Статті

І. Голуб: Розмежування основних понять у неології

СКАЧАТИ

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Терміни в українській мові……………………………………………..5

1.1. Проблеми термінології…………………………………………………….…5

1.2. Тенденції розвитку нової лексики української мови…………………….6

Розділ ІІ. Поняття неології………………………………………………………..8

2.1. Тлумачення основних понять неології…………………………………..….7

2.2. Оказіональні утворення в рецепції Ж.В.Колоїз……………………………12

Висновки…………………………………………………………………………20

Словник…………………………………………………………………………..22

Список літератури……………………………………………………………….25

Тестові завдання…………………………………………………………………27

Відповіді………………………………………………………………………….31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Визначальною рисою розвитку будь-якої мови є процеси архаїзації (старіння) і неологізація (появи нових) мовних елементів. Вчені помітили, що швидкість процесів неологізації значно збільшується в періоди великих суспільних змін, які зачіпають носіїв конкретної мови — зокрема, в нинішній період новітньої історії України.

Своєрідний «неологічний  вибух», обумовлений, з одного боку, стрімко змінюючими суспільно-політичними умовами життя людського суспільства, а з іншого — бурхливим розвитком науки і засобів масової інформації в кінці XX — початку XXI століття, призвів до зникнення старих і виникненню нових областей номінації, викликав негайну реакцію з боку лінгвістів, що виразилася в численних роботах, присвячених процесам неологізації.

Динамічні інноваційні процеси в мові посилили увагу вчених до активного розвитку, порівняно, молодої науки – неології. Мовознавці займаються дослідженням мовних новоутворень.

Як і в будь-якій науці, в неології існує ряд дискусійних питань, пов’язаних насамперед із метамовою, а точніше: його найважливішою складовою — термінологією, застосовуваної лінгвістами для позначення мовних одиниць, що співвідносяться з новим поняттям, їхніми типами і різновидами.

Актуальність роботи зумовлена проблематикою розмежування основних понять у неології української мови, що відображає та дозволяє виявити національно-культурну специфіку сприйняття та інтерпретації дійсності останнього десятиріччя ХХ – початку ХХІ ст.

Об’єктом дослідження є різні класифікації розмежування основних понять неології в українській мові.

Предметом дослідження постають основні поняття неології та структурно-семантичні особливості новотворів кінця ХХ – початку ХХІ століття в українській мові.

 

Мета роботи полягає у розмежування основних понять неології та описі структурно-семантичних особливостей неологізмів кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) виявити та пояснити основні поняття неології української мови;

2) визначити теоретичні засади розрізнень основних понять неології;

3)  виявити проблеми розмежування неологізмів та оказіоналізмів;

4) простежити розмежування основних понять неології української мови.

Матеріал роботи складають неологізми в українській мові, дібрані методом суцільної вибірки зі словників нової лексики.

Структура роботи. Реферат складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Терміни в українській мові

1.1. Проблеми термінології

Українська термінологія пройшла тривалий складний шлях свого становлення, вирішуючи проблеми, створювані об’єктивними умовами на кожному з етапів розбудови вітчизняної фахової лексики. «Теперішній етап розвитку термінології характеризується власним колом проблем, до вирішення яких, за спостереженням Г.В. Наконечної, простежується кілька підходів, які спонукають сучасних термінологів глибше, ніж попередники, розробляти теорію терміна як мовного знака у складі термінологічної системи:

  • формальний, для якого головним є кількісний показник – оперативне видання термінологічних словників;
  • етнографічний – ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови, тобто повернення до сучасної української термінології давніх термінів;
  • консервативний (збереження української термінології періоду радянської доби за принципом «реальної мови»);
  • інтернаціональний, який віддає перевагу запозиченням із англійської та інших західноєвропейських мов і прагненню до активного «насичення» терміносистем іншомовною лексикою і надалі;
  • поміркований – передбачає упорядкування термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників та вироблення на їх основі оптимального варіанту»[12, С.171].

У будь-якому випадку термін характеризують як слово, або словосполучення, яке виступає номінативною одиницею і позначає поняття певної галузі знань або діяльності.

За концепцією В.М. Лейчика, «термін утворюється на основі одиниці певної природної мови, тобто лексична одиниця цієї мови є субстратом терміна, проте терміни слід розглядати тільки як явище, яке знаходиться на перехресті мови, логіки, відповідної галузі знань чи діяльності, філософії, наукознавства тощо, але не зводити тільки до його субстрата. Із зіставлення функції слова і терміна видно, що функціонуючи у терміносистемі, термін реалізує своє термінологічне значення, але його функціональна структура сформована на основі субстрата (слова)»[12, С.172].

Отже, на шляху від стихійно утвореної сукупності термінів до галузевої термінологічної системи відбувається групування терміноодиниць і встановлення між ними відношень, які відображають систему понять відповідної галузі, зокрема аналізованої нами неології.

 

1.2. Тенденції розвитку нової лексики української мови

Як і у кожній науці, що активно розвивається, в неології існує ряд дискусійних питань, пов’язаних насамперед із метамовою, а точніше: його найважливішої складової — термінологією, застосовуваної лінгвістами для позначення мовних одиниць, що співвідносяться з новим, їх типів і різновидів.

Визначальною рисою розвитку будь-якої мови є процеси архаїзації (старіння) і неологізація (появи нових) мовних елементів. Вчені помітили, що швидкість процесів неологізаціі значно збільшується в періоди великих суспільних змін, які зачіпають носіїв конкретної мови — зокрема, сучасний період новітньої історії Росії і країн СНД. «Своєрідний «неологічний вибух», обумовлений, з одного боку, суспільно-політичними умовами життя людського суспільства, які стрімко змінюються, а з іншого — бурхливим розвитком науки і засобів масової інформації в кінці XX — початку XXI століття, призвів до зникнення старих і виникненню нових областей номінації, викликав негайну реакцію з боку лінгвістів, що виразилася в численних роботах, присвячених процесам неологізації»[15].

