Статті

Одоративні назви у творах В.Підмогильного (на матеріалі роману «Місто»)

загрузка...

Центральне місце в когнітивній лінгвістиці останніх років займає проблема вивчення лексичного значення слова як компонента  мовної картини світу, відбитого у свідомості людини. Широко досліджується питання, якою бачить людина дійсність, що її оточує, в якому виді вона відбивається в її свідомості. У зв’язку з цим, увагу багатьох дослідників привертає сенсорна лексика, що є результатом сприйняття зовнішнього світу за допомогою п’яти зовнішніх органів відчуття: зору, слуху, дотику, запаху і смаку.

Лексика на позначення запаху в українській мові є багатою, і це  пояснюється важливістю нюхових вражень як одного із джерел пізнання навколишнього світу.

Проте у наш час недостатньо дослідженими є проблема засобів мовної об’єктивації нюхової інформації, співвідношення між семантикою мовних номінацій запахів, властивостями природних нюхових сигналів та їх відображення у свідомості людини.

Отже, вивчення способів репрезентації запахів , що є змістом цієї статті, на сьогодні є актуальним.

Дуже цікавим і, як вже було зазначено, поки що найменш теоретично розробленим є питання про роль нюхових відчуттів і сприймань у життєдіяльності людини. Це пов’язано в першу чергу з тим, що більшу частину усвідомленої інформації людина отримує через зорові та слухові аналізатори. Емпіричний досвід та експериментальні дослідження останніх років свідчать, що пахощі – це високоактивний чинник, який суттєво впливає на психофізіологічний стан людини й діяльність її центральної нервової системи. Запахи можуть впливати на фізіологічні процеси, координувати настрій, працездатність. Вони безпосередньо пов’язані з виникненням емоцій, почуттів, асоціацій. Запахи відіграють величезну роль у житті людини. Вони діють на підсвідомому рівні, через це ми їх часто не помічаємо й не акцентуємо їх важливе соціальне значення.

Лексика на позначення запаху є важливою складовою і в поетичних творах. Одоративні найменування в художніх творах починають широко використовуватися тільки з другої половини  XIX століття. До цього часу використання ольфактивних назв носило епізодичний та випадковий характер. Література XX століття починає широко використовувати одоративну образність, яка виступає певним протиставленням звуковим та зоровим образам, важливим стає сам запах.

загрузка...

Наприкінці XX століття активізується традиція трансляції смислу через описання запаху. Якщо XIX століття  “боролося” за достовірність аромату, то XX століття  цікавить умовність запаху. Запахи дуже часто вигадуються за принципом “чим повинно пахнути, щоб передати якусь думку, враження”. Головне – не точність і правдивість, а різкість, незвичайність, неспівпадіння запахів між собою або запаху з візуальним образом. Тут треба відзначити характерну рису – це переносний смисл лексики нюху, який стає домінуючим. “Пахнути” – це може, по-перше, вказати на передчуття, настрій (“пахне бідою”, “пахне доганою”). По-друге, може наголошувати на відсутності очікуваного (“тут і хлібом не пахне”). По-третє, може позначати характерну ознаку будь-чого (“пахне вовком”). Переносний смисл одоративної лексики активізується також при її входженні до складу фразеологізмів (“понюхати пороху”, “пахне кров’ю”). природа запаху, його невловимість, невидимість, закріпили за ним ознаку чогось таємничого, незрозумілого, а отже,  тривожного.

Звернення письменників  до одоративної лексики збіглося з посиленням психологічної тенденції в літературі, з появою такої течії в психології, як психоаналіз. Письменники прагнуть зобразити не об’єктивну дійсність, а подивитися на світ очима героїв твору, відбити певне враження від реалій навколишньої дійсності.

Як свідчить відповідна наукова література, єдиної класифікації запахів не існує, відсутні типові нюхові еталони. Недостатнє вивчення нюхової сфери сприйняття, невловимість, ефемерність запаху призводить до посилення суб’єктивного фактору при його дослідженні. Точно виразити запах мовними засобами майже неможливо. Вчені вимушені класифікувати запахи, або характеризувати джерело запаху, або використовувати відчуття інших сфер чуттєвого пізнання, або враховувати вплив запаху на нервову систему. Часто запах ототожнюють зі смаками, наприклад, солодкий дух, солоний запах, тхнути гіркото.

Письменники, використовуючи в творах одоративні номінації, також стикаються з проблемою невимовності запаху. При об’єктивному способі передачі запаху найчастіше їх характеризують за джерелом. При суб’єктивному  – підкреслюють ті враження, які вони викликали.

Одним із письменників, у чиїх творах яскраво виражена запахова лексика є В.Підмогильний. Від перших юнацьких спроб він виходив на шлях психологічного реалізму через символістські та імпресіоністичні образи. Своїми вчителями називав М.Коцюбинського, В.Стефаника, В.Винниченка та Лесю Українку.

