса не вдається безпосеред­ньо до конкретного міфологічного сюжету, а бере образи, мотиви, алюзії різнома­нітних повір’їв, поглиблюючи їх загальнолюдське значення, яке надає змістові нових перспектив.

При характеристиці новели «УаІБг теїапсіюііяие » О. Кобилянської у статті «Письменники-русини на Буковині» Леся Українка визначила її жанр так: «се музич-

12   Спогади про Лесю Українку.— С. 225—226.

13   Тут і далі цит. за вид.: Олесь О. Твори —Вид. 2.— К., 1918.

14   Напр.: «Язичницький звичай. Ранком 17 марта в день теплото Олексія, окружні села, що навколо Бельців, були всі в диму та в полум’ї. Можна було гадати, що там великі пожежі. Виявилось, що то селяни самі наклали вогнів, щоб «викурити русалок», які. мовляв, шукають весною житла в будинках селян і «приносять з собою нещастя людям».

 

Слово і час, 1590, Л*> З

 

но-лластична поема в прозі» (8, 279). Отже, символічна, музикальна проекція — і реалізм. Аналізуючи стиль д’Аннунціо, поетеса звертає увагу на сплав простоти і складності (це властиво й жанровій природі «Лісової пісні»). «Стиль романа симво­листический,— пише вона,— под простыми, обыденными фразами скрывается посто­янно высший смысл» (8, 43). В жодному разі не переносимо стильові ознаки творів названих письменників на стиль Лесі Українки в буквальному розумінні, а простежує­мо, як світова культура, література сприяла формуванню творчого мислення поетеси, її жанрової свідомості.У незакінченій статті «Новейшая общественная драма» Леся Українка аналізує генезу й естетичну природу нового для її часу драматичного жанру у взаємодії з творчим методом. «Нова, наконец, и сама форма драмы «Выше сил», т. е.гпожалуй, она не нова, так как ее наметил Ибсен, а довершил Метерлинк — это форма драмы настроения, символически-реальная…» (8, 250). Рамки статті, як підкреслює Леся Ук­раїнка, не дали змоги дослідити названий напрям, тому вона обмежується лише ана­лізом соціально? драми, але форму його, символіко-реалістичну,— завважкіпа.Не можна вповні погодитися із тезою М. Ласло-Куцюк про те, що Леся Українка, «подібно до Гете, до Словацького, до Зерова, до Ануя, до Анатоля Франса, з певній мірі навіть до Шекспіра, належала до того типу творців, які черпають своє натхнення з книжок» (237). Адже для написання драми-феєрії, драми-пісні «на честь волинських лісів», як зізнавалася сама авторка, вона черпала натхнення з життя, з любові до рідної природи і людей найріднішого для неї краю — волинського Полісся. Ті ремі­нісценції «Лісової пісні», що зростали на відлуннях світової літератури, були чимось звичайним. Новаторство Лесі Українки полягає не в окремій використаній чи не ви­користаній, спільній чи відмінній реалії фольклору, міфології, а в методі, концепції.

І тут вона завжди лишалася при власній точці зору. Адже суть не в тім, хто сказав (відобразив) першим, а в тім, хто зробив це майстерніше. Натхнення пливло до письменниці звідусіль, сфера її образно-асоціативного мислення була навдивовижу різнобічною.

На думку тієї ж М. Ласло-Куцюк, кожен міфологічний матеріал несе в собі еле­менти жанру феєрії, як цеглинка несе елемент структури будинку. Але цілісність, архітектоніка, мистецтво «орудування» структурними елементами — то вже сила та­ланту, творчого генія, у чому пересвідчуємося на прикладі «Лісової пісні». Драма-феє- рія Лесі Українки вирізняється серед інших творів цього жанру, поряд з найчистішою високою поезією, інтелектуалізмом, філософською проблематикою, глибинністю дум­ки, поетичних концепцій, органічно виражених через типи-особистості, через людські пристрасті, способи творення яких теж були новаторськими: через символіку образів природи.

м. Луцьк

 

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.