Динамічні інноваційні процеси в мові і посилена увага вчених до них послужили потужним стимулом для активного розвитку порівняльно молодої науки, яка безпосередньо займається дослідженням мовних новоутворень, — неологіі.

Розвиток терміносистеми неології відображає поступальний розвиток самої наукової спеціалізації, її поняттєвого апарату, активне становлення якого припадає на другу половину минулого сторіччя. У цей час створюється теорія неології, тісно пов’язана з лексикографічної практикою, закладаються основи наукової концепції нового слова, отримують всебічно обгрунтуваний науковий статус терміни неології та неологізм, відомі ще з початку XIX ст., вводяться в науковий обіг найменування різновидів нових слів, пропонуються різні типології нових мовних одиниць.

«Бурхливий процес неологізації російської мови останніх десятиліть, як зауважила Пристайко Т.С., зачепив мову з усіх боків як засіб комунікації, викликав необхідність вивчення мовних новацій в аспекті нових наукових парадигм, а саме: психолінгвістики, когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, прагмалінгвістики, етнолінгвістики» [15]. Сьогодні, на нашу думку, перед вченими різних країн стоїть питання про створення загальної теорії неології, а ширше — про створення загальної теорії мовної еволюції, яскравим свідченням якої є інноваційні процеси. Нові підходи сприяють збагаченню теорії неології новими уявленнями і, відповідно, новими термінами.

Сьогодні ми можемо констатувати, що в результаті більш ніж піввікового становлення і розвитку склалася цілком самостійна термінологічна система неології, яка, як і будь-яка інша підсистема термінології мовознавства, характеризується «неминучими недосконалостями», зумовленими «непослідовністю вживання існуючих термінів, неймовірно розвиненим дублюванням їх, схильністю різних вчених вводити нові терміни без достатніх на те підстав»[15]. Досить попередньо відзначити, що в неологічній терміносистемі, за підрахунками вчених, існує більше тридцяти найменувань нових слів [15].

 

 

 

Розділ ІІ. Поняття неології

2.1. Тлумачення основних понять неології

Здавалося б, не повинно бути ніяких питань щодо найменування наукової галузі, яку розглядаємо однак огляд наукових робіт, показує, що термін неології, по-перше, має не одне значення, а по-друге, не є єдиним. Так, «С. І. Алаторцева закладає у цей темін два значення: 1) наука про неологізми, 2) сукупність неологізмів. У свою чергу Є. В. Маринова репрезентує ці значення різними термінами і призводить синонім до терміну неології, пор.: «В даний час неології (рідше неологістікой) називають ще молоду в мовознавстві галузь, яка вивчає … неологізми. Сукупність неологізмів називаєся неологікой, або неологіческой лексикою»[15]. Відзначимо відразу, що в ході проведених.

На думку Островської Ю.К, у зв’язку з бінарністю цього терміну необхідно відзначити, що «неологія як наука про нове в словниковому складі мови, умовно кажучи, має інтернаціональний характер. Однак як сукупність неологізмів вона має національну специфіку: це стосується обєкта досліджень, його особливостей, чинників, що впливають на мовний розвиток і т.ін.»[13].

Причини такого використання термінів неології та неологіка криються, на наш погляд, у традіціі слов’янського мовознавства позначати одним словом і науку, і об’єкт науки — сукупність язикових одиниць (випадок так званої категоріальної багатозначності). З іншого ж боку, на думку Пристайко Т.С., «на диференціацію цих термінів надає безсумнівний вплив існування термінів перифрастика (сукупність перифраз), ідіоматика (сукупність ідіом) (В. Мокієнко), а також співвідношення лексикології (наука) — лексика (сукупність слів). Здається, що з часом таке співвідношення зміцниться і в парі неологія – неологіка» [15].

Наслідком зроблених в лінгвістиці спроб визначити поняття нового слова стала поява великої кількості термінів на позначення одного й того ж чи схожих явищ та своєрідна термінологічна плутанина.

Більшість лінгвістів вважають основною ознакою неологізмів новизну лексичної одиниці в суспільній свідомості в межах певного часового проміжку (І. В. Андрусяк, К. В. Брітікова, Д. І. Ганич, Д. В. Мазурик, О. Д. Мешков, Р. Ю. Намітокова, І. С. Олійник та ін.). «Однак поняття „нове” та „новизна”, на думку Островської Ю.К., є відносними, а такий параметр як „відчуття новизни” можна охарактеризувати як суб’єктивний, чим частково пояснюється термінологічна невизначеність в сфері неології» [13].

Поняття неологізму є історично змінним. Будь-яке слово поступово втрачає статус неологізму в процесі соціалізації, функціонального закріплення в лексико-семантичній системі мови. Неологізм починає засвоюватися мовним колективом, що зменшує відчуття „новизни” з боку носіїв мови. Актуальність позначуваного денотата призводить до активного використання слова або словосполучення та позбавляє його ознаки новизни.

Базовим терміном неології є термін неологізм, що позначає її основне поняття. Запозичене в XIX столітті з французької мови, слово неологізм стало «першим терміном для прозначення нового слова »[15].

Сучасна концепція нового слова містить в собі широке розуміння неологізмів як нових слів, значень і стійких сполучень, засноване на уявленні про багатосторонні відносини поняття «нове», на розумінні неологізмів як соціально-історичної категорії. Новими в літературній мові N-го періоду визнаються «слова, значення та поєднання, що представляють собою як новоутворення даного періоду, так і зовнішні і внутрішні запозичення в ньому, а також слова і словосполучення, що стали актуальними в зазначений період »[15].

