Статті

Синтаксична синоніміка порівняльних конструкцій з називним відмінком іменника при узгодженому означенні

загрузка...

СКАЧАТИ

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3-4

  1. Порівняльні конструкції в українській мові………………………………5-6
  2. Поняття про відокремлене означення………..…………………………..7-10
  3. Порівняльні синтаксеми виражені називним відмінком іменника. Порівняння-означення…………………………………….……………..11-14

Висновки…………………………………………………………………………15

Список використаної літератури……………………………………………….16

 

 

 

Вступ

Порівняння належать до класичних тропів, так чи так систематизуючись та розглядаючись ще з античних часів, а тому дослідники стилістики вважають їх уже цілком знаними і шукають інших секретів художнього мовлення. Вони існують, ці секрети – знайдені і на разі ще не знайдені, але свої незвідані секрети і глибини має й порівняння. Якщо добре розібратися (як це зробив О.О. Потебня), то з’ясовується, що порівняння – не просто троп, а врешті-решт основа людського мислення з його асоціативністю і напрямком від знаного до незнаного.

Поза тим значний, усе зростаючий і всесвітній інтерес до метафори якось відсунув порівняння на другий план. Відзначимо, що попри помітне відставання в теоретичному вивченні порівняння від дослідження метафори компаративні конструкції української мови не можна назвати недослідженими. Навпаки, вони активно вивчаються. Зокрема існує дуже насичена монографія І.К. Кучеренка [1959], розділи чи фрагменти розділів у курсах сучасної української літературної мови тощо. Різні аспекти порівнянь в українській мові стали предметом дисертаційних досліджень Г.Я. Довженко [1969], Л.В. Голоюх [1996], М.С. Заоборної [1997], Н.П. Шаповалової [1998], Л.В. Прокопчук [2000], С.М. Рошко [2001], причому дослідження проводились переважно або виключно на матеріалі художньої літератури.

Предмет дослідження становлять безприсудкові порівняльні конструкції з називним відмінком іменника при узгодженому означенні в українській художній літературі.

Мета дослідження: запропонувати розв’язання деяких теоретичних проблем порівняльних конструкцій в українській мові, їх структури й типології, а на цьому ґрунті якомога докладніше, різнобічніше й глибше проаналізувати порівняння, ужиті в художніх творах золотого фонду української літератури.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

— максимально повно зібрати, інвентаризувати порівняння, вжиті в художніх творах;

— класифікувати зібрані порівняння, розглянувши засади наявних класифікацій компаративних конструкцій;

— взявши за основу класифікації показник порівняння, на базі якого й вибудовується типологія компаративних конструкцій, йдучи від форми до змісту, встановити семантичну та експресивну місткість порівняння, його значеннєвий потенціал.

 

Порівняльні конструкції в українській мові

                Порівняльний зворот — це сполучення слів, яким через порівняння, здебільшого образно, характеризується певна дія, стан будь-кого чи будь-чого.

З погляду синтаксичного порівняльний зворот являє собою окремий різновид члена речення: присудка, обставини способу дії, означення, прикладки: А хата — як старенька рукавичка (Л. Костенко); Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало (Л. Українка); За воротами, на ревній, як стіл, площі стояла церква Богородиці (П. Загребельний). Кожному із порівняльних зворотів властива морфологічно-синтаксична своєрідна особливість: такий зворот починається сполучником як, мов, немов, наче, неначе, ніби та ін. У письмі порівняльний зворот виділяється зазвичай комою чи комами (в середині речення). Водночас порівняльний зворот не прийнято виділяти комою (комами), якщо він:

а) становить іменну частину складеного присудка: Була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах (Л. Українка);

б) є простим присудком: По пшениці теплий вітер хвилями гуляє, молодую пшениченьку неначе гойдає (Б. Глібов);

в) слугує частиною стійкого сполучення слів: білий як сніг; ллє як з відра; упав наче підкошений; Лижник летів з трампліна як птах (З газет) (птахом);

г) супроводжується словом майже, зовсім: Я вчився майже як відмінник (Розмовне).

Порівняльні звороти, як зауважує Л.Прокопчук, потрібно відрізняти від підрядних порівняльних речень, пор.: Ліс порипував, як снасть (Ю. Яновський) — порівняльний зворот і Ліс порипував, як порипує снасть — підрядне, граматично повне порівняльне речення.

