Статті

МУЗИКА ПОЕЗІЇ

загрузка...

Якщо про поезію береться писати поет, він має у цьому професійні переваги, як і специфічні хиби. Пам’ятаючи про мінуси, нам легше оцінити й плюси. Ці мої застереження слід, думаю, враховувати як пое¬там, так і тим, хто читатиме їхні розмірковування про поезію. Сам я завжди повертаюся до своєї критичної прози з почуттям деякого невдо¬волення: уникаю, зрештою, цього і тому, що, не пам’ятаючи часто усіх сво’іх тверджень, виголошених у різні часи, неодноразово повторююсь або заперечую сам собі. Гадаю, що критичні висловлювання поетів, а історія дає нам чимало яскравих зразків — цікаві найперше тим, що поети, незалежно від проголошуваної мети, підсвідомо завжди обстою¬ють поезію того типу, який близький їм, чи постулюють принципи, на які самі б хотіли спертися. Особливо це стосується молодих поетів, які активно включаються у боротьбу за поезію того типу, який творять самі, а також бачать і давню поезію крізь призму власної, через що однаково надмірною виявляється і їхня вдячність поетам, від яких дечого навчи¬лися, і їхня байдужість щодо поетів, які сповідували інші мистецькі Принципи. Такий молодий автор стає не стільки суддею, скільки проку- * —

загрузка...

рором. Навіть його знання з предмета часто виявляється однобічним, оскільки у своїх студіях він зосереджує увагу на одних іменах і занед¬бує інші. Якщо він, скажімо, візьметься з’ясовувати поетичні принци¬пи, його висновки будуть швидше поширенням однотипних вражень і спостережень на всю сукупність явищ, якщо ж порине в естетику, хто- зна, чи буде тут компетентнішим від професійного філософа. Найліпше, звичайно, буко б, якби він просто занотував перебіг своїх думок і вра¬жень на пожиток філософії. Тому все, що пише поет про поезію, слід оцінювати з погляду його поетичної творчости. Якщо нам потрібні дос¬товірніші факти, звернімося до вченого-літературознавця, а за їх об’єк¬тивнішою оцінкою — до менш заанґажованого літературного критика. Зрозуміло, що критик має бути трохи літературознавцем, а літературоз¬навець — критиком. До таких учених слід віднести В. Кера, який зай¬мався переважно класикою і проблемами історичних взаємовпливів, мав розвинене почуття естетичної вартости, добрий смак, розуміння критич¬них принципів і вміння їх застосовувати, тобто все, без чого внесок літературознавця в науку може бути хіба що посереднім.

Обізнаність учених і поетів із версифікацією -різко відрізняється під ще одним, вельми специфічним поглядом. Спробую пояснити це на

 

Гадаю, в світлі цих спостережень психологічної науки важко погодитися з применшенням Ю. Суровцевим пито¬мої ваги почуттєвого елемента, необхідного для повно¬кровного сприйняття твору в акті «критичного досліду». Називаючи паліативом «потяг авторів до передачі своїх вражень», вихід критика за межі кола усталеної термі¬нології, він стверджує, що професійне вивчення мистецт¬ва не вимагає якоїсь надчутливості при сприйнятті художнього твору *… Надчутливості, може, й не слід ви¬магати від критика, але підвищеної чутливості — неод¬мінно. Як глибоко здивувався М. Каулі, коли, звернув¬шись до праць своїх колег, знайшов, «що на змісті бага¬тьох з цих книжок відбилась найповніша естетична глухість їхніх авторів, що в ряді випадків відчувалося зневажливе ставлення до письменників і їхніх робіт, які ставали не більше, як первинною сировиною для різно¬манітних критичних операцій, і що, як правило, всі ці твори лише робили свій внесок у величезну битву систем і концепцій, кожна з яких наполягала на своїй унікаль¬ності й непогрішності» 2.

При всіх труднощах критичного судження саме есте¬тична насолода від пережитого твору мистецтва допома¬гає пізнати його. Як казав А. Луначарський: «Насолода завжди йде рука в руку з пізнанням». Сюди, на мою думку, слід віднести також почуття із, сказати б, міну¬совим знаком як наслідок неприйняття твору, але не просте усвідомлення його слабкості, а дію на критика всієї гами «больових» почуттів, що генеруються любов’ю до своєї літератури. Р. Гром’як так говорить про залеж¬ність ефективності критичних суджень від тих пережи¬вань, які викликає твір: «Без естетичного почуття, яке залишається навіть при студіюванні твору (і після ньо¬го), критична оцінка не має безпосередньої опори, по¬збавляється того пафосу, який робить її дійовою і рід¬нить, єднає з творам, яким вона була викликана» 3.

Якщо спробувати накреслить основні напрямки, в яких можливий розгляд критичних здібностей для виокрем¬лення їхніх сутнісних ознак, я б говорив про такі шляхи дослідження: найперше — слід окреслити ту духовну сис-

1             Див.: Суровцев Ю. О социологическом изученни художествен- ной форми. — В кн.: Методологнческне проблеми современной ли- тературной критики.— М.: Мисль, 1976, с. 135.

2             Каули М. Дом со многнми окнами.— М.: Прогресе, 1973, с. 294.

3             Гром’як Р. Естетика і критика, с. 87.

 

тему, що її вираження відбувається тільки через кри¬тику; не менш важливою є потреба з’ясувати особливості критики як виду соціальної діяльності; і, нарешті, увагу дослідників мусять привернути умови найефективнішого застосування науково-категоріального апарату літерату¬рознавчої теорії в акті критичного аналізу та ступінь переконливості критичного судження в залежності від його емоціональності.

В критичній думці відчутно простежуємо безнастанний рух. Звісно, утвердити якісь, на всі випадки придатні, цінності, методи, форми — значило б умертвити саму критику, дуже рухому, динамічну духовну систему. Кри¬тик завжди має йти в ногу з часом, формуючи літера¬турний процес і зазнаючи впливу від нього. Дар його рідкісний. Праця складна. Наслідки її, буває, даються взнаки опосередковано й не відразу. Тому так важливо упевнитися критикові у вагомості й потрібності своєї праці, що є соціальною діяльністю. А це, поза сумнівом* сприяє виробленню й поглибленню почуття відповідаль¬ності перед літературою, перед народом.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.