У рамках даної концепції, на думку багатьох дослідників, позначення неологізмів, яке до недавнього часу визнаючалось загальним (родовим) терміном для позначення всіх типів нової лексики, перестає задовольняти багатьох вчених, все частіше звертаються до поняття «інновація», що розуміється як «новоутворення, нововведення, будь-яке лексико-семантичне нововведення» У сучасній неології очевидною стала необхідність конкретизувати обсяг поняття «інновація». «Даним родовим поняттям охоплюється цілий арсенал видових понять, пов’язаних з процесом словникового поповнення мови»[11]. До числа термінів, що позначають ці видові поняття, ми відносимо такі, як неологізм, новоутворення, оказіоналізм, потенційне слово, індивідуально-авторське слово. Особливої уваги заслуговує проблема розмежування мовних інновацій і мовленнєвих інновацій. До мовних інновацій Москвина М.О. відносить поняття «неологізм» і «новоутворення», а до мовленнєвих (що володіють властивостями не тільки невідтворюваних, або чиниться, але й одноразовості і синхронно-діахронічній дифузності, а тому є безвідносно до історичного часу) — оказіоналізм, потенційне і індивідуально-авторське слово та фразеологізм.

Таким чином, поняття «інновація» є найбільш широким, родовим і включає в себе такі поняття: 1) «неологізм» (який визначається як інновація, відповідна норма, зафіксована і характеризується частотним вживанням у мові): бутлегер, віртуальщік, геймер, вірт, а мені все по мобільнику ‘байдуже’ та ін; 2) «оказіоналізм» (інновація, що належить мови і порушує словотворчу норму): бутер ‘бутерброд’ (апокопа), модшмотки, безмайбутність, другий дев’ятий вагон ‘щось аномальне, абсурдне’ і ін; 3) «новоутворення» (виробництво нових слів за старими моделями): негромадяни, неформал, зюгановец, поле чудес ‘раптове везіння в якій-небудь справі ‘, принцип даішника в кущах’ прагнення звинуватити когось в чому-небудь, заздалегідь гарантуючи успіх «та інші.

Поняття фразеологізаціі, на думку Москвиної М.О., розуміється в науці неоднозначно. У відповідності з однією точок зору фразеологізація трактується як процес, складний шлях, в ході якого змінне поєднання слів повинно пройти декілька (від двох, трьох і більше) стадій вживань в мові, щоб стати фразеологічними одиницями (Є. І. Діброва, Л. . Я. Костючук та ін.) Згідно з іншою точкою зору фразеологізація розуміється як спосіб утворення фразеологічних одиниць на основі поєднання вільних слів в одноактному вживанні з подальшим «тиражуванням» у мові (А. В. Кунін, а слідом за ним А. Л. Кораловий, Н. Ф. Алефіренко і ін).

Потенційні слова, як зауважує Карпіловська Є.А., «відповідають словотвірній нормі, але часто є аномальними з погляду норми лексичної, зокрема в тих випадках, коли похідні слова, потенційно можливі за формою, вже реалізовані з іншим лексичним і словотвірним значенням, напр.: пілот і пілотка — «головний убір», а не «жінка-пілот», електрик і електричка — «поїзд, що рухається з допомогою електроенергії», а не «жінка-електрик»»[5].

Індивідуально-авторське слово– незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене на основі наявного в мові слова або словосполучення, іноді з порушенням законів словотворення чи мовної норми, що існує лише в певному контексті, в якому воно виникло (анти премія, дискокрут, побілка). У мовленні авторські слова виконують функції називну – називають предмети, явища, процеси навколишньої дійсності, а також стилістичну – привертають увагу читача до тексту, передають оцінку автора до того, про що він говорить.

І якщо на сьогодні вчені досить чітко визначилися зі співвідношенням неологізм (факт мови, що володіє властивістю вільної відтворюваності, для розуміння якого не вимагається будь-який конкретний контекст) — оказіоналізм (факт мови, зареєстрований на момент його кваліфікації як одиничне вживання і завжди контекстуально зумовлений), то єдності в визначенні поняття, що позначається синонімічним рядом потенційне слово, потенціоналізм, немає. Одні дослідники вважають за можливе використовувати цей термін у значенні, яке запропонував Г. О. Винокур («похідне або складне слово, реально не існує …, але що може відтворитися в будь-який момент відповідно до продуктивності словотвірних моделей даної мови »[15]). Інші вчені пропонують модифіковане визначення, маючи на увазі під потенційним «нове слово, утворене за продуктивної моделі мовної системи, але таке, що не ввійшло  в мову» [15].

Є. В. Сенько виділяє потенційні слова в особливий розряд, підкреслюючи їх проміжне положення між мовними і мовленнєвими інноваціями.

«Останнім часом все частіше обгрунтовується думка про те, що в «вінокурівському» розумінні термін потенційне слово позбавлений логічного сенсу, некоректний, функціонально неспроможний. Вчені відзначають, що між оказіональними і потенційними словами в реальності так багато точок дотику, що їх протиставлення здається надуманим, не мають сенсу [15].

Перераховані вище дослідники проводять межу між оказіональними і словами і потенційними. В інших дослідженнях спостерігається зміна в співвідношенні термінів: термін оказіоналізм є родовим по відношенню до терміну потенціоналізм.

«Синонімічність термінів, як зауважує Пристайко Т.С., що позначають нове слово, і множинність розумінь майже кожного з них, призводять до того, що дослідники у своїх практичних дослідженнях найчастіше поняття неологізм, оказіоналізм, новоутворення, інновація дорівнюють один одному, а при вивченні тільки оказіональних неологізмів — термінами авторське новоутворення, новоутворення, оказіоналізм, інновація» [15].