Порівняльний зворот у структурі простого речення може виступати означенням (узгодженим і неузгодженим) у прикметниковій чи приіменниковій формі. Типовим засобом вираження порівняльного узгодженого означення найчастіше слугує:

— прикметник: З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари (М. Коцюбинський); пор.: Насувались молочні хмари;

— дієприкметник чи дієприкметниковий зворот: Драна, ніби подірявлена, хустина світилась наскрізь, як решето (І. Нечуй-Левицький); Дерева, як закидані шапками, стоять у гронах ще порожніх гнізд (Л. Костенко);

— іменник: Світиться залив з далекими, як мрія, кораблями (М. Рильський); Вона [Ярина], легка і пружна, мов лісова кізка, першою зірвалася з гори (Ю. Збанацький).

Порівняльний зворот-прикладка простежується нечасто. Порівняльна прикладка здебільшого стосується підмета, використовується в препозиції і постпозиції щодо пояснювального слова: До лугу, як квітник, помчала машина з дівчатами (М. Стельмах); Дівчина, мов пташка, рвонула до хороводу, вскочила всередину, схопила хлопця за руку і заспівала (А. Хижняк); Котилися молекули, як гноми (Б. Олійник).

Слід зауважити, що найчастіше порівняльний зворот виступає обставиною, характеризуючи дію (стан, процес) порівнянням її з іншою дією (станом, процесом).

Отже, порівняльні звороти різнотипні щодо структури, розгалужені численними формами морфологічного вияву, у структурі простого речення можуть виступати обставиною, означенням, рідше — присудком, прикладкою. Порівняльні звороти по-своєрідному вагомі стилістично, наповнюють речення певною порівняльною модальністю, сприймаються образно, з досить виразною художністю.

 

 

 

 

 

 

Поняття про відокремлене означення

Прості речення з відокремленим членом (членами) речення становлять окремий різновид простих ускладнених речень. Немає складних ускладнених речень; ускладненими бувають лише предикативні частини складних речень («прості» речення, з яких утворилось складне речення; не використовується й такий термін, як ускладнені складні речення).

Відокремлення в синтаксисі – це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення для надання їм порівняно з іншими другорядними членами граматичної і смислової ваги [2]. Відокремлення – це розумово-мовленнєвий процес своєрідного виділення чогось важливого з-поміж того, що є в реченні, виділення інтонаційне, ритміко- мелодійне, паузуальне (однією чи двома паузами) одного чи кількох членів речення в простому реченні, його напівпредикативної частини, значно рідше – кількох таких частин. Найчастіше відокремлюються «компоненти з означувальною в широкому розумінні слова функцією – означення, прикладки, обставини» [1].

Умови відокремлення прикметників загалом такі:

1. Обов’язково відокремлюється одиничне, дво- чи кількаслівне прикметникове означення, яким характеризується особовий займенник – як у постпозиції до нього (після займенника), так і в препозиції (перед займенником): А він, самотний, уночі ще довго в вогнище дивився (А. Малишко); Самітна [тополя], стоїш в чужій височині (М. Рильський); Сильна, вправна, вона працювала завзято і самовіддано (В. Собко); Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (В. Сосюра).

загрузка...

Особовий займенник я, ти, він чи інший може не називатися в реченні з прикметником-означенням: Малий, суджу біля вікна і всього боюсь (Є. Гуцало); Любили один одного, щасливі, просвітлені й сумні (М. Стельмах).

Відокремлення узгоджених означень-прикметників при особових займенниках (пояснювальних словах) зумовлюється неконкретністю, тільки загальною вказівністю семантики особових займенників. Наприклад, у реченні А він іде, високий, посивілий на схід, на захід, поле оглядає (А. Малишко) займенник він набув певної конкретності, індивідуалізації, бо позначає не будь-якого, а тільки когось одноособово, його значення уточнилось, актуалізувалося, тобто відокремилось.

2. Два чи більше узгоджених прикметникових означень відокремлюються,

позначаються комою в позиції після пояснюваного слова (іменника), якщо перед ним наявне узгоджене з іменником означення: Соснові шишки, великі й порожні котилися під ноги або дивилися з трави десятками очей (М. Коцюбинський); Пахло медом і здавалося, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко); Всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну (О. Довженко).