«Місто» — інтелектуальний роман Підмогильного. Він створив модерний твір, в якому на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами.

У цьому романі В.Підмогильний постає як продовжувач традицій європейської літератури, зокрема творів «Батько Горіо» Бальзака, «Любий друг» Мопассана, «Кандід» Вольтера, які він саме тоді й перекладав.

Отже, «Місто» став не тільки помітним, але й надзвичайно важливим яви щем в українському мистецтві.  Насамперед – це перший справді урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

Серед слів із значенням запаху, що зафіксовані у романі,  можна виділити такі групи:

  • Іменники
  • Прикметники
  • Дієслова ( у цю групу ми відносимо дієприкметники і дієприслівники).

Найбільш чисельною є група, в якій стрижневе слово, котре в першу чергу несе сему «запах», або «відчуття запаху» , виступає іменником.

При цьому стрижневе слово може передавати як реальний запах, так і «умовний», тобто виступати у переносному значенні, наприклад: «дух сотень людей».

Найчастіше у ролі стрижневих слів виступають «дух», «пахощі», «повітря», «запашність», але зрідка передають семантику запаху і лексеми «запах», «парування», «дим», «гази», «випар», «подих», «чад», «свіжина», «смолистість», «відчуття», «аромат». Ось деякі з багатьох прикладів:  медичний дух, гарні пахощі, хмільне повітря, дурманний запах.

Серед іменників найчастіше функцію стрижневого слова виконує слово дух, яке виступає у таких мінімальних контекстах: медичний дух, дух вогкого ґрунту, дух торішнього зілля, збудний дух жіночого мешкання, виразний дух алкоголю, дух вогкої ріллі, солодкий дух, дух стружок, дух свіжого свіжого дерева, дух в’ялини.

Іноді слово дух набуває метафоричних відтінків:  дух сотень людей (Люблю це затхле повітря, де лишився дух сотень людей, люблю цю вогкість розлитих напоїв).

Також часто зустрічається слово пахощі: гарні пахощі,                                          пахощі тютюну, міцні пахощі Парижа.

Іноді виступає в переносному значенні: шлюбні пахощі.

             Повітря виступає стрижневим словом в таких мінімальних контекстах, як: затхле повітря, свіже повітря.

            Може набувати метафоричного значення : гостре повітря фарби й олив’яного пилу, хмільне повітря, тонке повітря.

 

          Запашність реалізує своє пряме значення у наступних сполуках: млосна запашність житньої прорості,  млосна запашність набряклого яблуневого цвіту.  

А переносного відтінку це слово набуває в лише в одному сполученні: хвиля запашності.

Поодиноко зустрічаються  стрижневі лексеми, наведені у наступних мінімальних контекстах: дурманний запах, вранішнє парування землі,                                              незвичний дим цигарки, задушливі гази, сласний випар жіночого єства,                                                 п’янючий подих, п’янючий чад, свіжина весни,                                          смолистість бору, відчуття пахучих слідів,                                                 тонкий тихий аромат      

Валеріан Підмогильний є майстром у використанні одоративної лексики. У його подачі вона набуває цілісного значення, яке повністю розкривається. Словниковий запас письменника великий, він поетично змальовує запахи, не дивлячись на велику складність передачі ольфактивних слів.

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Андреев, Л.Г. Импресионизм. – М.: МГУ, 1981. – 250 с.
  2. Дятчук, В.В. Як передаються в мові відчуття запаху / В.В.Дятчук // Культура слова: республік. міжвідомч. збірник. – Вип. 15. – К., 1978. – С. 35-42.
  3. Підмогильний, В. Місто
  4. Попова-Бондаренко, І.А. Інтертекстуальне відлуння як аспект комунікації в романі П.Зюскінда “Das Parfum” / І.А.Попова-Бондаренко // Романтизм в культурній ґенезі. – Дрогобич: Вимір, 1998. – С. 143-149.
  5. Попова-Бондаренко, И.А. Ольфакториальность как комуникативный аспект стиля / И.А.Попова-Бондаренко // Литературоведческий сборник. Вып. 2. – Донецк, 2000. – С.173-178.
  6. Попова-Бондаренко, И.А. Ольфакториальный образ города в романе П.Зюскинд «Парфюмер»: комуникативный аспект / И.А. Попова-Бондаренко // Образ міста в контексті історії, філософії, культури: Києвознавчі читання. – К.: ПАРАПАН, 2005. – 200с.
  7. Тарасюк, І.В. Особливості номінації запахів у сучасній французькій мові: автореф. дис. … канд. філол. Наук (10.02.05) / Інна Василівна Тарасюк – К., 2002. 21с.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.