 

2.2. Оказіональні утворення в рецепції Ж.В.Колоїз

Розвиток мовних явищ (як і будь-яких явищ узагалі) передбачає їхнє перетворення з віртуальних,потенційних моделей у реальні, актуальні елементи. Перетворення віртуального (en potentia) в актуальне (реалізоване) ілюструє антиномію потенційного / актуального. Суперечність між наявними

мовними потенціями та їхньою матеріалізацією спричиняє реалізацію потенційності. Реалізована потенційність актуалізується в конкретній мовленнєвій ситуації. Те, що відбулося, стало актуальним, постає здебільшого як випадкове (або випадково необхідне) й отримує статус оказіонального матеріального репрезентанта.

«Породження інновації є прерогативою індивідуума, проте її подальшу долю, безумовно, визначаєсу спільство. За таких обставин „боротьба” між оказіональним та узуальним неминуча: оказіональне, створене в конкретній мовленнєвій ситуації, отримує актуалізацію, а узуальне, побудоване на основі того спільного, що закладене людською природою, відштовхує від себе все випадкове, сприймаючи лише ті елементи, які отримують узусне схвалення»[7, С.9].

Визначення лінгвістичного статусу неологізму як одиниці лексико-семантичного мовного рівня, яку звичайно ототожнюють із новим словом, з позицій наукових здобутків сучасної неології, є занадто вузьким, подекуди суперечливим і потребує перегляду. Свого розв’язання чекають і дискусійні питання щодо співвідношення між окремими різновидами неологічного матеріалу.

Конкретизації й уточнення потребує й саме поняття „неологізм”. Ним, а думку дослідниці, «можна означити будь-який новий результат реалізації мовної потенції, що його поява зумовлюється потребами переномінації або неономінації, тобто кожну новопредставлену одиницю номінативного характеру, номему»[7, С.10].

Основною диференційною ознакою неологізму є його відносна новизна: нове настає за чимось іншим щодо нього в часі, відображає не раптовий, короткочасний зріз об’єктивної вербальної дійсності, а протяжність у „мовному просторі”, яка є різною для різних матеріальних репрезентантів.

Поняття „оказіоналізм” є значно ширшим за поняття „оказіональне слово”, а тому для з’ясування його сутності необхідно шукати нові, нетрадиційні підходи, оскільки традиційні вже малопридатні для дослідження всього розмаїття оказіональних явищ, які, будучи результатами дериваційних процесів, репрезентовані як новоутворені лексеми, семеми, грамеми, фраземи і синтаксичні номеми. Таку диференціацію оказіоналізмів у їхньому широкому витлумаченні здійснено Клоїз Ж.В. на основі співвіднесеності оказіональних матеріальних репрезентантів з одиницями різних структурних рівнів мови.

Оказіональні результати лексичних дериваційних процесів інтегровано в такі три групи:

1)      оказіональні репрезентанти предметності;

2)      оказіональні репрезентанти процесуальної ознаки;

3)      оказіональні репрезентанти непроцесуальної ознаки.

«Номеми для означення конкретних понять зі значенням предметності засвідчують певні переваги у сфері продукування лексичних оказіоналізмів, що цілком закономірно, адже людина як суб’єкт конкретної ситуації спілкування та єдиний реалізатор результатів дериваційних процесів сприймає і відображає дійсність насамперед через світ речей живої природи»[7, С. 10].

Кількісно найбільшу групу утворюють назви осіб, що постійно оновлюють та активно поповнюють численний і різноманітний щодо семантики клас узуальних одиниць. Оказіональне номінативне мікрополе на означення назв осіб диференціюємо відповідно до індивідуального / загального найменування і кваліфікуємо як антропоніми, або літературно-художні антропоніми, та персоніми.

Оказіональні літературно-художні антропоніми належать до тих вторинних номінацій, що реалізують індивідуально-творчу компетенцію не просто мовця, а митця. У таких номемах план вираження, матеріальна оболонка, неначебто заступає план змісту, інформація, передана звуками, має не поняттєвий, а насамперед сенсорно-емотивний характер: – Та якось так вийшло, – відповів завідуючий відділом сільського господарства,– що Іван Отудихата будував не свинарники, а собі хату; Петро Одімкникомора одмикав не свою власну, а колгоспну комору; Кузьма Перехилипляшка хронічно і не вгаваючи виправдовував своє прізвище (Остап Вишня).

Персоніми, які разом з антропонімами становлять мікрополе для означення реалій живої природи і протиставляються назвам тваринного та рослинного світу як особи / не-особам, представлені в оказіональній деривації великою кількістю.

Дериваційне поле „особа як носій непроцесуальної ознаки” є досить багаторядним: (квасочник, кордонець, лампасник, мистець, мікрозоолог, мікрофілолог, молоколог, психолікар, металургівець – член футбольного клубу „Металург”; громадівець – член „Громадиінтерівець –працівник телеканалу „ІНТЕР”; антиполітикан, нашист, об’єднанець, партмолотобоєць, поетополітик, політикесаархікнязь, вождик, вожденя, владець, елітник, енерголедібукваліст, євросоюзівець, єдинець, єдинщик, нетрадиційник, білонегри, мертвотник, недопес, непоштиве бабулик, бабулиня, бабумамця, бабусонечко, бабутатко, дівулиня, дівчинина, дмитроматір, напів-дівчина-напів-панна, сеструнк).

Подібна характеристика супроводжує й оказіональні репрезентанти предметності – не-особи, номеми на означення реалій рослинного і, рідше, тваринного світу, або мікрополя флоризмів та зоонімів.