Прикметникові означення в позиції після пояснюваного іменника (субстантивованого слова), перед яким немає означення, можуть і не відокремлюватись, отже, й не виділятись комою, що, певна річ, впливає на інтонування, а з ним – і на семантичну вагомість означень: Леліє даль волога і блакитна (М. Бажан); пор.: Леліє даль, волога і блакитна; або: Леліє даль волога, і блакитна; Леліє даль волога. І блакитна: в двох останніх реченнях сполучення слів і блакитна; І блакитна вимовляються приєднувальною інтонацією, яка в окремому реченні є підвищеною і  своєрідною в своїй тональності, що значною мірою й перетворює таке поєднання слів в окреме неповне приєднувальне, або парцельоване, речення.

3. Відокремлюється прикметникове означення, яке відмежоване від пояснюваного (означуваного) слова іншим чи іншими словами (здебільшого дієсловом-присудком); таке відокремлене означення з однаковою частотністю може вживатися після і перед пояснюваним словом: Олеся йде сама дорогою, легка, витончена, пручка (О. Довженко); але: Щасливий той, хто вільну й горду посіяв пісню у серця (Т. Масенко): обидва означення вільну й горду невідокремлені – переважно через загальну поетичну ритміку всього речення, інверсію (перестановку) слів у ньому; вживання коми (ком) можливе, хоча й необов’язкове, факультативне (наявність чи відсутність ком неодмінно пов’язане зі зміною в інтонуванні відокремленої чи невідокремленої частини речення; інша річ: …хто нашу-пісню, вільну й горду, посіяв у серце: відокремлення і його позначення комами обов’язкове, бо при пояснювальному слові пісні наявне означення нашу.

У тільки що викладеній мовленнєвій ситуації інколи допускається й тире: Тихі, ніжні зорі спадали з неба – білі, непрозорі – і клалися в намети (Л. Українка): такою пунктуацією створюється особлива тональність речення, логічно-емоційний центр якої припадає на відокремлене означення, яке при цьому максимально активізується; порівняймо дещо видозмінену ритміку цієї ж фрази з іншою пунктуацією: Тихі, ніжні гори спадали з неба, білі, непрозорі, і клалися в намети. Ще помітніших логічно-емоційних та інтонаційних відтінків це речення зазнає за певної зміни порядку слів у ньому; пор. хоча б такий варіант розглядуваного речення: Тихі, ніжні зорі, білі, непрозорі, спадали з неба і клалися в намети. Варто звернути увагу й на таке синтаксично пунктуаційне явище: Був вечір, свіжий, запашний, після довгої задушливої спеки (З. Тулуб): відсутність першої коми сигналізує про інше інтонування предикативної частини речення (до третьої коми), перетворює відокремлені означення в іменні частини складеного присудка, пор.: Був вечір світлий, запашний

Прикметникове відокремлене узгоджене означення може розгалужуватися:

а) порівнянням: Ця корисна творча праця, потрібна, як хліб, як вода; б) прикметникове відокремлене означення може розгалужуватися модально-видільною часткою, відносно- вказівним займенником ще, ще й, вже, вже й, і передусім, ось, і перш за все, он до тієї, хай навіть і тощо: Там матір добрую мою, Ще молодую, у могилу Нужда та праця положила (Т. Шевченко); Ну, та він… тільки до хати, он до тієї крайньої, а там навпростець (А. Головко); Бори стоять, такі соснові (Л. Костенко); В глибині за деревами височів стрункий кладовищенський собор, весь такий сяючо-білий (О. Гончар); в) відокремленням узгоджених означень з уточнюючою функцією: А в третьому [клунку], найменшому, — одежа (М. Стельмах).

4. У деяких випадках пунктуаційне виділення чи не виділення узгоджених означень у вимірах їхньої відокремленості й невідокремленості комами чи тире немає бажаної усталеності – особливо за певних мовленнєвих ситуацій: а) коли означення, яке стосується присудка, може не відокремлюватися й відокремлюватися: Хата стояла на горі чиста, біла, весела (І. Нечуй-Левицький); пор.: Хата стояла на горі, чиста, біла, весела (відокремлення цілком умотивоване); б) коли прикметник виступає синтаксично залежною складовою, а саме – іменною частиною складеного присудка: Ідуть полонені босі горить сніг! (А. Малишко): босі – тільки іменна частина складеного присудка, але: Ідуть полонені, босі, горить сніг (одиничне відокремлене означення); Ідуть босі полонені, горить сніг (невідокремлене означення); в) коли відокремленням чи невідокремленням може змінюватися зміст висловлюваного в реченні: Мій брат належав до громадян слухняних і працьовитих (З преси): відокремлення відсутнє; пор.: Мій брат належав до громадян, слухняних і працьовитих: відокремлення наявне, але з деякою обмежувальною функцією – через певну загальність семантики слова громадян; г) коли означення після пояснювального слова сприймається як засіб художньої інверсії, певної мовленнєвої образності, логічного виділення: Ідуть літа, врожаєм співають, думи наші щирі (А. Малишко); ґ) відокремленням узгодженого прикметника може змінюватися, навіть дещо увиразнюватися зміст висловлюваного: Дивлюсь у далину твою і бачу в ній світ новий (А. Головко): відокремлення немає, але: … і бачу в ній світ, новий – відокремлення наявне, хоча і з деякою семантичною невизначеністю.