1) флоризми / зооніми, які номінують рослин / тварин за зовнішніми ознаками (а) біловіти, буйноквіти, глогорожа, жовтолист, калинолист, липоцвіт, молодокущ, пелюст, червонокалинонька, яблуноцвіт; б) золотокінва, різнопташшя, сизокрил, стозмій, чорнокрилець, чорнопер);

2) флоризми / зооніми, що номінують рослин / тварин за внутрішніми характеристиками (а) архітрава, дрімолея, пахучососна, сон-тополя; б) атлянтозавр, лебедин, праптиця, птероптах, сонцептах, хижун).

Так само кількісно незначним є номінативне мікрополе, репрезентоване оказіональними номемами для означення реалій неживої природи, зокрема предметів природного та штучного походження, відповідно, натурфактонімів та артефактонімів.

Дериваційне поле „реалія природного походження як носій

непроцесуальної ознаки” (натурфактоніми): (вечорінь, зимота, ноче-день, передзим’я, передосінь, передранок, празима, птаходень, рожесутінок, трудоніч антизірка, зорепасмо, підзор’я, сонцезлото, сонцекров, , сонцесвіт, сонцетінь, хмаренятко,хмаровидло, бурхливоморе, водокрів’я, водь, зловісноріченька, сіроморе, сонхвиля, стрункоскеля, хвилевода, чистоводь, чорноводдя, брудосніг, бурво, веснинка, вітреня, вітровінь, грозовидло, димотуман, експресовітер, сніговітер,снігозлива, сніженя, стовітер).

До дериваційного поля „реалія природного походження як носій процесуальної ознаки” входять номеми, що називають ці реалії за дією, якою характеризується те чи те явище: (бризь, біловійник, весновій, гримина, грозовій, ряботінь, спадень, дощосіч, листолет, світлоспад, сніголет, снігопадь, сокорушення, сонцелет, сонцепад).

Дериваційне поле „реалія штучного походження як носій непроцесуальної ознаки” (артефактоніми) репрезентоване такими дериваційними рядами: (антипоема, антироман, віршороман, епіграмеска, мемуареска, словоружа, піснецвіт, поезоопера, поезофільм,ворожбарня, грошознак, депозитарій, котлопункт, премісто, фантазоцирк, хімгидота, автоколісниця, автомонстр, бензинодим, блатфлот, добробус, човнвітрило, школяробус, жупаносвитка, кожушарисько, крутосходи, премблюдо, радіоквач, сирмукамасло, телефонодзенькало).

«Номеми для означення абстрактних понять, репрезентуючи предметність, номінують не власне предмети, а абстраговані узагальнені й представлені предметами ознаки, властивості, дії, процеси, безпосередньо пов’язані з існуванням конкретних матеріальних об’єктів. Позначаючи недискретні (нераховані) предмети, оказіональні ідеоніми репрезентують такі субстантивні номеми, для яких ідея рахунку абсолютно не застосовувана. Номінативне мікрополе оказіональних репрезентантів абстрактної предметності передбачає два дериваційні поля, відповідно до того, носієм якої ознаки (непроцесуальної / процесуальної) є індивідуально-авторське новоутворення»[7, С.15].

У першому разі дериваційне поле „абстрактне поняття як носій непроцесуальної ознаки” об’єднує такі дериваційні ряди (многота, ріднизна, рідність, дніпровість, іконність, калино вість).

Дериваційне поле „абстрактне поняття як носій процесуальної ознаки” пов’язане переважно з дієслівними мотиваторами: (пливо, розтруб, стих, тонь, тужиль очужілість, плеканість, подоланість).

Основні результати оказіональних дериваційних процесів, об’єднані загальним категоріальним значенням процесуальної ознаки, представлено номінативним полем, що передбачає фінітні та нефінітні мікрополя, або вербонімні та вербоїдні утворення.

Дериваційне поле „фінітна номема як носій процесуальності, опосередкованої предметним мотиватором” сегментовано на дериваційні ряди, певним чином співвідносні з дериваційними полями оказіональних репрезентантів предметності, а саме: (іванити, одбодлерити, перебандерити комарювати, коровити, лелечити, леопардити збутонити, калиніти, маковіти, відосеніти, грозувати, краплитися німотствувати, осамотитися, осумлювати).

Усю сукупність елементів дериваційного поля „фінітна номема як носій процесуальності, опосередкованої ознаковим мотиватором”: (грубозміцнитися, довгославити, зубоскреготати напівтемнити, обкрижанити, оскляніти).

Характерною особливістю оказіональних вербонімів є їхня здатність репрезентувати „прямолінійну тавтологічність”: Де, як вітер непокірний, жайворонок жайворониться (М.Лиходід); І хоч січень січе, а мені за плечем журавлі журавлять (Б.Олійник); То хмари все хмаріли, а то у тучу всі зійшлись і звідси ціляли в блиск розколотого неба, в Дніпрі одбившись (П.Тичина).

Дериваційне поле „нефінітна номема як носій процесуальної ознаки, модифікованої в непроцесуальну” є багаторядним і прямо пропорційним дериваційному полю оказіональних вербонімів „фінітна номема як носій процесуальності, опосередкованої предметним мотиватором”. Щоправда, на відміну від останнього, вербоїди є менш чисельним: (омонтекрістений, отичинений опсявірений, осолов’їнений, розмурашений олавровінчений, отроянднений окінематографований, оланцюжений напівзмосковщений, обезпрозорений, обожеволений).

Результати оказіональних дериваційних процесів, об’єднані загальним категорійним значенням непроцесуальної ознаки, представлені номінативним полем, яке передбачає ад’єктивні та адвербіальні мікрополя.

«Ад’єктивне номінативне мікрополе інтегрує два дериваційні поля, одне з яких демонструє зразки непроцесуальної ознаки, опосередкованої предметною субстанцією, інше – засвідчує зразки непроцесуальної ознаки, опосередкованої іншою (процесуальною / непроцесуальною) ознакою»[7, С.20]. Дериваційне поле „ад’єктивна номема як носій непроцесуальної ознаки, опосередкованої предметним мотиватором” є багаторядним: (спиновий, стовухий, стоокий, стоустий макоцвітний, ясновербний зорехмарний, легкоморозний клепкопротезний, могилистий, окуляристий трутизняний, худорбастий).

Дериваційне поле „ад’єктивна номема як носій непроцесуальної ознаки, опосередкованої ознаковим мотиватором”: (ажурноясний, архібідний, кривомудрий дніпророжденний, земноносний, мундироносний).

Репрезентація непроцесуальної ознаки є основною функцією не тільки ад’єктивів, але й адвербіативів, що виявляють її через інші ознаки. Адвербіативні номеми, виражаючи якісно-кількісні ознаки дії (стану) або ознаки ознак, відображають зв’язки двох ознакових репрезентантів: з одного боку, репрезентант непроцесуальної ознаки співвідноситься з репрезентантом процесуальної ознаки, з іншого, – репрезентант непроцесуальної ознаки співвідноситься з репрезентантом іншої непроцесуальної ознаки. Що ж до адвербіативів, які номінують ознаку через її відношення до іншої не процесуальної ознаки, то їх ілюструють численні зразки: (байронічно, вінгранно, дитинно вечірньосірогусо, гусяно, жайворово зельно, льняно, пролісково, трояндно бездомно, вівтарно, динамітно, кайданно окривдливо, провинно, стопричинно).

Отже, на думку дослідниці Колоїз Ж.В., «новоутворені матеріальні репрезентанти своєю появою завдячують різноманітним механізмам оказіональної деривації, яка відбувається значно складніше, ніж її можна представити в теорії дериваційних відношень, адже сам по собі акт конструювання вторинного знака не є об’єктом безпосереднього споглядання, бо відбувається у свідомості мовців. Про те, яким саме чином здійснили той чи той дериваційний процес, можна судити тільки за конкретними його результатами, репрезентованими передусім номінативними зразками» [7, С.18].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Українська термінологія пройшла тривалий складний шлях свого становлення, вирішуючи проблеми, створювані об’єктивними умовами на кожному з етапів розбудови вітчизняної фахової лексики.

На шляху від стихійно утвореної сукупності термінів до галузевої термінологічної системи відбувається групування терміноодиниць і встановлення між ними відношень, які відображають систему понять відповідної галузі, зокрема аналізованої нами неології. Визначальною рисою розвитку будь-якої мови є процеси архаїзації (старіння) і неологізація (появи нових) мовних елементів.

Динамічні інноваційні процеси в мові і посилена увага вчених до них послужили потужним стимулом для активного розвитку порівняльно молодої науки, яка безпосередньо займається дослідженням мовних новоутворень, — неологіі.

Базовим терміном неології є термін неологізм, що позначає її основне поняття. Запозичене в XIX столітті з французької мови, слово неологізм стало «першим терміном для прозначення нового слова

У сучасній неології очевидною стала необхідність конкретизувати обсяг поняття «інновація». Даним родовим поняттям охоплюється цілий арсенал видових понять, пов’язаних з процесом словникового поповнення мови. До числа термінів, що позначають ці видові поняття, ми відносимо такі, як неологізм, новоутворення, оказіоналізм, потенційне слово, індивідуально-авторське слово.

Синонімічність термінів, що позначають нове слово, і множинність розумінь майже кожного з них, призводять до того, що дослідники у своїх практичних дослідженнях найчастіше поняття неологізм, оказіоналізм, новоутворення, інновація дорівнюють один одному, а при вивченні тільки оказіональних неологізмів — термінами авторське новоутворення, новоутворення, оказіоналізм, інновація.

Розвиток мовних явищ (як і будь-яких явищ узагалі) передбачає їхнє перетворення з віртуальних, потенційних моделей у реальні, актуальні елементи. Перетворення віртуального (en potentia) в актуальне (реалізоване) ілюструє антиномію потенційного / актуального.

Колоїз Ж.В. серед оказіоналізмів виділяє такі мікрополя як: антропоніми, та персоніми, флоризми та зооніми, натурфактонімів та артефактонімів, вербонімні та вербоїдні, ад’єктивні та адвербіальні мікрополя.

Отже, розвиток терміносистеми неології відображає поступальний розвиток самої наукової спеціалізації, її поняттєвого апарату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словник

 

Ад’єктивне номінативне мікрополе інтегрує два дериваційні поля, одне з яких демонструє зразки непроцесуальної ознаки, опосередкованої предметною субстанцією, інше – засвідчує зразки непроцесуальної ознаки, опосередкованої іншою (процесуальною / непроцесуальною) ознакою. 1) як носій непроцесуальної ознаки, опосередкованої предметним мотиватором” є багаторядним: (спиновий, стовухий, стоокий, стоустий макоцвітний, ясновербний зорехмарний, легкоморозний клепкопротезний, могилистий, окуляристий трутизняний, худорбастий);2) як носій непроцесуальної ознаки, опосередкованої ознаковим мотиватором”: (ажурноясний, архібідний, кривомудрий дніпророжденний, земноносний, мундироносний).

Антропоніми належать до тих вторинних номінацій, що реалізують індивідуально-творчу компетенцію не просто мовця, а митця.  

Індивідуально-авторське слово – незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене на основі наявного в мові слова або словосполучення, іноді з порушенням законів словотворення чи мовної норми, що існує лише в певному контексті, в якому воно виникло (анти премія, дискокрут, побілка).