 

 

 

Порівняльні синтаксеми виражені називним відмінком іменника. Порівняння-означення.

                В сучасній лінгвістиці простежуємо спірні моменти, різні точки зору щодо розмежування порівняльних зворотів і неповних підрядних порівняльних речень. Це стосується, зокрема, «конструкцій із порівняннями, вираженими іменниками та субстантивованими прикметниками, займенниками, числівниками і дієприкметниками у називному відмінку. Здійснений нами аналіз фактичного матеріалу дає підстави для виділення таких основних критеріїв розмежування порівняльних зворотів та неповних підрядних порівняльних речень» [9].

Порівняння, які становлять сполучення називного відмінка іменника (займенника) із сполучним словом як, сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. (називний відмінок при цьому може супроводжуватися залежними словами, як правило, у ролі означення) і відносяться до співвідносно-вказівних слів – прислівників так, так само, або займенників такий (-а, -е, -і), які вказують на обов’язковість підрядного речення для смислової повноти усього речення, слід кваліфікувати як підрядні неповні речення відповідного функціонально-семантичного типу, обумовленого функцією співвідносно-вказівного слова, напр.: Зажив Грицько тихим пахарським життям… – так, як і люди (Панас Мирний) – підрядне способу дії; Вона [Домніка – Р.С.] була така працьовита, мов бджола… (О.Кобилянська) – підрядне міри й ступеня.

До неповних підрядних порівняльних речень Рошко С.М зараховує також «порівняльні вирази – форми називного відмінка іменників, займенників чи інших субстантивованих слів, що залежать від потенціального, імпліцитного співвідносно-вказівного слова, у яких відсутній присудок при реконструкції цих виразів у повну структуру становив би собою повторення реального присудка головного речення, а не штучний, домислюваний, уявний присудок» [9], напр.: І жили ті брати [так – Р.С.], як цареві сини…(Фольклор) → І жили ті брати, як жили цареві сини…

При цьому ми послідовно враховуємо й характер семантико-синтаксичного взаємозв’язку між суб’єктом, об’єктом та основою порівняння. Порівняльні вирази з відсутнім присудком зараховуємо до неповних підрядних порівняльних речень у тих випадках, коли: а) суб’єкт і об’єкт є назвами істот, а основою порівняння є дії, тотожні для суб’єкта і об’єкта порівняння, напр.: Пан походжає, як чорногуз (М.Коцюбинський); б) суб’єкт є назвою неістоти, а об’єкт – назвою істоти, яка може виконувати дію, що лежить в основі порівняння, напр.: Нема кому розказати, Чого серце хоче, Чого серце, як голубка, День і ніч воркує… (Т.Шевченко); в) суб’єкт є назвою істоти, а об’єкт – неістоти, яка за своїм семантичним навантаженням здатна виконувати дію, що закладена в основі порівняльної конструкції, напр.: Сохне вона [дівчина – Р.С.], як квіточка… (Т.Шевченко); г) до порівняльної конструкції відноситься підрядне речення, дієприслівниковий або дієприкметниковий зворот, незалежно від форми вираження суб’єкта і об’єкта порівняння, напр.: А рояль… вив дико, як звір, стікаючий кров’ю (М.Коцюбинський); ґ) суб’єкт і об’єкт є назвами неістот, дія суб’єкта семантично тотожна з дією об’єкта, а об’єкт за своїм семантичним навантаженням здатний виконувати дію дієслова-присудка, напр.: Як квіточка, надія розцвіла (Л.Глібов).

Якщо ж і суб’єкт, і об’єкт є назвами неістот, а дія суб’єкта семантично тотожна з дією об’єкта порівняння, який за своїм семантичним навантаженням не здатний виконувати дію, що лежить в основі порівняння, то такі порівняльні конструкції ми схильні трактувати як порівняльні звороти, напр.: І гнів, як пожежа, шумує у жилах, як грозами сповнений сад… (В.Сосюра); Над Римом виснуть, наче тіні, знамена чорних перемог… (В.Сосюра).

Якщо ж у складі порівняння, крім називного відмінка іменників (займенників), наявні ще придієслівні додатки чи обставини, які ретроспективно вказують на обов’язковість пропущеного присудка, то такі конструкції теж слід кваліфікувати як безсумнівні неповні підрядні порівняльні речення, напр.: Ані губи не малювала дівчина, ані лице не рум’янила – сама була, як чічка в городці (І.Чендей).

Якщо ж порівняння, виражене іменником у називному відмінку з залежними словами чи без них, не відповідає зазначеним умовам, то в такому випадку ми кваліфікуємо його як порівняльний зворот у ролі того чи іншого члена речення, напр.: Жаль сну ранкового по тих безсонних ночах, Що теж були, як сон, як світла й тіней гра… (М.Рильський) – складений присудок; …коли зима настане, підуть завірюхи, заметільниці, мов лихі сили, помчать скажено полями… (О.Кобилянська) – складний присудок і под.

Що ж до порівняльних конструкцій, в яких не наявний жоден із головних членів речення, ми вважаємо за доцільне трактувати такі порівняльні конструкції як підрядні неповні порівняльні речення, якщо вони становлять структурну синтаксичну одиницю з обставин, додатків чи обставин і додатків, особливо ж якщо такі порівняльні структури залежать від співвідносно-вказівних слів так, так само або такий (-а, -е, -і), напр.: Ніколи він [Кочубей – Р.С.] не здавався їй [Мотрі – Р.С.] таким чужим, як нині (Б.Лепкий); Як же здивувався Петро, пізнавши Кирила Тура!… Так йому зрадів, наче рідному братові… (П.Куліш).

Порівняння-означення, які можуть виражатися як безсполучниковим способом, так і сполучниковим порівняльним зворотом. Безсполучникові порівняння, виражені прислівниковою формою з по-, виступають у багатьох випадках як уточнюючі порівняння з відтінком міри й ступеня, хоч і не виділяються комами, напр.: Краєчок його [Левкової – Р.С.] повіки набух від спеки і пилу, а чорні, по-дівочому довгі вії виділяються, як в дорослого (М.Стельмах). Сполучникові порівняння-означення можуть бути як непоширеними, так і поширеними. Найтиповішими засобами їх вираження виступають: а) іменники в називному відмінку, які звичайно вживаються в постпозиції до атрибутивних синтаксем і виступають ускладнювачами не тільки формально-синтаксичної, але й семантико-синтаксичної структури речення, напр.: І хай рожевий, наче мрія, птах мені співає в золотих житах (Д.Кремінь); [Івоніка – Р.С.] Витривалий, мов лісна звірина, був загартований проти всяких утяжливостей природи… (О.Кобилянська); б) іменники в непрямих відмінках, напр.: Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю (Леся Українка); в) відокремлені прикметники, що виступають у ролі уточнюючих членів речення. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняльні атрибутивні синтаксеми виступають конкретизаторами атрибутивних відношень, напр.: Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця… (І.Нечуй-Левицький); г) дієприкметники і дієприкметникові звороти, напр.: Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганочки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! (Панас Мирний); …[Мотря – Р.С.] усміхаючись своїм, ніби позиченим, усміхом, вийшла на ганок (Б.Лепкий).

 

 

Висновки

В сучасній лінгвістиці простежуємо спірні моменти, різні точки зору щодо розмежування порівняльних зворотів і неповних підрядних порівняльних речень. Це стосується, зокрема, «конструкцій із порівняннями, вираженими іменниками та субстантивованими прикметниками, займенниками, числівниками і дієприкметниками у називному відмінку.

Порівняльний зворот — це сполучення слів, яким через порівняння, здебільшого образно, характеризується певна дія, стан будь-кого чи будь-чого.

Порівняльний зворот у структурі простого речення може виступати означенням (узгодженим і неузгодженим) у прикметниковій чи приіменниковій формі.