Інновація – новоутворення, нововведення, будь-яке лексико-семантичне нововведення. «Даним родовим поняттям охоплюється цілий арсенал видових понять, пов’язаних з процесом словникового поповнення мови»[11].

 Натурфактоніми та артефактоніми — кількісно незначним є номінативне мікрополе, репрезентоване оказіональними номемами для означення реалій неживої природи, зокрема предметів природного та штучного походження: вечорінь, зимота, ноче-день, передзим’я, передосінь, передранок, празима, птаходень, рожесутінок, трудоніч антизірка, зорепасмо, підзор’я, сонцезлото, сонцекров, , сонце світ; антипоема, антироман, віршороман, епіграмеска, мемуареска, словоружа, піснецвіт, поезоопера, поезофільм,ворожбарня, грошознак, депозитарій, котлопункт, пре місто.

Неологізм — (який визначається як інновація, відповідна нормі, зафіксовані і характеризуються частотним вживанням у мові): бутлегер, віртуальщік, геймер, вірт, а мені все по мобільнику ‘байдуже’ та ін;

Неологія — 1) наука про неологізми, 2) сукупність неологізмів. « Сукупність неологізмів називаєся неологікой, або неологіческой лексикою »[15]. «неологія як наука про нове в словниковому складі мови, умовно кажучи, має інтернаціональний характер. Однак як сукупність неологізмів вона має національну специфіку: це стосується обєкта досліджень, його особливостей, чинників, що впливають на мовний розвиток і т.п.»[13].

Неологія – неологіка «на диференціацію цих термінів надає безсумнівний вплив існування термінів періфрастіка (сукупність перифраз), ідіоматика (сукупність ідіом) (В. Мокієнко), а також співвідношення лексикології (наука) — лексика (сукупність слів). Здається, що з часом таке співвідношення зміцниться і в парі неологія – неологіка» [15].

Новоутворення — (виробництво нових слів за старими моделями): негромадяни, неформал, зюгановец, поле чудес ‘раптове везіння в якому-л. справі ‘, принцип даішника в кущах’ прагнення звинуватити когось в чому-л., заздалегідь гарантуючи успіх «та інші.

Оказіоналізм ­– інновація, що належить мови і порушує словотворчу норму): бутер ‘бутерброд’ (апокопа), модшмотки, безмайбутність, другий дев’ятий вагон ‘щось аномальне, абсурдне’ і ін.

Потенційні слова — «відповідають словотвірній нормі, але часто є аномальними з погляду норми лексичної, зокрема в тих випадках, коли похідні слова, потенційно можливі за формою, вже реалізовані з іншим лексичним і словотвірним значенням, напр.: пілот і пілотка — «головний убір», а не «жінка-пілот», електрик і електричка — «поїзд, що рухається з допомогою електроенергії», а не «жінка-електрик»»[5].

Фінітна номера – 1) як носій процесуальності, опосередкованої предметним мотиватором сегментовано на дериваційні ряди, певним чином співвідносні з дериваційними полями оказіональних репрезентантів предметності, а саме: (іванити, одбодлерити, перебандерити комарювати, коровити, лелечити, леопардити збутонити, калиніти, маковіти, відосеніти, грозувати, краплитися німотствувати, осамотитися, осумлювати); 2) як носій процесуальності, опосередкованої ознаковим мотиватором”: (грубозміцнитися, довгославити, зубоскреготати напівтемнити, обкрижанити, оскляніти).

Флоризми та зооніми — 1) флоризми / зооніми, які номінують рослин / тварин за зовнішніми ознаками (а) біловіти, буйноквіти, глогорожа, жовтолист, калинолист, липоцвіт, молодокущ, пелюст, червонокалинонька, яблуноцвіт; б) золотокінва, різнопташшя, сизокрил, стозмій, чорнокрилець, чорнопер);2) флоризми / зооніми, що номінують рослин / тварин за внутрішніми характеристиками (а) архітрава, дрімолея, пахучососна, сон-тополя; б) атлянтозавр, лебедин, праптиця, птероптах, сонцептах, хижун).

Фразеологізаціі – 1) процес, складний шлях, в ході якого змінне поєднання слів повинно пройти декілька (від двох, трьох і більше) стадій вживань в мові, щоб стати фразеологічними одиницями; 2) спосіб утворення фразеологічних одиниць на основі поєднання вільних слів в одноактному вживанні з подальшим «тиражуванням» у мові (А. В. Кунін, а слідом за ним А. Л. Кораловий, Н. Ф. Алефіренко і ін).

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1)           Гавриш І. Становлення української термінології у період українізації (20-30 роки ХХ ст.) // Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип.6. – С.212.

2)           Гапонова Л. Поняттєва основа терміна, термінології у криміналістиці// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип.22.-С.253.

3)           Глинська Т. Новомова рекламного цеху (спроба створення короткого словника іншомовної професійної лексики фахівців з реклами) // Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип.10.-С128.

4)           Гей В. Про мови і стиль нових публікацій// Урок української. — №4, 2007

5)           Карпіловська Є.А. Неузуальне словотворення: правила «гри без правил» / http://mova.dn.ua/content/view/70/8/1/1/

6)           Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі: Монографія. – К.: Видавнічий дім Дмитра Бураго, 2008. – 336 с.

7)           Колоїз Ж.В. Оказіональна деривація: теоретичний та функціонально-прагматичний аспекти: Автореф. дис….канд. філол. Наук.-К.,2007.

8)           Кравченко Є. Новотвори у поетичному дискурсі В.Стуса в аспекті художньо-естетичної концепції А.Загнітка// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 20. – С.210.

9)           Кравченко Є. Словотвірні оказіоналізми дитячого мовлення: система і норма// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип.12. – С.247.

10)      Куцова Р.Темпоральні прийменники-новотвори// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 3. – С.253.

11)      Москвіна М. А. Лексико-фразеологічні інновації в публіцистиці кінця ХХ-початку XXI століття: семантика, стилістика, прагматика: автореф. дис. … Канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Російська мова» / М. А. Москвіна. — Волгоград, 2008. — 26 с. — Vspu.ru / dissovet / d-212-027.03/avtoreferaty/kandidatskie/10-02.01/moskvina-m-a-avtoreferat/at_download/file

12)      Овчаренко Н. Теоретичні передумови дослідження терміносистем (на матеріалі сучасної української термінології) // Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 20. – С.171.

13)      Островська Ю.К. Дослідження семантики оцінних неологізмів: засади добору мовного матеріалу/ http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tmz/2009_19/Ostrovskaj.pdf.

14)       Палій О. Авторські неологізми у газетному мовленні// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 12. – С.212.

15)       Пристайко Т.С. Про деякі термінологічні проблеми сучасної неології / http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vdpu/Movozn/2009_15/article/38.pdf

16)      Присяжнюк О. Структурні ознаки фразеологічних неологізмів// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 21. – С.152.

17)      Розова К. Особливості творення нових відіменних іменників – назви особи в сучасній українській мові// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 12. – С. 252.

18)      Стишов О. Інноваційні процеси в сучасній спортивній лексиці й термінології// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 6. – С. 220.

19)      Хороз Н. Оказіональні утворення як засіб індивідуального вираження в публіцистиці (на матеріалі сучасних хорватських періодичних видань) // Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 12. – С.234.

20)      Шапран Д. Екстралінгвістична детермінованість формування української маркетингової термінології// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. Праць. – Донецьк: ДонНУ.-вип. 9. – С.153.

 

 

Тестові завдання   

 

1. Термін «неологія» С. І. Алаторцева пропонує вживати в значеннях:

1) процес входження нових слів у мову;

2) наука про неологізми;

3) процес закріплення нових слів у словниках;

4) сукупність неологізмів.

 

2. Слово втрачає статус неологізму (причина):

1) з появою у мові нових слів;

2) із закріпленням цих понять у словниках загального вжитку;

3) в процесі соціалізації (функціонального закріплення в лексико-семантичній системі мови);

4) з появою в цих словах українських афіксів.

 

3. Недоліками неологіії як можна вважати :

1) непослідовне вживання термінів;

2) швидкий розвиток інноваційних процесів;

3) схильністю різних вчених вводити нові терміни без об’єктивних підстав;

4) дублюванням їх.

 

4. Першим терміном для позначення «нового слова» стало:

1) слово ідіоматика;

2) слово неологістика;

3) слово перифрастика;

4) слово неологізм.

 

5. Коли і з якої мови запозичений термін «неологія»:

1) в ХХ ст.. з італійської мови;

2) в XIX ст. з французької мови;

3) в ХІV ст. з французької мови;

4) в ХІХ ст. з англійської мови.

 

6. Поняттю неузуальні неологізми відповідає термін:

1) мовленнєві інновації;

2) потенціоналізм;

3) неосеми;

4) оказіоналізми.

 

7. За формою слова виділяють такі типи неологізмів:

1) неосеми, неосемантизми, семантичні інновації;

2) неолексеми, неосемеми, неофраземи;

3) семантичні новотвори, переосмислення;

4) неосеми, неосемеми, неолексеми.

 

8. 3найдiть рядок у якому вci слова перейшли з розряду неологiзмiв у розряд загальновживаних сшв:

1) сканер, електронiка, електронний;

2) радiомовлення, модем, стикуватися;

3) телебачення, кiбернетика, космонавт;

4) алгоритмiзацiя, зорепад, демократизацiя.

 

9. Якi знаведених пiдтипiв оказiоналiзмiв не входять до класифiкацii       К.В. Колоiз:

1) антропонiми та персонiми;

2) Флоризми та зоонiми;

3) вербонiмнi та вербо’iднi;

4) предметнi та процесуальнi;

 

 

10. Якому дослiднику належить нижче наведене визначення неологізму: ним«можна означити будь-який новий результат реалiзацii’ мовно! потенцi’i, що його поява зумовлюеться потребами переномiнацii’ або неономiнацi’i, тобто кожну новопредставлену одиницю номiнативного характеру, номему»;

1) Mocквина М.О.;

2) Маринова Є. В.;

3) Коло’iз К.В.;

4) Карпiловська С.А.

 

11. Деривацiйне поле «реалiя природного походження як носiй непроцесуально’i ознаки» мае вiдношення до такого мiкрополя, як:

1) антропонiми;

2) Флоризми та зоонiмiв;

3) натурфактонiми;

4) артефактонiми.

 

12. Дериваційне поле «реашя штучного походження як носій непроцесуальної ознаки» має відношення до такого мікрополя, як:

1) антропоніми;

2) флоризми та зоонімів;

3) натурфактоніми;

4) артефактоніми.

 

13. До якої з нонем відносять таке твердження: «Вона, виражаючи якісно­кількісні ознаки дії (стану) або ознаки ознак, відображає зв’язки двох ознакок їх репрезентантів: з одного боку, репрезентант непроцесуальної ознаки співнідноситься з репрезентантом процесуальної ознаки, з іншого, ­репрезентант непроцесуальної ознаки співвідноситься з репрезентантом іншої непроцесуальної ознаки.»:

1) фінітна номера;

2) нефінітна номема;

3) адвербіативна номема;

4) ад’єктивна номема.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповіді

1 – 2), 4);

2 – 3);

3 – 1), 3), 4),

4 – 4);

5 – 2);

6 – 4);

7 – 2);

8 – 3);

9 – 4);

10 – 3);

11) – 3);

12) – 4);

13) – 3.

 

Категорія: Статті

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.