До неповних підрядних порівняльних речень зараховуємо порівняльні вирази – форми називного відмінка іменників, займенників чи інших субстантивованих слів, що залежать від потенціального, імпліцитного співвідносно-вказівного слова, у яких відсутній присудок при реконструкції цих виразів у повну структуру становив би собою повторення реального присудка головного речення, а не штучний, домислюваний, уявний присудок.

Що ж до порівняльних конструкцій, в яких не наявний жоден із головних членів речення, ми вважаємо за доцільне трактувати такі порівняльні конструкції як підрядні неповні порівняльні речення, якщо вони становлять структурну синтаксичну одиницю з обставин, додатків чи обставин і додатків, особливо ж якщо такі порівняльні структури залежать від співвідносно-вказівних слів так, так само або такий (-а, -е, -і)

 

 

Завдання

Тест

 

  1. Різновид члена речення: присудка, обставини способу дії, означення, прикладки це:

а) синтаксичний порівняльний зворот;

б) мовленнєвий порівняльний зворот;

в) морфологічний порівняльний зворот.

  1. Узгоджене означення – це конструкції, які виражаються:

а) прикметниками, порядкові числівники, займенниками прикметникової форми дієприслівниками;

б) прикметниками, дієприкметниками, порядкові числівники, займенниками прикметникової форми;

в) тільки прикметниками.

  1. Речення типу пан походжає, як чорногуз (М.Коцюбинський) відносимо до:

а) просте речення з ускладненням;

б) підрядні неповні порівняльні речення;

в) підрядне повне порівняльне речення.

  1. Сполучникові порівняння-означення можуть бути:

а) узгоджені та неузгоджені;

б) повні та неповні;

в) поширені та непоширені.

  1. Дослідженнями порівняльних зворотів займалися такі вчені (вибрати правильний рядок):

а) І.К. Кучеренка, Л.В. Голоюх, К.Г. Городенська, Н. П. Шаповалової, С.М. Рошко;

б) І.Р. Вихованець, Л.В. Голоюх, М.С. Заоборної, С.М. Рошко, В.Ф.Сич;

в) І.К. Кучеренка, Л.В. Голоюх, М.С. Заоборної, Н. П. Шаповалової, С.М. Рошко.

Практичне завдання

 

Доповніть речення, за зразком, порівняльним зворотом вираженим узгодженим означенням при Н.В. іменника.

Солодко спить кошенятко. – Солодко спить кошенятко, неначе маленьке янголятко.

 

Вона раз у раз заюшувалася червоними блискавицями, а трохи перегодом над стернями прокочувався грім (Гр. Тютюнник).

 

Магічна сила лісу силувала їх клубитися над його понурим верхом, а, між тим, їх тягло в далечінь (О.Кобилянська).

 

 

Відповіді

Тест

 

  1.  а
  2.  б
  3.  б
  4.  в
  5.  в

Практичне завдання

 

Вона раз у раз заюшувалася червоними блискавицями, а трохи перегодом над стернями прокочувався грім, ніби очікуваний гість.

 

Магічна сила лісу, ніби чарівна мавка, силувала їх клубитися над його понурим верхом, а, між тим, їх тягло в далечінь.

 

 

Список використаної літератури

  1. Дудик П. Прикметникові відокремлення в українській мові. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nzvdpu_filol/2009_11/zbirnuk%2011%20%202009/prukmetnukovi%20vidokremlennya.pdf
  2. Прокопчук Л. Порівняльні звороти в системі компонентів формально- синтаксичної структури простого речення. http://www.info-library.com.ua/books-text-10682.html
  3. Загнітко А.П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс: [в 2 ч.]. / А.П. Загнітко, М.О. Вінтонів, Л.В. Сегін . – Донецьк-Слов’янськ: ДонНУ, 2011. – 652 с.
  4. Загнітко А.П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис. – Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. – 992 с.
  5. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2008. -С. 162-170.
  6. http://ukrainskamova.narod.ru/Links/Syntaks/209.HTM
  7. http://lection.com.ua/ukrainian/ukrmovasr/koma-u-prostomu-rechenni-ukrayinska-mova-vpravi-i-zavdannya-dlya-samostiynoyi-roboti-studentiv
  8. http://uadocs.exdat.com/docs/index-13503.html?page=74
  9. Рошко С.М. Формально-граматична та функціонально-семантична структура порівняльних синтаксем і підрядних речень у сучасній українській мові. http://disser.com.ua/contents/6538.html

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.